Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні наслідки тільки за умови санації фінансів базової лан­ки економіки — підприємств та організацій.

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція збільшення кіль­кості фінансове неспроможних підприємств (у 1993 p. збитковим було кожне дванадцяте підприємство, в 1994 p. — кожне дев'яте, в 1995 p. — кожне п'яте, в 1996 p. — кожне третє, а в 1997 та 1998 pp. — понад 50 відсотків підприємств були збитковими). Сума збитків, одержаних ними протягом 1998 року, становила майже 12 млрд грн. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. У 1996 p. арбітражними суда­ми розглянуто 3600 справ і 1700 підприємств визнано банкрутами. У 1997 році кількість справ про банкрутство зросла більш ніж у два рази, ця ж тенденція зберігається й нині.

Банкрутство і ліквідація підприємства— це не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а та­кож збільшення безробіття, що, у свою чергу, є одним із факторів макроекономічної нестабільності.

Суттєво, однак, те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значна кількість таких, що тимчасово по­трапили у скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за дебіторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоров­лення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й успішно функціонувати далі. Проте через недосконале за­конодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпе­чення процесу санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менедж­менту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато потенційно життє­здатних підприємств, у тім числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банк­рутами. У зв'язку з цим вивчення теми «Фінансова санація та банк­рутство підприємств» є надзвичайно актуальним.

У чому ж суть фінансової санації підприємств?

Термін «санація» походить від лат. «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це по­няття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрут­ству промислових, торгових, банківських монополій. Санація може від­буватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мо-оілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і на­данням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборго-ианості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства[1].

На нашу думку, однак, наведене в словнику трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не вичерпують суті поняття, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Поданий перелік заходів є неповним і не розкриває принци­пових методологічних підходів до вибору тих чи тих форм санації.

Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І. А. Бланк) із са­нацією ототожнюють тільки заходи для залучення зовнішньої фі­нансової допомоги, спрямовані на запобігання оголошенню під­приємства-боржника банкрутом та його ліквідації[2]. З цим також не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

Ряд зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг) — провідних фахівців з питань виведення підприємств із фінансової кризи — дотримується думки (ми поділяємо її), що санація — це комплекс послідовних, взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціально­го характеру, спрямованих на виведення суб 'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурен­тоспроможності в довгостроковому періоді.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації й використання внутрішніх та зов­нішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Метою фінан­сової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспро­можності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліп­шення структури оборотного капіталу та формування фондів фі­нансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів ви­робничо-технічного характеру.

На методи проведення санації вплинули: розвиток економічної теорії, еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного бло­ку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові під­ходи до приватизації (реприватизації) підприємств. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують наукові розробки Н. Здра-вомислова, Г. Іванова, X. Ноймана, Р. Берндта, К. Шнайдера, які досліджують особливості проведення санації та реструктуризації підприємств за переходу від адміністративної до ринкової системи господарювання.

Вивчення теоретичної і практичної бази санації підприємств ознайомить вас з основними проблемами, що їх досліджують зару­біжні економісти в даній галузі. Предметом дискусій провідних уче­них Німеччини, США, Великобританії є питання, пов'язані з кла­сифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілі­зації; порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмі­рами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріоритетами; швидкістю проведення фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації підприємств.

Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств

Рішення про проведення санації приймають у таких (як правило) випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення йо­го банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до арбітражного суду із вимогою визнати це підприємство банкрутом.

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбіт­ражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна за­гроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганіза­ції) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характери­зує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умо­ви проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня опу­блікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропо­зиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити ви­моги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кре­диторів та арбітражним судом пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд при­ймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.

3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосува­ти комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; напра­вити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалі­зації продукції.

4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпоте­кою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоро­влення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цьо­го суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукці­єю та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до віднов­лення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення зас­тавленого майна.

5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам під­приємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед за­стосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та Сіанківську діяльність».

Класична модель фінансової санації

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливо­стями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концеп­ції окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки меха­нізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в краї­нах з розвинутою ринковою економікою.