Про українське товариство Берестейщини, перебуваючи на території Білорусі, ми тільки чули. Фактично його робота є непомітною, та хіба можна дорікати його членам, якщо вони працюють під масивним пресом ворожої державної політики?

Отож, зміни на краще у становищі українців Берестейщини, видається будуть повністю залежати від зміни існуючого державного устрою на більш демократичний. Проте зважаючи на результати останніх президентських виборів, принаймні ще п’ять років, ситуація лишиться незмінною. Можна тільки надіятись на те, що культурна традиція українців, котра ще досить добре зберігається у селах, за цей час не почне згасати, і ще буде достатньо дітей для того, щоб було кому викладати українську мову та передавати культурний спадок.

Варто згадати про ще один цікавий процес, що характеризує етнокультурну ситуацію західного зарубіжжя України. На теренах Берестейщини та північного Підляшшя активно пропагується та заохочується участь селян у художній самодіяльності. Регулярно у містах, містечках, а то й селах проводяться концерти, конкурси, фестивалі народної культури, в яких беруть участь фольклорні колективи. Саме ці акції в великій мірі сприяють збереженню усної народної традиції. Завдяки цьому у селах при місцевих осередках культури існують вокальні а то і вокально-інструментальні гурти (найчастіше при участі баяніста), учасники яких регулярно збираються на репетиції, відновлюючи часто вже забутий місцевий пісенний репертуар. Таким чином народні твори замість своїх питомих функцій у контексті народного життя набувають іншого „штучного” сценічного призначення, а проте саме це надає їм „другого дихання”.

У Білорусії це поставлено на державний рівень, як було і за радянських часів. У кожному сільському будинку культури регулярно проводяться якісь планові культурні заходи – концерти, семінари, тощо, на котрі з’їзджаються працівники культури із інших сіл та керівники із району. Хоча такі міроприємства часто носять формальний характер, а репертуар колективів корегується залежно від поставлених районним начальством цілей, проте не можна заперечувати їх практичної цінності. Завдяки таким заходам, реконструюються та відтворюються на сцені автентичні обряди із дійством та піснями, в народних строях. Учасники цих вистав – в більшості люди, які пам’ятають обряд безпосередньо, тому ці вистави в цілому правдиво відображають картину місцевої культурної традиції.

Поряд із цим, під час експедицій на Берестейщині ми дізнавались і про комічні випадки. Часто на сцені відтворювались невластиві для даної місцевості обрядові дії – найчастіше це стосується обрядів Купала та водіння Куста, які розповсюджені в цьому терені не суцільно, спорадично. Переважно сценарії та пісні цих дійств почерпувались із книжкових джерел, а іноді до цих „планових” свят придумувались і нові псевдо-обрядові тексти пісень, які виконувались на відомі мелодії. Такі вистави відбуваються також в народних строях, з обрядовими атрибутами, проте реальність таких реконструкцій, наближеність їх до автентичного обрядового дійства часто залежить від глибини знань та почуття відповідальності клубного працівника, який їх організовує.

На території північного Підляшшя сільські співочі гурти формуються переважно на основі учасників церковних хорів. Таким чином ці гурти крім церковної музики культивують і світську – обрядову та позаобрядову. Можливостей донести свою музичну традицію до загалу суспільства також є досить. Повсякчас на Підляшші як і на всій території Польщі є організовані народні фестивалі, конкурси, в яких значну роль в організації беруть товариства національних меншин. Безперечно, такі фестивалі та конкурси відіграють надзвичайно важливу роль в процесі збереження народної традиційної культури.

Отож, підсумовуючи та порівнюючи враження, які я отримала під час етнологічних експедицій на Берестейщину та північне Підляшшя можна зробити кілька висновків. Етнополітичне становище українських меншин як в Білорусі так і в Польщі далеке від ідеалу – це повністю залежить від політики держав, на території яких вони проживають протягом останнях десятиліть. Проте в несприятливих умовах державної політики та іншомовному оточенні на цих теренах досить цілісно збереглася українська культура. На території Північного Підляшшя, де відбувається інтенсивна міграція сільського населення до міст, народна традиція, на жаль, перебуває на грані занепаду, на Берестейщині, хоча традиційна культура і перебуває в пасивному стані, проте вона збережена напрочуд добре.

Власне, збереженість питомих традицій якби в законсервованому стані є спільною унікальною рисою цих двох теренів. Не дивлячись на політичні кордони, війни та переселення, люди в глибинах свідомості зберігають свої культурні надбання, традиції свого краю, хоча вже й не знають, хто вони є, і що кілька століть назад їхня земля була центром могутнього Галицько-Волинського князівства, а населяли це князівство русини, або ж по-нинішньому – українці…