1.6. Оплата проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти

Всі працівники, що проживають не за місцем знаходжен­ня закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На власника незалежно від форми власності підприємства накладається обов'язок оплатити проїзд працівника до місця знаходження закладу освіти.

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівни­кам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження закладу освіти і зворотно один раз в рік на настановчі заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів — в розмірі 50% вартості проїзду. Треба зауважити, що в КЗпП немає обмежень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти).

У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складан­ня державних іспитів.

Успішне проходження виробничого навчання, закінчення закладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та переваги щодо просування по роботі. При підви­щенні кваліфікаційних розрядів та просуванні по роботі по­винне враховуватися успішне навчання працівників без відри­ву від виробництва, здобуття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стимулювання підвищення кваліфіка­ції, отримання професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єк­тивне право на переваги перед іншими працівниками на підвищення кваліфікаційних розрядів та просування по ро­боті

Просування по роботі — це переведення на більш відпо­відальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потре­бує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і квалі­фікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчен­ня закладу освіти, а й у процесі навчання.

Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний пе­ріод навчання — останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги по скоро­ченню робочого часу більші, ніж на перших курсах вузів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.

У практиці підприємств різних форм власності широко застосовується укладення з працівниками договорів на ске­рування їх на навчання до вищих навчальних закладів осві­ти на контрактній основі. У договорі передбачається, що підприємство оплатить навчання працівникові, а той у свою чергу зобов'язується відпрацювати на підприємстві визна­чену угодою кількість років. Вважаємо, що у даному випадку ми маємо справу із цивільно-правовим договором і відповідно з цивільними правовідносинами. За умови укладення такого договору працівник зобов'язаний виконати умови договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підпри­ємстві. В іншому випадку власник підприємства має право вимагати від працівника відшкодування витрачених коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних закладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її оплати. Працівник має право вибору, в усякому випадку юридичне право вибору. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З другого боку, видається, від молодого фахівця не можна вимагати відшкодування коштів, витраче­них державою на його підготовку, якщо він вчився на бюд­жетній формі, а надалі відмовився працювати за скеруван­ням навчального закладу. Держава — особливий суб'єкт, вона виступає як гарант і здійснює фінансове забезпечення із бюджету або спеціальних фондів тих соціальних прав люди­ни і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно.

Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфі­кації та перепідготовки існують в кожній країні. Так, у Швеції система професійної освіти перебуває під постійним контро­лем підприємців та профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині та Франції включає практичну підготовку на підприємстві й теоретичний курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке поєднання практичного навчання з теоретичним кур­сом має тривалість в середньому біля 3 років. У Німеччині передбачено надання субсидій підприємствам, що здійсню­ють професійну підготовку молоді за системою наставник — учень. У Франції після прийняття Закону про професійну підготовку в 1984 p. питання професійної підготовки, підви­щення кваліфікації працівників стало обов'язковим при укла­данні колективних договорів. В угодах з впровадженням новітніх технологій у Франції передбачені умови про підви­щення кваліфікації та перепідготовку працівників (Бондар­чук К. Професійне навчання незайнятого населення (досвід зарубіжних країн)// Соціальний захист. — 1999. — №4. — С. 67-74).

Міжнародними нормами (Конвенцією МОП №142, яку ратифікувала Україна Указом Президії Верховної Ради від 7 березня 1979 p. №4414-9, та рекомендаціями МОП №87,117 і 150) покладається на держави прийняття і розвиток полі­тики та програм професійної орієнтації і професійної підго­товки працівників в усіх сферах життя. Політика та програ­ми професійної підготовки стимулюють і дозволяють всім особам розвиватися й застосовувати свої здібності до праці. Висока кваліфікація працівників стає також основою їхньої соціальної захищеності на ринку праці. Такі працівники є найбільш конкурентоспроможними.

Останнім часом в Україні різко загострилася проблема підготовки робочих кадрів, тому широко підтримується по­зиція щодо перегляду підходів до організації професійної підготовки і перепідготовки. Серед заходів з "реставрації" професійної підготовки на виробництві, що пропонуються фахівцями, потрібно виділити:

— впровадження для підприємств нормативів фінансо­вих витрат на підготовку кадрів;

— скасування оподаткування коштів, спрямованих на фінансування всіх навчальних заходів:

— розповсюдження заходів щодо організації навчання, стажування, підвищення кваліфікації працівників за кордо­ном, тим більше, що постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 p. №287 затверджено Положення про умо­ви матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 p. №1079// Праця і зарплата. — 1998. — №14) тощо.

У Росії, наприклад, роботодавець має право на відшкоду­вання витрат у зв'язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду освіти. Важливим та істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес поновлен­ня діяльності міжшкільних навчальних комбінатів для на­дання молоді можливості придбання професії в школі.