З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травма­тизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в уста­новах і організаціях різних форм власності повинні вста­новлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а та­кож до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, вста­новленому законодавством. Власники і керівники підпри­ємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбаче­них законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Власник зобов'язаний створити в кожному структурно­му підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотриман­ня прав працівників, гарантованих чинним законодавством.

З цією метою власник забезпечує функціонування систе­ми управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються служ­бою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового по­ложення, затвердженого наказом Державного комітету Украї­ни по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №73 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа­лами /,/ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 603). Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з чис­лом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з чис­лом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби мо­жуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охоро­ни праці підпорядковується безпосередньо керівникові під­приємства і прирівнюється до основних виробничо-техніч­них служб.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

опрацьовує ефективну цілісну систему управління охоро­ною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяль­ності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом з струк­турними підрозділами підприємства план комплексних захо­дів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі (до речі, цей розділ доцільно іменувати "Охорона здоров'я", оскільки саме питанням створення умов праці, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності працівників він при­свячується); проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкція­ми та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення без­печних та нешкідливих умов праці; бере участь: у розсліду­ванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у роз­робці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює:

дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками поса­дових інструкцій з питань охорони праці; виконання при­писів органів державного нагляду, пропозицій та подань упов­новажених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструк­тажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпе­ки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви­щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо.

Для виконання функціональних обов'язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу ви­робництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видава­ти керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обо­в'язковий для виконання припис щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, на­вчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують норма­тивні акти про охорону праці; надсилати керівникові підпри­ємства подання про притягнення до відповідальності праців­ників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи­нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише поса­дова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Роз­порядження фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охороною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і за­тверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та вста­новлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу­дівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охо­рону праці.

На власникові підприємства також лежить обов'язок здійснення постійного контролю за додержанням працівни­ками технологічних процесів, правил поводження з машина­ми, механізмами, устаткуванням та іншими засобами вироб­ництва, використанням засобів колективного та індивідуаль­ного захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охо­рони праці.

Законодавство про охорону здоров'я передбачає й обо­в'язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадяни зобов'язані піклу­ватися про своє здоров'я. Стосовно трудового законодавства цей обов'язок полягає в тому, що працівники зобов'язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуаль­ного захисту; додержуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпоряд­ку підприємства; проходити у встановленому порядку по­передні та періодичні медичні огляди тощо. Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров'я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи­вають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господа­рювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України.

На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №72 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. — 1997. — №11—12. ~ С. 611). Комісія скла­дається з представників власника, профспілок, уповноваже­них трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Однак рішення комісії носять рекомендаційний характер, що взагалі знижує ефективність її роботи.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснюється з фондів охорони праці. Такі фонди утворюються на підприємствах, у галузях і на дер­жавному рівні відповідно до Положення про державний, га­лузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. — С. 676).

Підприємства можуть використати кошти фонду охоро­ни праці тільки на заходи, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую­чого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних про­грам з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих про­грам, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-тех­нічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'я­занням проблем охорони праці.