Здавна в Українi, багатiй на хлiб та усяке зело, землi, кожна травинка, билинка, тварина чи домашня худоба промовляла до людини близькою i зрозумiлою мовою. Вiд дощу, сонця залежало головне в життi стародавнього та далекого пращура-слов'янина. Тому й намагалися нашi далекi предки жити в мирi i злагодi з природою, яку по-справжньому i обожнювали, i боялися, i боготворили. Тому й надiляли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, пiдступнiстю.

Грози та битви грiзний бог - так можна назвати Перуна. Бога блискавки, грому та дощу. Його видимими земними символами вважали кремезного дуба, червону калину, вепра та пiвня-будимира, що проганяв нечисту силу темряви та пробуджував сонну природу. Сварог був богом небесного вогню. Вiн "подарував" землеробам ковальське знаряддя, "навчив" їх розпiкати в горнилi залiзо та кувати з нього зброю. Цим вiн нам нагадує грецького героя Прометея, який у давньогрець ких мiфах принiс людям вогонь i навчив ним користуватися. А ще Сварога ми впiзнаємо у казцi про Кирила Кожум'яку, який оборонив людей вiд страшного змiя, запряг його в плуг i проорав величезну борозну, слiд вiд якого тягнеться i зараз вiд Києва до Житомира.

Освячення й боготворiння Сонця збiгалося з пошануванням Дажбога, сина Сварога. Великої честi заслуговувала людина, яку порiвнюва ли iз сонцем. Коли ми щедруємо на старий Новий рiк, 13 сiчня, то спiваємо: "ясне сонечко - то господиня, ясен мiсяць - то господар, яснi зiрки - то його дiтки".

Богом живої природи був Ярило, кохання - Лада, що й досi у словi "лад" уособлює злагоду i мир мiж людьми.