Думки не лишаю. Де покласти слід рожеву, А де ніжно-синю, Щоб славила моя праця Рідну Батьківщину, Щоб сміялася сорочка Файними квітками, Щоб пишалась Україна Своїми майстрами. Ведучий: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”. (Хор виконує українську народну пісню). Ведуча: І під руками народних майстринь звичайний шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. (Під звуки української народної музики дівчата демонструють вишивки, виконуючи український танок). Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві течії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську енергію. Ведуча: З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. (Звучить українська пісня). Ведучий: Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах. Ведуча: Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушника різні назви: божник – для образів, подарунковий – для подарунку, утирач – для рук та обличчя. Ведучий: Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення. Господарка: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна – бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Ведуча: Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України. Ведучий: Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, жінка - ростить і плекає дерево їхнього роду. Ведуча: Ой, вийся, хмелю, вище моєї хати! Ой, пусти мене, мати, погуляти. Хміль – здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки. що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в собі значення розвитку, молодого буяння. Ведучий: Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду. Господарка: Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку чи рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за вашу участь у нашому святі вишивки. Хай щастить вам, люди добрі! Хай пісня летить за обрій, Щира дружба стане на рушник!
| 
