Звучить пісня «Як ішли літа наші на ярмарок». На авансцену виходять шестеро-учнів.

1-й учень. Життя наших предків було нелегким і водночас романтичним. Багато випало на їх руки й долю роботи — тяжкої, одноманітної. Але сірі будні скрашувалися святами, що неодмінно приносили пісню і жарт, хороший настрій і надії.

2-й учень. А часом робота і свято перепліталися/ Праця поєднувалася з обрядовістю, ставала святко­вою, загадковою, святою. Тому й здається нам життя наших предків скоріше романтичним, ніж важким, бо час — майстер стирати погане, а лишати неповторне і вічне.

3-й учень. Так і ярмарок. Кілька разів на рік селянин мав побувати там, адже це був один із засобів його існування. На ярмарку можна було продати результати своєї праці, придбати необхідний реманент, побутові речі, худобу.

4-й учень. Саме на ярмарку могли оцінити і вашу майстерність, саме тут люди вчилися спілкуватися, торгувати, економити, саме тут дізнавалися про новини, знайомилися, пізнавали географію та ази бізнесу.

5-й учень. До нашого часу дійшло чимало приказок і прислів'їв, у яких згадується ярмарок: гарно як собаці в ярмарці, загубився як теля на ярмарку, повезли як козу на ярмарок, скривився як циган на ярмарці, водить омима як злодій по ярмарку.

6-й учень. Ярмарок дав Україні багатющий фольклор та цікаві традиції, які оспівали Гоголь і Квітка-Основ'яненко, Остап Вишня і Стельмах. І досі слово «ярмарок» асоціюється з дотепами, запальним танком і цікавими бувальщинами.

Учні залишають сцену. На зміну їм по черзі виходять школярі, вбрані в національні строї відпо­відно до своїх ролей.

Хлопчик. Ярмарку в селі чекають і старі і малі... Дітвора готується до нього за півроку. Діставши від хрещеного батька за кутю на Святвечір чи від пана за посівання на Новий рік одну-дві копійки, хлопчик обережно загортав свій скарб у ганчірочку, потайки закопував у садку чи під призьбою і нетерпляче ждав ярмаркового дня. Його мрією були ласощі, глиняний півник чи сопілочка.

Парубок. Парубки, заробивши в багатія кілька карбованців, мріють купити собі чоботи, гарну чумарку, з шкіряним козирком картуза, а для коханої дівчини—пряників, цукерок, стрічку або намисто.

Дядько. Дядьки мріють про те, аби вигідніше продати воликів, коненят, порося чи бичка, розрахува­тися з податками. Та й просто на день-два від сім'ї відірватися, з кумом душу відвести.

Дівчина. А дівчата дуже бажають купити ситцю, черевички та хустку, а найбільше — прикрас (стрічок, намиста на шию, квіточок на віночок). Маленькі дівчатка прагнуть таких уборів без будь-якої мети, а старші — щоб комусь сподобатися. '

Жінка, Молодиці чекають на ярмарок, щоб продати півня чи курку, порося, масло чи полотно, а собі купити ситцю на спідницю або парчі на очіпок, щоб більше подобатися чоловікам.

Хлопчик. Але досить мріяти. Ось-ось ці мрії збудуться. І наша сім'я, і дядько Іван з тіткою, і хрещений батько з родиною — усі ідуть...

Усі (разом). На ярмарок!

Відкривається завіса. На сцені хлопчик,

Хлопчик. На ярмарок! Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло проміння по луках, по степах, по садках, по левадах.

І видно: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися. І кіньми, і волами, і коровами... І гарби, і вози, і возенята. З кучами, з сіном, з соломою... І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива і покручена, що за отой лісок не поспішаючи полізла. І де її голова, і де хвіст — невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж он за тим пагорбом, десь там іззаду.

Пливе річка селянських возів. На ярмарок... І їдуть,'" і їдуть, і їдуть, і їдуть...

Хлопчик і -дівчинка інсценізують пісню «Ой куди1 їдеш, Явтуше...»

Хлопчик (вбігаючи). Приїхали!

На сцені з'являються діти, чути галас, шум. У руках дітей речі для продажу. Діти імітують торгівлю. Учні, які виголошують свої мінімонологи. виходять на авансцену.

1-й учень. От молодиці і кричать Явдосі:-«Вибирай 'місце для щасливої продажі», Явдоха й узяла з чужої коробки паляницю, стала на схід сонця, тричі перехрестилась та й покотила паляницю навпаки сонця. Де паляниця впала, там сама з своїм товаром стала, а молодиць розсадила, де якій по черзі припало.

2-й учень. І де тільки того люду береться в отій рухливій каші, де все розбухає, гуде, сміється, торгується, марнословить, озивається іржанням коней, ревінням волів, дзвоном заліза, горщиків, криками людей!

3-й учень. І чого тільки немає тепер на ярмарку? І кажуть, що є кожухи нижче, п'ят, щоб за собою промітати сніг, і коротенькі, обшиті смушком кожушки для дівчат, і свитки, і чоботи різних фасонів, і постоли, які сміються усіма зморшками, і шапки, як стіжки, і рукавиці, і циганські сережки з червоного золота... І все це саморобне, зі своїм мудруванням і хитруванням. Адже ярмарок — це місце, де можна похизуватися своєю майстерністю; .

4-й учень. Над дорогою різнокольоровими пагорбами підіймаються горшки, миски, полумиски, глечики, ринки, макітри, і жінки руками вибирають із них передзвін. За однією з куп цього добра стоїть продавець. Скільки статечності на його обличчі, скільки усвідомлення того, який-то товар лежить перед ним! На низькі поклони він ледве киває головою, на всякі підлещування він хіба що двома словами відповість.

На сцені сидить дідок, перебирає горшки. Підходить молодиця.

Молодиця. Дідусю, за 2 копійки занести?

Дід. За три копійки!

Молодиця. Дідусю, та він же худенький! Дід. Бери кріпкенький! Молодиця. Віддайте за дві! Д і д. Буде і за три. Та йому настояща ціна п'ятак, а я уже по-божому оддаю за три.

5-й учень. У тому ж ряду, але тільки трохи вглиб, поставлено безліч скринь усіляких розмірів. Тут торгуються ті, хто має дорослих дочок. Купуючи скриню, звертають увагу на те, щоб вона була розмальована яскравими фарбами, щоб була окута широкими смугами заліза, мала замок з гучним дзвоном! щоб під нею були коліщата для пересування з місця на місце.

Усе-усе можна купити на ярмарку. Усе-все прода­ти... Навіть... чоловіка.

Виконується інсценізована пісня «Ой там, на точку, на базарі...»

6-й учень. А ось посеред ярмарку лунають різні голоси жебраків-сліпців та їх хлопчаків. Сліпці надсаджують свої голоси, виводячи духовні пісні про страшний суд, про праведного Лазаря. Свій спів супроводжують грою.

Входить сліпий, якого супроводжує поводир. Вони ходять між людьми.

Сліпий, Дайте, ломимо йдучи, слово чуючи. Дайте нам, Христа ради! Дайте, божої та праведної душі християни. Дайте нам, душа спасенная, єдиная душечка милосердная!

7-й учень. І православні люди, які проходять біля сліпців. Зворушуються до сліз і одразу ж кидають працею зароблені гроші. Навіть сліпці заробляють гроші чесною працею. Бо все на ярмарку чесно. І всі-всі чесні.

Входить солдат, виконуючи дії, про які говорить наступний оповідач.

8-й учень. Аж ось де взявся салдат. Ходить він по базару, визира, визира — і вже один рушничок у молодички з купи і вчистив і в кишеню запакував, стягнув у перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шість стоїть, відібрав з воза і вінок цибулі і зараз за півціни й продав. Далі прийшов, де груші продають, бачить, що при возах самі хлопці, та й ті роти пороззявляли. Він таки й положив руку на мішок — ніхто не баче; потягнув його до себе — ніхто не баче. То він і чкурнув, куди йому треба. Ну хитрий же й москаль! Чим би навтікача, а він іде собі любенько, мішок з грушами несе та й мугиче собі під ніс пісеньку.

Один із хлопців доганяє солдата.

Хлопець. Нащо ти груші взяв?

Солдат. Нешта то ваші груші?

Хлопець. Наші!

Солдат. Ах ви, безмозглії! А зачем ви мені тогда не сказалі, как я з воза мішок узяв? Ви зіваєте па старанам, а я вот как умарился да амуніцию патьор. Вот, виш, мундір за пачкал! Давай сюда деньгі на вичистку! Я казьонний мундир патьор!

Хлопець (тікаючи). Цур тобі, батечку, зділай милость, озьми собі і груші з мішком, тільки цур тобі, відчепись і пусти.

Солдат йде з мішком, наспівуючи пісню. До нього підходить циганка.

Циганка. Позолоти, служивий, ручку, я тобі долю скажу.

Солдат. Нешта скажеш?

Циганка (бере за руку). Та на руці написано, що генералом будеш. А генеральська дочка тобі жоною стане. Закрий очі, я пошепчу, щоб грошики до тебе прилипли. (Щось шепче, витягує у солдата з кишені гаманець, втікає поміж людей).

Солдат. От стара відьма! Таки приліпли мої грошики...

9-й учень. А тим часом ярмарок іде далі.-Сонце піднімається високо-високо. Настав день. Чуються діалоги.

1. — Годі, тату, торгувати!

— Чому ж, синку? . і — Та вже нема чим здачу давати!

2. — Почім ця тканина?

— Дуже дешево: поцілунок за метр.

— Дайте мені три метри... Бабусю, йдіть розрахуйтеся!

3. — Скільки коштують яйця?

• Карбованець за штуку. А биті—півкарбованця. ; — То розбийте мені два десятка!

10-й учень. Як увійдеш у волячо-коров'ячо-овечу половину, так саме чуєш, як трагічно-безнадійно ревуть воли та пищать свині на ярмарку. Чи то вони підтримують загальний ярмарковий галас, чи не хотять переходити до другого хазяїна? Чи, може, ще що?

Тут нема простих коней. Тут не кінь, а Лев, Орел, Вітер. Тут нема простих кобил, а тут: Птиця! Буря! Скеля! Одна в світі!

4. Продавець. А ти подивись на воли! Ка­расі — не воли! Канахветки! Бери за що хочеш, лізь під них. Дитини не займе, а ти .«двісті»!