Але часто складне дослідження неможливе або в ньому просто немає необхідності. А тому для вирішення завдань дослідження здійснюється вибірка. Вибірка або вторинна сукупність — це части­на об'єктів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю сукупність у цілому. Число одиниць спостереження, що складає вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки).

Існує ряд процедур здійснення вибірки. Дослідник повинен ука­зати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору і теми відбору на кожному ступені; що виступає основою вибірки (список, картотека, карта); .яка одиниця спостереження на останньому ступені вибірки тощо.

З питанням вибору методів вибірки органічно зв'язана процеду­ра визначення об'єкта вибіркової сукупності та забезпечення її пред­ставництва. Це найбільш важливі питання теорії вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на її основі достовірну інформацію. З другого — «економною», тобто оптимальною. Який же критерій оптимальності? Досвід свід­чить, що для пробних опитувань достатня вибірка обсягом 100— 250 чол. При масових опитуваннях (генеральна сукупність становить 5000 чол. і більше) обсягом вибіркової сукупності повинен становити 10% генеральної сукупності, але не більше 2—2,5 тис. чол. Це гаран­тує достатньо достовірні результати дослідження. Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних ста­тистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної су­купності; недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправиль­ного застосування способу відбору одиниць аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо).

Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строка­ми проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контро­лю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

Допоміжні документи дослідження. Важливий елемент про­грами — інструкція анкетеру (інтерв'юеру). В ній коротко форму­люються цілі, завдання соціологічного дослідження, основні проце­дури, які повинен здійснювати дослідник. Указуються місце і термін проведення опитування, коло осіб, з яким треба ввійти в контакт, характер опитування (анонімний, за списком і т.ін.), форма й зміст вступної бесіди з респондентами для роз'яснення цілі дослідження, порядок роботи анкетера в ході опитування, процедури, які він по­винен виконувати із заповненими анкетами. Примітка містить відомості про адресата (кому і в якому вигляді здаються анкети).

Звіт — певна форма підведення підсумків соціологічного дослід­ження — містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціаль­ну та економічну ефективність від реалізації результатів дослід­ження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні до­кументи соціологічного дослідження (програма, план, інструмен­тарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, гра­фіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналі­тична довідка в декілька сторінок.

Методи проведення соціологічних досліджень. При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів, є методи або адекватні або неадекватні поставленому дослідником завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але й дотримуванням правил його застосування.

Найбільш економічним з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він має й ряд інших переваг у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад про підприємство в цілому і йо­го робітників та службовців. Ця інформація носить об'єктивний ха­рактер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв'язані з якістю такої інформації.

Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Доку­ментами є: письмові документи (державні архіви, архіви організа­цій, особисті документи); іконографічні документи (твори образо­творчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору — інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого ана­лізу в його суб'єктивності.

Щоб позбутись елементів суб'єктивізму традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна про­вести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.

Важливий метод соціологічного дослідження — спостереження. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньо­му сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна прокон­тролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спо­стереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші мето­ди збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспек­тивних судженнях індивідів.

Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описа­ти послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів.

Метод спостереження в соціології класифікується за такими прин­ципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструкту-ралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем прове­дення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спо­стереження) тощо.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпре­тацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв'ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (гля­дачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т. ін.), очні (особисті) й за­очні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т. ін.

Найбільш поширений вид опитування — анкетування. Воно є груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15—20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респон­дентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджу­ються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Соціологічна анкета — це система запитань, об'єднаних єди­ним дослідницьким задумом і спрямованих на з'ясування кіль­кісно-якісних характеристик об'єкта і предмета аналізу. До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конст­руюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

Інтерв'ювання. Цей метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування. Інтерв'ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв'ю: формалізоване, фокусовано, вільне.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінфор­мованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються та­кож громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного жит­тя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анке­ти або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів.