Процес формування правової держави є важким, насамперед тому, що для досягнення мети потрібно провести в Україні політико-правові реформи.

Оскільки подібні «реформи в Україні проводять не політичні партії чи рухи, а державний апарат, то це й відбивається на філософії реформ в Україні. Фактично реформи розглядаються майже виключно як державна справа, до якої громадські формування мають лише дотичні відношення».

Однак такий підхід позбавляє політико-правові реформи реальної підтримки в народі. А підтримку цю можна здобути лише за наявності двох ключових факторів.

По-перше, в разі усвідомлення народом того факту, що для досягнення поставленої мети — побудови правової держави та добробуту він повинен покладатися тільки на самого себе.

І, по-друге, наявності необхідних для здійснення серйозних реформ крупних політичних партій, які здатні формувати уряд і нести політичну відповідальність за стан справ у державі.

Відповідно до ст.5 Конституції України єдиним носієм і джерелом влади є народ України. Керуючись цією нормою, А.М.Колодій пропонує ще більш радикальну форму участі народу у державному управлінні — право народної законодавчої ініціативи. Її суть полягає у праві певної кількості виборців порушувати перед парламентом питання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов'язаний розглядати це питання. Таке право, зокрема, передбачено законодавствами Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литви.

Важливим кроком у становленні правової держави в Україні є закріплення в Конституції демократичних прав і свобод людини (вони становлять 2/3 її статей). Закріплені в Основному Законі держави норми про право оскарження рішень і дій державних органів і посадових осіб, про право на відшкодування шкоди, завданої особі публічними установами гарантовані на найвищому юридичному рівні.

Надзвичайно важливу роль у правовій державі відіграє судова влада. У суспільній свідомості українців судові органи далекі від ототожнення з правосуддям. Хоча діяльність саме цієї гілки влади в цілому світі є показником рівня розвинутості держави і наближення її до правової. В європейських країнах, зокрема, в Німеччині, правова держава характеризується перш за все існуванням такого суду, який буде розглядати будь-яке спірне питання, що може виникнути у суспільних відносинах. Тому у цій сфері перед українським суспільством стоїть велика проблема, яку воно мусить позитивно вирішити, якщо прагне прямувати до правової держави.

У правовій державі закони неухильно виконуються усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними органами. У нашій же практиці посадові особи держави нерідко приймають нормативні акти, які прямо суперечать Конституції України. На думку деяких громадських кіл, так діяв, наприклад, Президент України, видавши укази № 607/96 «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських та голів районних державних адміністрацій» та №760/96 «Про утворення податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій». Хоча з юридичної точки зору питання щодо їх конституційності залишається відкритим.

Як свідчать фахівці, лише 40 законів України є законами прямої дії і не потребують жодних роз'яснень та інструкцій різних державних органів. Нормативні акти, які не відповідають на запитання «як», «яким способом», «якими засобами можна забезпечити права людини» є декларативними, а отже, «мертвими» законами для захисту і гарантування основних прав і свобод людини. Тому обмеження держави правами громадян в Україні є мінімальним.

На жаль, відносини між державою і особою в Україні не складаються за принципом: «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом». Все частіше держава узурпує ті сфери суспільних відносини, які можуть регулюватись і без її втручання або — без надмірного втручання. «При цьому багато говорять про формування громадянського суспільства, але натомість сфера позадержавного регулювання постійно звужується», — пише відомий вчений Т.Андрусяк. Такими є статті Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року, «Про Державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів» від 2 грудня 1994 р. Одержавлення суспільного життя, посилення контролю з боку держави спричиняє колосальне збільшення апарату держави, виникнення все нових і нових контрольно-наглядових інстанцій, служб і т.д.

Українське суспільство ще не готове бути громадянським суспільством через низьку правову культуру, необізнаність громадян з власними правами і невміння їх відстоювати. Невідповідність між рівнем правової культури громадян та існуючою нормативною базою може звести нанівець усі зусилля законодавців наблизити нашу державу до правової. Такий висновок можна зробити, ознайомившись з проектом нового Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятим Верховною Радою у 1999 р. у першому читанні. Новелою даного законопроекту є запровадження пропорційної виборчої системи. Дана система є прийнятною для демократичних, розвинених країн. В наших умовах, на мою думку, її використовувати зарано і певною мірою небезпечно. Проблема запровадження цієї правової новели полягає в тому, що «зацікавлені особи» можуть легко стати народними обранцями, потрапивши у виборчий список партії. Викрити «скомпрометовану» партію дуже складно, оскільки кількість їх надто велика.

Конкретними кроками на шляху подолання кризи правової культури громадян є розроблений у 1998 р. членами робочої групи Мінюсту України проект концепції правової просвіти громадян України у 1998-2000 роках, а також діяльність сотень невеликих громадських правозахисних організацій, а головне — покращання діяльності судових органів, запровадження адміністративних судів та інших інститутів, які б покращили захист прав громадян. А все це — умови формування культурної людини, постання якої неможливе без правової держави і, навпаки.

Таким чином, ідеї Б.Кістяківського про правову державу набули не тільки наукової, але й практичної цінності і є важливим стимулом для просування України до свого конституційного ідеалу.