Етносуспільне буття означає насамперед природно-історичний процес розвитку та
фнукціонування основних сфер життя суспільства, що зумовлюють, детермінують процес
розвитку суспільних, зокрема етноекономічних, етнополітичних та етнодуховних, відносин.
Разом з тим етносуспільне буття — це процес індивідуальної самореалізації етносоціальних
цінностей, що відбувається на основі свідомої самодетермінації і посідає надзвичайно
важливе місце в реалізації етно-соціального потенціалу особистості та суспільства.

Етносуспільне буття включає в себе насамперед особливе та неповторне буття особистості,
етнічної індивідуальності. Творчо освоюючи та збагачуючи сферу етносуспільного буття,
особистість, етнічна індивідуальність творить своє особливе, тільки їй властиве буття в сфері
національного, міжнаціонального, загальнолюдського. Без самобутньо існуючого
еносуспільного буття конкретної етнічної індивідуальності, максимально повного розкриття
його змісту, створення всебічних умов для самореалізації неможливі й нормальне
функціонування та розвиток такого буття в цілому. А тому специфічні особливості розвитку
етносуспільного буття пов'язані з виділенням з усіх сфер суспільного життя, що
детермінують процес його функціонування, процесу формування людини, особистості як
етнічної індивідуальності, як самоцінного суб'єкта, основної умови прогресу сфери
національних, міжнаціональних та загальнолюдських відносин, важливого фактора
історичного творчого процесу.

Етносуспільне буття — саморегульована система. Процес його розвитку та функціонування
грунтується на діалектичному поєднанні об'єктивного та суб'єктивного — об'єктивної
саморегуляції та свідомих механізмів саморегулювання; на аналізі такого буття, як складної
самоорганізованої системи, якій властива своя відносно самостійна внутрішня логіка
саморозвитку, що має системний характер. Проявом системної самоорганізації,
саморегуляції етносуспільного буття (як і етносуспільного потенціалу взагалі) є його
нерівномірність, не-лінійність, відкритість, здатність до постійної перебудови внутрішньої
структури відповідно до зміни умов.

Водночас механізм дії процесів саморегуляції етносуспільного буття являє собою
багаторівневу систему, в якій відбуваються складні процеси конструювання та руйнування,
де на зміну сталості в розвитку приходить період нестійкості, саморуйнування тих чи інших
елементів етносуспільного буття. Постійний процес взаємопереходу етно-творчих,
етноконструктивних і етноруйнівних, етнодеструктивних процесів розвитку етносуспільного
буття — іманентне характерний для досліджуваного виду саморегуляції, є його
"внутрішньою логікою" розвитку, наслідком системної самоорганізації. При нормальному
повноцінному функціонуванні усіх чинників системи саморегуляції етносуспільного буття
воно постійно самовідновлд)ється — відповідно до зміни умов внутрішнього та зовнішнього
середовища. Коли ж взаємозв'язок елементів системи порушується, функціонування
етносуспільного буття як процесу саморегуляції втрачає здатність оперативно, адекватно
реагувати на зовнішній вплив. У результаті відбувається гальмування динамізму
саморозвитку, самозбагачення даної системи саморегуляції.

Системна самоорганізація, саморегуляція етносуспільного буття передбачає утвердження
діалектичної єдності, органічної цілісності самовідтворюваних форм, об'єктивних,
природно-історичних чинників детермінації, упорядкованих і неупорядкованих, стихійних
взаємин, що зумовлюють розвиток етносуспільного буття. Ці дві групи чинників,
детермінант виступають як дві сторони єдиного процесу, являють собою певну систему,
функціонування якої має визначальне значення в процесі саморозвитку етносуспільного
буття. Дія цих двох груп чинників надає усій системі цілісності та діалектичної сталості,
спрямовуючи її розвиток і вдосконалення у певне русло.

Об'єктивне і свідоме саморегулювання процесу формування і розвитку етносуспільного
буття здійснюється шляхом діалектики об'єктивних умов і суб'єктивних факторів, що
перебувають в органічній єдності. Діалектика об'єктивних умов та суб'єктивних факторів у
цьому процесі реалізується в ході їхнього постійного розвитку і зближення,
взаємо-переходів один в одного шляхом, з одного боку, об'єктивізації суб'єктивного (у
формі опредметнення результатів соціальної, у тому числі національної і міжнаціональної,
діяльності етнічної індивідуальності щодо розвитку суспільства, етносуспільного буття), з
іншого, — суб'єк-тивізації об'єктивного (переходу суб'єктивного в об'єктивне у формі
розпредметнення шляхом такої ж діяльності). У процесі розвитку етносуспільного буття
суб'єктивне переплітається з об'єктивним, де об'єктивне — основа суб'єктивного, в межах
якого воно функціонує, а суб'єктивне, в свою чергу, значною мірою зумовлює розвиток
об'єктивного. Його ефективність залежить переважно від того, наскільки в суспільній
практиці, духовній діяльності забезпечується злиття об'єктивного і суб'єктивного, якою
мірою діяльність суб'єктів саморегулювання сприятиме повнішому впливу об'єктивних, зокрема соціо-культурних, факторів регуляції, на процес формування та розвитку етносуспільного буття.

Таким чином, функціонування етносуспільного буття як саморегульованої системи
відбувається на основі діалектичної єдності не-впорядкованих, стихійних детермінант і
впорядкованих, свідомих факторів. Елементи невпорядкованості, стихійності в розвитку
етносуспільного буття проявляються в неконтрольованих людьми процесах об'єктивного і
суб'єктивного порядку, що діють як стихійні регулятори. Дія такого типу об'єктивних
регуляторів етносуспільного буття тим глибша і ширша, чим процеси, явища суспільного
життя, зокрема ті, що виявляються в ході докорінного перетворення
національно-загальнолюдського у наш час, менше пізнані і рідше використовуються
людьми у практичній діяльності. Регулятивно-саморегулятив-на діяльність з розвитку
етносуспільного буття, що здійснюється на основі глибокого вивчення, пізнання суб'єктами
особливостей дії законів соціально-економічного, національного і міжнаціонального,
духовного розвитку, специфіки їхнього прояву на кожному конкретному стані, має бути
спрямована на виявлення сфери і міри впливу стихійного на розвиток духовного світу
етнічної індивідуальності, її загальнокультурного, духовно-морального прогресу. Для
оптимізації такої діяльності, важливе місце в якій належить пізнанню особливості дії
стихійного в тій чи іншій сфері етносуспільного буття, необхідне глибоке пізнання механізму
їхнього функціонування, суспільного процесу в цілому.

Аналізуючи проблеми діалектики невпорядкованих і впорядкованих взаємозв'язків у
функціонуванні етносуспільного буття як саморегульованої системи, слід, на нашу думку,
відмовитись від погляду, згідно з яким стихійне часто зводять виключно до негативного.
Такий погляд применшує значення невпорядкованих, стихійних зв'язків, які поряд з
упорядкованими факторами завжди виступали необхідною умовою духовно-практичного
освоєння етносуспільного буття, світу в цілому. Етносуспільне буття — складна,
суперечлива реальність, природно-історичний процес. Тому будь-яка абсолютизація
процесу розвитку етносуспільного буття як свідомого, організованого, регульованого і
саморегульованого процесу, здійснюваного на грунті планомірного витіснення
невпорядкованих взаємозв'язків упорядкованими, видається однобічною. Нове бачення ролі
чинників процесу об'єктивної саморегуляції етносуспільного буття пов'язане з
переосмисленням значення в ньому його основних складових, подоланням уявлень про
стихійне, неупорядковане, нестійке як руйнівне начало, яке протистоїть практиці розвитку
етносуспільного буття і має бути подолане в процесі соціального управління та
усвідомлення того, що названі складові об'єктивної саморегуляції досліджуваної системи можуть виступати як конструктивний, творчий механізм саморозвитку, етносуспільного
буття, особистості. Усі складові процесу об'єктивної саморегуляції етносуспільного буття
виступають як природна і необхідна сторона його саморозвитку, саморегулювання.

Неупорядковане, нестійке (як результат дії процесів флуктуації), виступаючи фактором
об'єктивної саморегуляції етносуспільних процесів, створює передумови для утвердження
полісистемної моделі детермінант, яка допускає паритетну взаємодію кількох чи багатьох
параметрів у розвитку етносуспільного буття, що є основою самопід-тримки,
самовідновлення етносоціального потенціалу суспільства. У свідомому,
духовно-практичному освоєнні світу неупорядоване пов'язане з свободою,
альтернативністю прийняття рішень, передбачає можливість багатоваріантної діяльності
етнічної індивідуальності за освоєння етносуспільного буття на основі ускладнення,
збагачення серії вибору, сприяє переходу від безособистісно-інституціональної системи
управління до універсальної, плюралістично-гуманістичної системи цінностей як способу
самореалізації етносоціального потенціалу особистості. Неупорядковане, стихійне,
реалізуючись за допомогою свідомої діяльності людей, органічно взаємопов'язане з
вільним, етнічно індивідуальним самоутвердженням особистості, має в собі значні
можливості для вибору людиною різноманітних форм, цілей реалізації свого
етносуспільного потенціалу, робить її діяльність у сфері суспільних відносин,
етносуспільного буття менш обтяженою межами традиційного соціального детермінізму, в
той час як жорстко організоване часто звужує можливості сенсожиттєвих форм свідомої
внутрішньої самодетермінації, самореалізації етнічності. Процеси об'єктивної саморегуляції
етносуспільного буття можуть бути продуктивнішими для його розвитку, ніж жорстка
командно-адміністративна система управління ним, авторитарна організація
етносуспільного буття, в основу яких нерідко покладені суб'єктивізм, волюнтаризм. Ці
процеси — природний фактор, джерело динамічного функціонування, саморегуляції
етносуспільного буття, розвиток якої здійснюється через постійний перехід
неупорядкованого в упорядковане, нестійкого в стійке, неконструктивного, руйнівного в
конструктивне, творче — і, навпаки. Це процес, у ході якого об'єктивна саморегуляція,
руйнуючи, будує передумови для створення, утвердження цінностей етносуспільного буття,
а будуючи, створюючи, обумовлює їхнє руйнування.