Оцінка населенням депутатів округів має бути вагомим аргументом для тих, хто обстоює чисто мажоритарний виборчий закон на тій підставі, що начебто саме мажоритарні депутати є відповідальними перед своїми виборцями. Як бачимо, таких «відповідальних» громадяни бачать лише у 8%. Вражає також динаміка ставлення громадян до своїх депутатів: одразу після виборів 1994 року, які проходили за мажоритарним принципом, на обраних депутатів покладали певні надії, які різко впали вже наступного року, зійшли майже нанівець за час дії того парламенту і знову дещо зросли у рік наступних виборів, і знову депутати не виправдали надій своїх виборців.

Слід сказати, що органи представницької демократії, хоч і обираються населенням, проте не користуються їхньою довірою. Так, у рік перших виборів до Верховної Ради (1994), за даними моніторингу Інституту соціології, їй висловлювала недовіру половина населення, а у рік других виборів (1998) – вже майже дві третини. Верховна рада постійно посідає передостаннє місце у рейтингах довіри до держаних інституцій та органів влади, «поступаючись» у рівні недовіри лише партіям.

Розчарування у демократичних механізмах зумовлює стійку позицію населення, що «кілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії» – за даними моніторингу Інституту соціології, у 1994 році з цим були згодні 41% опитаних (не згодні – 17%), а у 2001 – вже 48% (не згодні – 16%).

Оцінка ситуації з дотриманням прав та свобод.

Зрештою, сенс демократичної держави для пересічних громадян полягає не у тому, що вони час від часу обирають тих, хто ними буде керувати; вибори – це лише метод їхнього впливу на владу. «Демократія» –«народовладдя» означає, що держава має чітко дотримуватися прав кожної людини, і забезпечувати їх виконання. Дотримання прав людини – це найбільш вразливе місце усієї владної системи України, де, до речі, вона найбільш втрачає у будь-яких експертних опитуваннях. Але й населення дуже критично оцінює ситуацію з дотриманням прав людини в країні. І, на жаль, динаміки цих оцінок теж негативна. За даними моніторингу Інституту соціології, у 1995 році більше половини – 53% – відповіли, що їм не вистачає дотримання в країні прав людини, задоволених цим було лише 7%, а у 2001 році тих, хто був не задоволений ситуацією з правами людини в Україні, стало істотно більше – 66% (задоволених лише 5%).

До цього року чи не єдиним реальним здобутком демократичного розвитку вважалася свобода слова, можливість вільно висловлювати свою політичну позицію. Але у цьому, 2001 році, цей показник у моніторингу Інституту соціології раптом різко впав (табл. 3).

Таблиця 3

Відповіді на запитання «Чи можуть сьогодні в Україні люди вільно висловлювати свої політичні погляди?» (%)