За прогнозами вчених, у XXI ст. відбудеться поступовий перехід до енергетики, що базується на відновних, невичерпних (альтернативних) ресурсах: атомна, геотермальна енергія, енергія Сонця, вітру, припливів і відпливів тощо.

У 1999 р. у світі було видобуто 3639 млн. т нафти. Головні райони видобутку нафти — країни Південно-Західної (Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Кувейт), Пів-денно-Східної (Індонезія) та Східної Азії (Китай), Північної Америки (Мексика, США, Канада), Африка (Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет). Де­що зменшилося добування нафти в Південній Америці (Венесуела) та Росії.

У країнах ОПЕК розміщується 76,8% світових запасів нафти, на розвинуті країни припадає всього 4,5% запасів нафти.

Основні райони споживання нафти — ­країни Європи (крім Великобританії та Но­рвегії, які ведуть ви­добуток нафти з ше­льфу Північного мо­ря), США, Японія та Республіка Корея.

Видобуток природного газу у світі в 1999 р. досяг 2310 млрд. м3. Основна частка видобутку зосереджена в розвинутих країнах, хоча 1/3 необхідного їм газу ввозиться Основними експортерами приро­дного газу є Нідерланди, Росія, Норвегія, Канада, Алжир, Бруней, Індоне­зія. Найбільші споживачі газу — Франція, США, Росія, Німеччина, Вели­кобританія.

Через постійний ріст споживання забезпеченість світу нафтою у кінці XX ст. знизилася до 43 ро­ків, а газом — до 63 років.

Вугільна промисло­вість — найстаріша серед паливних і базується на величезних запасах. При сучасному рівні видобутку (3296 млн. т у 1999 р.) його може вистачити більше, ніж на тисячу років. Май­же 1/3 світового видобутку дає Китай, 1/4 — США, 1/6 — країни СНД (в основному Росія, Україна, Казахстан), крім того, видобувають вугілля Індія, Австралія, ПАР, Польща. Найбільші країни виробники вугілля є його основними споживачами, тому на світовий ри­нок надходить тільки до 10% загального видобутку. У світі утворилися своєрідні вугільні мости: США — Західна Європа, Австралія— Японія, ПАР — Західна Європа, Канада — Японія.

Електроенергетика. Розвиток електроенергетики залежить від наявності енергоресурсів, їх розміщення і способу видобутку, доставки і, найголовніше, від рівня економічного розвитку країни.

Виробництво електроенергії у світі в 1999 р. становило біля 1500 млрд. кВт год. Більшість її виробляється на ТЕС (2/3), ще по 1/6 ви­робництва припадає відповідно на ГЕС та АЕС. Найбільшими виробни­ками електроенергії на атомних електростанціях є Франція, США, Япо­нія. Німеччина та Росія.

П'ять країн світу (США, Росія, Японія, ФРН, Канада) виробляють 52% електроенергії світу.

Виробництво конструкційних матеріалів

Чорна та кольорова металургія, хімія, целюлозно-паперова, керамічна та це­ментна промисловість утворюють єдину систему в світовому господарстві. Вони пе­реробляють мінеральну сировину в конструкційні матеріали.

На чорні метали припадає 70-75 % обсягів конструкційних матеріалів, на пластмаси - 15 %. Важлива роль належить алюмінію. Все більшого значення набувають композитні матеріали, які особливо активно використовуються в авіакосмічній та автомобільній промисловості, а також силікатні матеріали так званої тонкої кераміки, без якої неможливий розвиток електронної промисловості.

Особливостями розвитку і розміщення чорної металургії в другій по­ловині XX ст. є послаблення її орієнтації на місцеву паливну та сировинну базу. У минулому металургійні заводи будувались біля вугільних басейнів (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія) або біля залізорудних баз (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається й нині під час освоєння нових мета­лургійних баз (наприклад, розміщення металургійних заводів Індії, Бразилії, Ки­таю), але все більше заводів виникає на шляхах перевезення руд та палива або ж поблизу основних ринків збуту металу (металургія Японії, Республіки Корея, Італії, нові заводи ФРН, Франції, Росії тощо). До того ж, у світі накопичилися ве­ликі запаси металу в машинах, будовах, на транспорті, що є значною базою вто­ринних ресурсів (металобрухт), на який уже в усьому світі припадає 1/3, а в окре­мих крабах більша частина металургійної сировини, що використовується у виробництві.

Розвиток чорної металургії за останні два десятиліття уповільнився, що пояс­нюється зниженням металомісткості сучасного промислового виробництва, зростан­ням затрат на технічне оновлення виробництва, загостренням конкурентної бороть­би на ринку металів та заміною металів пластмасами.

Кольорова металургія світу в 1994 році виробила близько 45 млн. тонн різних металів, в тому числі 19,2 млн. тонн алюмінію. Традиційно в цій галузі розрізняють виробництво важких (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легких (алюміній, титан, магній), малих (ртуть, кадмій, сурма, кобальт), легуючих (воль­фрам, ванадій, хром, молібден), благородних (золото, срібло, платина), рідких і рідкоземельних (індій, германій, галій) металів.

Специфіка роботи галузі полягає в тому, що, з одного боку, постійно зростає по­пит на її продукцію - всі галузі широко використовують алюміній, в авіакосмічній промисловості зростає попит на титан, в атомній - на цирконій та гафній, в радіо­електроніці - на германій, індій, кобальт, талій, тантал, не кажучи вже про золото і срібло; з другого — перед виробниками гостро постають енергосировинні, екологічні та фінансові проблеми. Більшість промислово розвинутих країн бідні на руди кольорових металів. Значні сировинні бази мають тільки США, Росія, Китай, якоюсь мірою до них можна долучити Австралію та Канаду. Інші розвинуті країни переваж­но використовують девізні концентрати або металобрухт кольорових металів.

Хімічна промисловість - найбільш динамічна галузь системи виробництва конструкційних матеріалів. Всі провідні країни світу інтенсивно розвивають ви­робництво в цій галузі. Особливо помітне місце займають США (близько 1/5 світо­вого виробництва), Японія, Росія, ФРН (по 1/10), а також Китай, Великобри­танія, Франція, Італія, Україна.

Хімічна промисловість - найбільш складна за структурою галузь. Тут розрізняються підгалузі: виробництво напівпродуктів (основна хімія, хімія органічного синтезу); базові (полімерних матеріалів, мінеральних добрив); сировинні (гідрохімічні виробництва, нафтохімія, коксохімія, лісохімія тощо); переробні (ви­робництво фарб, лаків, фармацевтичних виробів, фототоварів, побутових хімікатів та ін.).

Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго- та водомісткість. Тому географія її дуже складна.

Як же розміщене хімічне виробництво у світі? Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика, парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення та полімерів. Північна Америка (США та Канада) також виробляє 1/4 продукції хімічної проми­словості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств і підприємств, що ви­пускають агрохімікати. Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні комплекси Росії та України.

Машинобудування світу.

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування припадає 25-40% вартості виробленої проми­слової продукції. Сучасні тенденції розвитку машинобудування пов'язані зі значним збільшенням витрат на НДДКР та зростанням виробництва в таких наукомістких галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, ви­робництво комп'ютерів, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічне виробництво. Тільки перша десятка країн спромо­жна виробляти всю номенклатуру машинобудівної промисловості. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія, Франція, а також, якоюсь мі­рою Китай, Канада, Італія та Україна. Сумарна частка цих країн у випус­ку продукції становить 3/4 світового показника.

Велика група промислове розвинутих країн Європи (особливо Ні­дерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія), а також Чехія, Іспанія, Польща та ін., нових індустріальних країн (Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою структурою господарства (Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих видів машинобу­дування і виходять з ними на світовий ринок.

У більшості країн, що розвиваються, вже з'явилися окремі підпри­ємства машинобудування, а також металообробні та ремонтні майстерні, які обслуговують транспорт, гірничодобувну промисловість, сільське господарство, та займаються виготовленням найпростішого інвентарю.

Формування світової агропродовольчої системи.

Світова агропродовольча система (САПС) формується в результаті розвитку міжнародної кооперації у сфері виробництва та продажу продовольства, її матеріальну основу складають агропромислові комплекси (АПК), що включають у себе виробництво засобів виробництва, сільське господар­ство, яке виробляє продовольчу сировину і продукти харчування та переробку і збут сільськогосподарської сировини та продовольства.

Формування САПС не тільки не усуває, але й сприяє посиленню нерівномірності розвитку національних продовольчих систем, оскільки конкуренція та поділ праці виходять на глобальний рівень. Провідною ланкою САПС є розвинуті країни через те, що для АПК цих країн зов­нішньоекономічні ринки стають основним чинником економічного зро­стання. Це знаходить своє вираження у поглибленні спеціалізації та ко­оперування у виробництві продовольства, ресурсів для його виробницт­ва, взаємному посиленню руху капіталів і технологій.

Досвід розвинутих країн показує, що попит на продовольство практично безмежний при досягненні високих норм споживання. Удо­сконалення йде шляхом залучення до господарського обігу все нових рослин і їх видів, розширення асортименту, підвищення «зручності» продовольства (економії праці при приготуванні їжі), виходу на ринок товарів, що займають проміжне положення між продуктами харчування й медичними препаратами.