Сезонним характером робіт у сільському господарстві також пояс­нюється періодичне підвищення і зниження попиту на ринку сільсько­господарських машин.

Прикладом сезонних коливань може бути також збільшення обо­роту роздрібної торгівлі у святкові дні.

Такі сезонні коливання не можуть суттєво і на довгий період змі­нити динаміку розвитку, вони дають лише тимчасові відхилення, при­близно однакові з року в рік.

Після закінчення розгляду кон’юнктуроутворюючих факторів пот­рібно завжди уважно аналізувати, що лежить в основі зміни ціни - дов­готривалий фактор чи причина, яка впливатиме на ціну протягом нез­начного періоду, після чого ціни знову повернуться до попереднього рівня. Прикладом таких короткочасних змін можуть бути сезонні коли­вання. Важливо для кожного товару знати періоди та величину цих коливань для того, щоб короткочасні сезонні зміни ціни не прийняти за серйозне зрушення циклічного характеру. Стихійні лиха - снігові заноси, землетруси, засухи, лісові поже­жі тощо призводять до більш або менш відчутних порушень діяльно­сті суспільства або окремих галузей економіки, знищення матеріаль­них цінностей. Цей фактор також впливає на розвиток товарної ко­н'юнктури. Наприклад, після землетрусів зазвичай відбувається під­вищення попиту на будівельні матеріали. А після приморозків, від яких страждають сільськогосподарські насадження, підвищуються ці­ни на сільгосппродукцію.

Досить значні короткострокові зміни цін спостерігаються при ви­мушених продажах або вимушених покупках, які мають бути здійсне­ні у найкоротші терміни. До таких операцій можна віднести, наприк­лад, продаж наплаву. Особливо значним буває зниження цін при ви­мушених продажах товарів, що швидко псуються, - винограду, цит­русових тощо.

Можливий і інший випадок - вимушена закупівля за завищени­ми цінами. Наприклад, покупець, передбачаючи, що ціни знизяться, різко скоротив закупівлю сировини. Але зниження цін не відбулось, усі наявні запаси вичерпані, і потрібно, щоб не спинилося виробниц­тво, закупити партію сировини за будь-якою ціною, оскільки збитки від зупинки підприємства будуть ще вищими, особливо в галузях з безпе­рервним технологічним процесом.

Основна складність дослідження кон'юнктури полягає не в то­му, щоб чітко визначити коло факторів і елементів її формування. Найважливішим завданням будь-якого дослідження кон'юнктури, від успіху розв'язання якого залежить не тільки глибина охоплення і ґрунтовність аналізу, але й точність та правильність прогнозу її роз­витку, є:

визначення значення, сили впливу окремих факторів на формування кон'юнктури;

виявлення провідних факторів, які визначають кон'юнктуру в
кожний окремий момент і на найближчу перспективу.

А для розв'язання цих завдань необхідно знати та вміти оперу­вати показниками розвитку кон'юнктури.

Показники - це кількісні характеристики, які дозволяють оціни­ти зміни, які відбуваються на ринку, і визначити тенденції у розвитку кон'юнктури, тобто скласти прогноз. Показники, що виступають у ролі індикаторів кон'юнктури, залежно від поставлених цілей аналізу й особливостей розвитку ринку, можуть бути як абсолютними, так і від­носними величинами.

У статистичній літературі наявні дані, які характеризують рух загальногосподарської і товарної кон'юнктури. До системи показни­ків важливо відібрати дані, що найбільш точно й оперативно характе­ризують основні зміни у процесі відтворення.

У процесі дослідження кон'юнктури головну роль відіграють ці­ни. По-перше, це пояснюється тим, що ціни є акумулюючим показни­ком кон'юнктури. Вони відображають рух багатьох інших показни­ків, що характеризують розвиток кон'юнктури. По-друге, це найваж­ливіший показник, і вивчення всіх інших індикаторів носить допомі­жний характер.

Відзначимо, що система показників повинна відбивати різні ви­ди диференціації ринкових цін: асортиментний, територіальний, за ча­сом, різними субринками. Оцінка рівня цін, крім констатації стану цін на момент або за відрізок часу і диференціації рівня цін ("висо­кий", "низький"), включає характеристику структури ціни і законо­мірностей поводження ринкових цін: взаємний вплив рівнів цін різ­них товарів, рівня цін і якості товару, залежність цін від різних чин­ників, коливання цін у просторі й часі.

Важливим завданням аналізу цін є вивчення структури ціни, зв'язку структурних елементів. Пропорції між елементами ціни скла­даються під впливом ринкових закономірностей, залежать'7 від кон'юнктури ринку, одночасно регулюються державою через подат­кову політику й адміністративне регулювання цін. При дослідженні ко­ливань цін у динаміці визначається тенденція їхньої зміни в часі. Наведемо нижче найтиповіші тенденції поводження цін.

Залежно від співвідношення попиту і пропозиції динаміка цін характеризується підвищенням цін при переході від фази депресії до фази пожвавлення та їх зниженням у кризових умовах. У фазі під­йому в зв'язку з довготривалим перевищенням попиту над пропози­цією ціни максимальні.

2. Охарактеризуйте кон’юнктуру світового ринку послуг.

Міжнародна торгівля послугами є комплексом різно­рідних видів економічної діяльності. Історично економісти нама­галися з'ясувати сутність послуг та їхню роль, виходячи з різних аспектів. Часто послуга визначалась як щось невідчутне, неви­диме, те, що не є предметом торгівлі, або як категорія, котру неможливо пояснити і котра охоплює майже все, в той час як товари — відчутні, видимі, постійні і ними можна торгувати (див табл. 7.5).

Таблиця 7.5

Якісні відмінності товарів і послуг

Але за такого визначення поняття «послуга» виникає низка проблем: по-перше, є товари, які також невідчутні й невидимі (наприклад, електронні програми); по-друге, це визначення не робить різниці між ефектом послуги і процесом її виробництва; послуга може бути і видимою (наприклад, вистава), але її ефект тимчасовий; по-третє, це визначення наголошує на фізичних від­мінностях, проте не висвітлює економічні аспекти послуг і того, як вони виробляються і продаються. Деякі економісти доводять, що адекватне визначення послуги має відрізняти процес вироб­ництва послуги і послугу як продукт. Виходячи з цього економіст Гілл (1977) запропонував своє визначення послуги: послуга —це зміна умов належності особи або товару будь-якому економічному суб'єктові, яка випливає з діяльності іншого економічного суб'єк­та зі згоди першого.

Гілл вирізнив два важливі аспекги послуг:

• вони не можуть передаватися далі;

• надання послуг потребує діяльності однієї особи для іншої.

Проте обмін не є необхідною умовою для послуг. Елемент необхідної взаємодії між продавцем га покупцем намагався по­яснити Герш (1989). Оскільки однією з умов послуги є «фактор одночасності», Герш визначає послугу як угоду (трансакцію з позитивним фактором одночасності). Що ж до товарів, то вони характеризуються нульовим фактором одночасності. Він та­кож припустив, що на міжнародному ринку послуги мають відносно нижчий фактор одночасності, ніж послуги, якими не торгують.

Чи можливо розділити процес виробництва послуг і реалізацію послуг?

Товар може існувати в рамках його фізичних можливостей незалежно від клієнта або покупця. Про послуги не можна сказати те саме. Якби це було ймовірним, то права власності на них могли би передаватися від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого.

Виходячи з цього Ніколайдес (1989) запропонував альтерна­тивне визначення, що охоплює як фактичні відмінності, так і характеристики операцій з послугами: послуга — це трансакція, яка є не просто переданням прав власності на об'єкт (відчутний чи ні), вона охоплює також низку завдань, які виконуються ви­робником для споживача Виконання цих завдань потребує кон­такту між ними, виробництво й реалізація послуг не можуть від­окремлюватися одне від одного

Запропоноване визначення показує деякі загальні риси тор­гівлі товарами і послугами. Багато товарів виробляються і реалі­зуються за допомогою трансакцій, які схожі на трансакції послуг, де клієнт висуває специфічні вимоги виробникові. Яскравим при­кладом є товари, зроблені на замовлення, які можна продати після встановлення особистих контактів.

Класифікація послуг становить досить серйозну проблему, що розв'язується в різний спосіб. Наприклад, у країнах ОЕСР і пуб­лікаціях ЮНКТАД послуги поділені на п'ять категорій:

1) фінансові;

2) інформаційні (комунікаційні);

3) професійні (виробничі);

4) туристичні;

5) соціальні.

На практиці сьогодні широко використовується класифікація послуг, запропонована МВФ:

1) морські перевезення;

2) інші види транспорту;

3) подорожі;

4) інші приватні послуги;

5) інші офіційні послуги.

Ринок послуг — це розгалужена система вузькоспеціалізованих ринків, зокрема ринку транспортних послуг, комунікацій, кому­нального обслуговування, громадського харчування, туристично-рекреаційних послуг. Готельний бізнес, рекламні й консалтингові послуги, страхові та фінансові послуги, агентські та брокерські послуги, адвокатські послуги, ріелтерські послуги, франчайзинг, торгівля ліцензіями і патентами, «ноу-хау», промисловими зраз­ками та корисними моделями, інжиніринг, лізингові послуги тощо так само формують комплекс послуг, які пропонуються на згаданому ринку. Міжнародна статистика свідчить про те, що ринок послуг є одним із найбільш швидко зростаючих секторів світового ринку.

Значення ринку послуг за останні десятиліття дуже зросло — як у внутрішній економіці, так і у світовій. Сектор послуг у розвинутих країнах сягнув щонайменше половини отриманих при­бутків. Загальний обсяг ринку послуг у 1997 р. склав 1,310 трлн. дол., що дорівнювало 20 % світового експорту. Торгівля послугами розвивається більш швидкими темпами, ніж зовнішня торгівля загалом: якщо ринок послуг зріс удвоє за період з кінця 80-х — початку 90-х років до 1997 р., тобто 7—8 років, то таке ж двократне збільшення світового експорту відбулось за останні 15 років. На це існує багато причин: різке зниження транспортних витрат збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, нові форми й засоби супутникового зв'язку та відеотехніки в ряді випадків дають змогу взагалі відмовитися від особистого спілку­вання продавця і покупця.

Обсяг, напрями та структура міжнародної торгівлі ліцензіями чималою мірою визначаються прискореним розвитком наукових досліджень і розробок у розвинутих країнах, розширенням їх зовнішньоекономічної й фінансової експансії. Загальна сума над­ходжень розвинутих країн від продажу ліцензій зросла з 1,2 млрд. дол. у 1960 р. до 3,5 млрд. дол. у 1970 р., 12,5 млрд. дол. у 1980 р., 15,2 млрд. дол. у 1985 р. і 35 млрд. дол. у 1995 р. Міжнародна ліцензійна торгівля здійснюється здебільшого між промислове розвинутими країнами. На їхню частку припадає 99 % світового експорту і 85 % світового імпорту ліцензій. Цікаво, що продають ліцензії 37 країн, а купує — 71.

Домінуючі позиції в експорті ліцензій займають США, на які припадає найбільша у світі частина видатків на НДДКР. Надхо­дження у США від продажу ліцензій становлять 56 % світового обсягу платежів за ліцензійними угодами.

Друге місце після США за експортом ліцензій належить Швей­царії, третє місце посідає Англія, четверте — Італія. Найбільші імпортери ліцензій — Японія й Італія, а також Німеччина та Франція.

Міжнародна ліцензійна торгівля охоплює в основному про­дукцію прогресивних галузей промисловості: хімічної, електротехнічної, включаючи електроніку, машинобудування. Ці галузі промисловості поглинають основну частку видатків на наукові дослідження в розвинутих країнах.

Оскільки міжнародна ліцензійна торгівля найактивніше роз­вивається між спорідненими фірмами — материнськими і до­чірніми компаніями, що знаходяться в різних країнах, її зміст і спрямованість значною мірою визначаються інтересами найбіль­ших ТНК. Так, на частку внутрішньокорпораційних надходжень припадає понад 60 % усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн. Наприклад, у США надходження від продажу ліцензій спорідненим компаніям становлять приблизно 80 % їхнього за­гального обсягу, в Англії — 50 %.

Розмір ринку послуг, відображений статистикою міжнародних спеціалізованих установ, значно занижений через складність об­рахунку всіх туристів, осіб, що працюють за кордоном, фінансових і страхових операцій, прибуток від яких миттєво реінвестується, тощо.

Що стосується географічного розподілу торгівлі послугами, то лідерами тут є вісім найбільш розвинутих країн, на які припадає до 70 % світового експорту послуг і понад 50 % їх імпорту.

До речі, на чотири з цих країн, а саме США, Велику Британію, Німеччину і Францію, припадає 44 % усього світового експорту послуг. Майже абсолютними споживачами на ринку послуг є країни, що розвиваються, за винятком хіба що кількох «нових індустріальних країн», або ринків, що виникають (emerging markets), таких як Південна Корея (експортує інжинірингові, кон­салтингові та будівельні послуги), Мексика (туризм), Сінгапур (фінансові та банківські послуги). Безліч малих острівних країн спеціалізуються на туристичному та готельному бізнесі, що ви­ступає мало не єдиним джерелом їхнього існування.

За останній час Нова Зеландія й Австралія значно збільшили торгівлю послугами. В Новій Зеландії з 1985 по 1997 р. обсяг послуг зріс майже на 80 %, в Австралії — на 70 %. Це пов'язано насамперед із поширенням туризму, а саме зі скасуванням обме­жень у повітряних перевезеннях і створенням туристичних цент­рів. Франція на сьогоднішній день набула ваги як продавець фінансових і фрахтових послуг, а Швеція — у сфері послуг тех­нічного, управлінського й консультативного характеру. На відміну від них експорт послуг США, Великою Британією і Норвегією збільшився незначно. Велика Британія, США втратили більшу частину монополії, що її вони колись мали в галузі фінансових і фрахтових послуг, тоді як Японія та Німеччина стають дедалі вагомішими постачальниками таких послуг. Норвегія пережила нафтовий бум, тож головна увага приділялася тут нафтодобувній індустрії та галузям її обслуговування.

Таблиця 7.6

Структура світової торгівлі послугами