До Великої Вітчизняної Війни промислові запаси природного газу були відомі тільки в Прикарпаття, на Кавказу, у Заволжі і на Півночі (Комі АРСР). Вивчення запасів природного газу було зв'язано тільки з розвідкою нафти. Промислові запаси природного газу в 1940 році складали 15 млрд. м3.

Потім родовища газу були виявлені на Північному Кавказу, у Закавказзі, на Україні, у Поволжі, Середній Азії, Західному Сибіру і на Далекому Сході. На 1 січня 1976 року розвідані запаси природного газу складали 25.8 трлн.м3, з них - у Європейській частині СРСР - 4.2 трлн.м3 (16.3 %), на Сході - 21.6 трлн.м3 (83.7 %), у тому числі - 18.2 трлн.м3 (70.5 %) - у Сибіру і на Далекому Сході, 3.4 трлн.м3 (13.2 %) - у Середній Азії й у Казахстану. На 1 січня 1980 року потенційні запаси природного газу складали 80-85 трлн.м3, розвідані - 34.3 трлн.м3. Причому запаси збільшилися головним чином завдяки відкриттю родовищ у східній частині країни - розвідані запаси там були на рівні близько 30.1 трлн.м3, що складало 87.8 % від загальносоюзних. На сьогоднішній день Росія володіє 35 % від світових запасів природного газу, що складає більш 48 трлн.м3. Основні райони залягання природного газу по Росії та країнах СНД (родовища) :

I. Західно-сибірська нафтогазоносна провінція :

Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Ведмеже, Надимське,

Тазовское - Ямало-Ненецький АТ ;

Похромское, Игримское - Березовская газоносна область ;

Мыльджинское, Лугинецкое, Усть-Сильгинское - Васюганская га-

зоносная область.

II. Волго-Уральська нафтогазоносна провінція :

Найбільш значне - Вуктылское, у Тимано-Печорской неф-

тегазоносной області.

III. Середня Азія і Казахстан :

Найбільш значне в Середній Азії - Газлинское, у Фер-

ганской долині ;

Кызылкумское, Байрам-Алийское, Дарвазинское, Ачакское, Шат-

лыкское.

IV. Північний Кавказ і Закавказзя :

Карадаг, Дуванный - Азербаджан ;

Дагестанські Вогні - Дагестан ;

Північно-Ставропольське, Пелачиадинское - Ставропольський край;

Ленінградське, Майкопське, Старе-Мінське, Березанское -

Краснодарський край.

Також родовища України, Сахаліну і Далекого Сходу.

Особливо по запасах природного газу виділяється Західна Сибір (Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Ведмеже). Промислові запаси тут досягають 14 трлн.м3. Особливо важливого значення зараз набувають Ямальские Газоконденсатні родовища (Бованенковское, Крузенштернское, Харасавейское й інші). На їхній основі йде здійснення проекту "Ямал-Європа".

Видобуток природного газу відрізняється високою концентрацією й орієнтований на райони з найбільш великими і вигідними по експлуатації родовища.Тільки п'ять родовищ - Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Ведмеже й Оренбурзьке містять 1/2 усіх промислових запасів Росії. Запаси Ведмежого оцінюються в 1.5 трлн.м3, а Уренгойскоего - у 5 трлн.м3.

Наступна особливість полягає в динамічності розміщення місць видобутку природного газу, що порозумівається швидким розширенням границь поширенням виявлених ресурсів, а також порівняною легкістю і дешевиною залучення їх у розробку. За короткий термін головні центри по видобутку природного газу перемістилися з Поволжя на Україну, Північний Кавказ. Подальші територіальні зрушення викликані освоєнням родовищ Західного Сибіру, Середньої Азії, Уралу і Півночі.

У 1994 році в Росії було добуто 607.3 млрд. м3 природного газу, що склало 98.2 % до обсягу видобутку в 1993 році, причому 570.6 млрд. м3 (більш 90 %) було добуто РАО "Газпром". РАО "Газпром" - власник родовищ із загальними запасами близько 48 трлн.м3 і є найбільшою компанією у світі як по запасах, так і по видобутку природного газу. Для порівняння - запаси найбільших компаній світу (млрд. м3):

На думку російських зкономистов, РАО "Газпром" - єдина в Росії транснаціональна компанія, що має стабільний вихід на світовий ринок. У Росії з газу Газпрому" олучают 40 % електроенергії, на підприємствах "Газпрому" зайнято 320 тисяч робітників (разом з родинами більш 1 млн. чоловік ).

Зміна видобутку природного газу в СРСР

/Росії після 1990/ (млрд. м3)

Після розпаду СРСР у Росії відбувається падіння обсягу видобутку природного газу. Спад спостерігається в основному в Північному экономичес-ком районі (8 млрд. м3 у 1990 році, 4 млрд. м3 - у 1994), на Уралі (43 млрд. м3 і 35 млрд. м3 відповідно), у Західно-Сибірському эко-номическом районі (576 млрд. м3 і 555 млрд. м3) і в Северо-Кавказс-ком (6 і 4 млрд. м3). Видобуток природного газу залишився на колишньому рівні в Поволзькому (6 млрд. м3) і в Далекосхідному економічних районах.

Наприкінці 1994 року спостерігалася тенденція до росту рівня добы-чи. От дані за останні 4 місяці року :

З республік колишнього СРСР Російська Федерація дає ѕ усього

газу, на другому місці - Туркменія (більш 1/10), далі йдуть Узбекис-тан і Україна. Особливого значення набуває видобуток природного газу на шельфі світового океану. У 1987 році на морських родовищах було добуто 12.2 млрд. м3 чи близько 2 % газу, добутого в країні. Видобуток побіжного газу в тому ж році склав 41.9 млрд. м3. Для багатьох районів одним з резервів газоподібного палива служить газифікація вугілля і сланців. Підземна газифікація вугілля здійснюється в Донбасі (Лисичанськ), Кузбасу (Кисилевск) і Підмосковному басейні (Тула).

Основними проблемами галузі, як і всієї промисловості Росії, є проблеми фінансування і кризи неплатежів. “НА початку ок-тября склалася ситуація, що грозить енергетичною кризою Централ-ний Росії. “Газпром” пригрозив на 40 % зменшити постачання газу через несвоєчасну їхню оплату. Енергосистеми регіону, більш ніж на 70 % залежні від газу, будуть змушені різко зменшити навантаження, оскільки вони виявилися позбавлені резервних запасів палива...” (Ком-мерсантъ-Dаіlу,N 191, 14 жовтня 1995 року).

Що стосується перспектив розвитку галузі, те тут справи йдуть краще. На початку травня президент Російської Федерації підписав указ N 472 “Про основні напрямки енергетичної політики і структурній перебудові паливно-енергетичного комплексу РФ на період до 2010 року”. Як говорить Олексій Макаров, директор інституту энергетичес-ких досліджень РАНЕЙ, у своєму інтерв'ю кореспонденту газети “Buis-ness MN” (N 18, 24 травня 1995 року), “Основний натиск робиться на врахування інтересів регіонів.Хоча, говорить він, Росія ніколи не перетвориться в Саудівську Аравію, що створила в себе високий рівень життя за рахунок витягу паливно-енергетичних ресурсів з надр і їхнього експорту, ПЕК усе-таки здатний дати інвестиційний приплив. Це поки единствен-ный сектор, куди інтенсивніше йдуть інвестиції з-за кордону”. Програм-ма “Паливо й енергія - 2” (розроблена на 1996-2000 роки) повинна стати головною технічною задачею енергетичної політики - увеличе-ние частки природного газу в паливному балансі, підвищення глибини пе-реработки нафти і т.д. Попередні розрахунки ІНЕД РАНЕЙ показали, що величезні інвестиції в ПЕК, очікувані в перспективі, дадуть желае-мое пожвавлення в економіці.

Природний газ був і залишається важливим продуктом експорту в рос-сийской зовнішній торгівлі. У 1994 році з Росії в далеке зарубіжжя було експортовано 109.03 млрд. м3 (113.6 % до 1993 року). “Газпром” має намір у найближчі 5 років збільшити постачання природного газу на Бал-каны з 21 до 36 млрд. м3 у рік, у Туреччину - у 2 рази, почати - у Гре-цию і Македонію. На помітний ріст газоспоживання розраховують Бол-гария, Румунія і країни екс-югославії. Останнім часом йде реализа-ция проекту “Ямал-Європа”, що відкриває можливість експорту российс-кого газу в обхід українського експортного коридору. 15 вересня сос-тоялось відкриття переходу газопроводу через ріку Одер, що явля-ется ключовим у проекті. Цього року почалися попередні пера-говори щодо можливості участі французької компанії “ Газ де Франс” у реалізації проекту “Ямал-Європа”. Мова йде про закупівлю додатково 4 млрд. м3 природного газу в чи рік більш після 2000 року.Слід зазначити, що російський газ покриває третину потребнос-тей Франції. РАО “Газпром” поставив у 1994 році більш 12 млрд. м3 майже на $1 млрд. Відповідно до діючих контрактів (останній з них минає в 2012 році) компанія “ Газ де Франс” може відбирати 10.2 - 12.2 млрд. м3 природного газу в рік. Власний видобуток природного газу у Франції не дуже великий (близько 3 млрд. м3 у рік). Що каса-ется ближнього зарубіжжя, то в 1993 році з Росії в республіки быв-шего СРСР було експортовано 85 млрд. м3 природного газу, у тому числі в Білорусію - 16.2 млрд. м3, у Молдавію - 3.1 млрд. м3, у Ка-захстан - 1.2 млрд. м3, Естонію - 0.4 млрд. м3. На початку року прави-тельство Росії і Молдавії підписали указ про створення спільної ком-пании АТ “Газснабтранзит”, метою якої буде постачання російського газу в Молдавію.

Основна частка витрат по використанню природного газу в качест-ві палива приходиться на його транспортування від місць видобутку до місць споживання. Основним транспортом є трубопровідний. У 1987 році довжина газопроводів у СРСР склала 185 тис. км. Мережа магістральних газопроводів охопила Європейську частину (разом з Ура-брухт), а також Західний Сибір, Казахстан і Середню Азію. В даний момент продовжується будівництво великих магістралей. Великі цент-ры виробництва труб, що використовуються для будівництва газопроводів розташовані на Уралі (Челябінськ, Каменск-Уральский), у Поволжя (Волзький, Волгоград) і у великих містах Європейської частини Росії (Москва, Санкт-Петербург).

Основні центри переробки природного газу розташовані на Ура-лі (Оренбург, Шкапово, Альметьевск), у Західному Сибіру (Нижневар-товск, Сургут), у Поволжя (Саратов) на Північному Кавказу (Грозний) і в інших газоносних провінціях. Можна відзначити, що комбінати газо-переробки тяжіють до джерел сировини - родовищам і великим газопроводам.

Найважливішим є використання природного газу як паливо. Останнім часом йде тенденція до збільшення частки природного газу в паливному балансі країни.

Газ у паливному балансі (%)