Серед перевезення вантажів найбільша частка відправлень припадає на автомобільний транспорт (74,1%), на другому місці – залізничний (14,7%), на третьому – трубопровідний (9,8%).

Рис. 1. Відправлення пасажирів і вантажів.

Незначною є частка річкового і морсь­кого і зовсім мізерною авіаційного. Отже, найважливішим видом транспорту за перевезенням пасажирів і вантажів є автомобільний. Його роль у майбутньому, з процесом ін­теграції України у європейські структури, буде зростати. Генетичне він є продовженням найдавнішого виду тран­спорту — гужового і зараз подекуди з ним взаємодіє.

Унаслідок переважно рівнинного характеру рельєфу Ук­раїни автомобільний транспорт розвивався більш-менш рівномірно по всій її території, правда, дещо щільніша ме­режа автошляхів на заході країни. Загальна довжина авто­мобільних доріг становить 172,3 тис. км, в тому числі з твер­дим покриттям— 163,3 тис. км, або 94,8%. Найважливішими автомобільними дорогами (автомагістралями) є: Київ—Жи­томир—Рівне—Львів, Київ—Полтава —Харків—Дебальцеве, Київ—Умань—Одеса, Київ—Глухів, Львів—Мукачеве, Хар­ків—Новомосковськ—Запоріжжя—Сімферополь. Великими вузлами автомобільних доріг є Київ, Львів, Харків, Хмель­ницький та ін.

Перевезення пасажирів здійснюється переважно у між­міському і приміському сполученнях. У перевезеннях ван­тажів важливого значення в останні роки набуває спеціалі­зований автомобільний транспорт (контейнерний, рефриже­раторний та ін.).

У перспективі автомобільний транспорт України дедалі тісніше інтегруватиметься у високорозвинену європейську автомобільну комунікаційну систему. Це передбачає будів­ництво в країні першокласних автострад, зокрема транс'єв­ропейської широтної "Київ—Мадрід".

Залізничний транспорт за обсягами відправлень паса­жирів і особливо вантажів знаходиться на другому місці, відповідно 14,1% і 14,7%. Він виконує важливі функції по перевезенню пасажирів і вантажів у внутрідержавному і особливо міждержавному сполученнях. Першими залізни­цями в Україні стали Перемишль—Львів (1861 р.), Оде­са—Балта (1865р.), Балта—Кременчук (1869 р), Бал-та—Жмеринка—Київ (1870р.), Курськ—Конотоп—Київ (1870р.), Курськ—Харків—Таганрог (1869 р.), Харків—Кре­менчук (1872 р.), Львів—Волочиськ—Жмеринка (1871 р.). З побудовою двох останніх залізнична мережа західноукраїн­ських і східноукраїнських земель була з'єднана із центральноукраїнською мережею. До кінця XIX ст. залізнична мережа України в основному сформувалась, її конфігура­ція, переважання меридіональних ліній, що спрямовані до центру поза межами держави, далеко не центральне поло­ження Києва або іншого українського міста у цій мережі свідчить про імперсько-колоніальну залежність України у той період. Щільність залізничних шляхів сполучення в Україні становить 38 км на 1 тис. км , у Франції, наприклад, 65 км на 1 тис. км (1983 р.). Мережа залізниць найщільніша на південному сході (Донбас), а також на заході кра­їни. Загальна довжина залізничних шляхів загального кори­стування— 22,7 тис. км, із них 8,3 тис. км, або 37%, елек­трифіковано, 8,0 тис. км, або 35%, є дво- і багатоколійними. Найважливішими залізничними магістралями України є: Київ—Фастів—Козятин—Здолбунів—Львів, Козятин— Жме­ринка—Одеса, Київ—Конотоп—Шостка, Київ—Полтава— Харків—Дебальцеве, Фастів—Сміла—Дніпропетровськ, Кри­вий Ріг—Дніпропетровськ—Донецьк, Харків—Дніпропе­тровськ—Запоріжжя—Сімферополь—Севастополь, Львів—Му­качеве—Чоп та ін. Найбільшими залізничними вузлами з розвинутим станційним господарством є Київ, Львів, Хар­ків, Дніпропетровськ, Фастів, Дебальцеве, Жмеринка, Смі­ла та ін.

Найбільше перевезень пасажирів здійснюється у при­міському, набагато менше у місцевому і ще менше у пря­мому сполученнях.

Організаційно в залізничному транспорті України виді­ляються шість залізниць: Південно-Західна (центр — Ки­їв), Львівська, Південна (Харків), Донецька, Придніпров­ська (Дніпропетровськ), Одеська.

Основними вантажами є мінеральні будівельні матеріали, кам'яне вугілля та руди, зокрема залізні. Важливе місце займають також різноманітні метали і нафтові вантажі.

Ці вантажі становлять близько чверті усіх перевезень. Найбільш напруженими лініями вантажопотоків є Кривий Ріг— Дніпропетровськ—Дебальцеве, Кривий Ріг—Фастів—Львів, а також лінії до морських портів: Одеси, Бердянська, Маріу­поля та ін.

Найважливішою проблемою для України при її інтегра­ції у європейську єдину залізничну систему є звуження ширини української залізничної колії (1524 мм) до євро­пейського зразка (1435 мм), як у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Зараз на кордоні з цими держа­вами існують складні системи переведення локомотивів і рухомого складу поїздів з колії на колію, що значно зни­жує ефективність роботи залізничного транспорту, зокрема в часі. Необхідно також включитися в європейську програ­му будівництва швидкісних залізничних магістралей (швид­кість 200-300 км/год.).

Трубопровідний транспорт є найекономічнішим засобом транс­портування рідкого палива, пального і технологічного газу, різних хімічних продуктів. Це відносно новий вид транспорту. В Україні він виник у 20-ті роки в Прикарпатті, де вперше було побудовано газопровід Дашава — Стрий — Дрогобич (1924 р.).

В Україні діють нафтопроводи Долина (Івано-Франківська обл.) — Дрогобич (Львівська обл.), Битків — Надвірна (Івано-Фран­ківська обл.), Качанівка — Охтирка (Сумська обл.), Тнідинці — Прилуки (Чернігівська обл.) — Кременчук (Полтавська обл.) — Херсон, Кременчук — Черкаси, Самара — Лисичанськ — Кремен­чук — Херсон, який через Снігурівку підведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію захід­них областей (Волинської, Львівської, Закарпатської) В 1963 р. про­кладено європейський нафтопровід "Дружба". У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук — Лубни — Київ.

Нафтопровідним транспортом нині поставляється 93,6 % усієї нафти, яку споживає Україна. Нафтопровідний транспорт Украї­ни має 12 основних нафтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала доставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в закупівлі на світово­му ринку.

Проробляється кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальніший — у порти Одеса та Південний танкерним флотом з країн Близького Сходу й південного Середземномор'я, перевалка її в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні за­води Херсона, Кременчука й Лисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському нафтопереробному заводі, що потре­бує його реконструкції. Ця схема забезпечує економічну незалеж­ність України завдяки можливості закупівлі нафти у кількох держав і транспортування її безпосереднім в Україну без транзиту через інші країни.

Мережа Нафтопроводів здатна забезпечити зворотне постачан­ня нафти з Одеси. Однак потрібне будівництво другої нитки нафтопроводу, посилення ряду нафтопроводі для пропускання великого обсягу нафти: Одеса -4- Снігурівка (від 19 до 45 млн т); Снігурів­ка — Кременчук (від 26 до 37 млн т), а також переобладнання насос­них станцій для реверсу нафти.

Одночасно виникає потреба в створенні державного запасу нафти близько 15 млн т. В Україні є геологічні формації, сприят­ливі для створення підземних сховищ такого обсягу (Дніпропет­ровське-Донецька западина, Український кристалічний щит).

У перспективі важливе значення для забезпечення Ук­раїни нафтою матимуть поставки з країн Близького і Серед­нього Сходу. Поставлятиметься вона танкерами до Одесько­го порту, де через нафтотермінал потраплятиме на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів — на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський нафтопере­робні заводи. Будівництво нафтопроводу з Одеси до нафто­проводу «Дружба» сприяло б поставкам нафти з цих регіо­нів і Азербайджану в країни Центральної та Західної Євро­пи з наданням Україною транспортних послуг.

Для ефективнішого функціонування галузі потрібно буде модернізувати нафтопроводи ВІД Одеси до Херсона і Кременчука, що дасть змогу збільшити обсяги транспорту­вання, забезпечити реверс нафти.

Газопровідний транспорт. Найбільші газопроводи Шебелинка — Харків, Шебелинка — Брянськ, Шебелинкі — Дніпропет­ровськ — Кривий Ріг -4- Одеса — Кишинів, Шебелинка — Диканька — західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи на Чехію, Словаччину і Польщу. Через крайню східну частину Украї­ни проходять траси газопроводів Північ ний Кавказ — Москва, пів­нічно-кавказький газ споживають також у Донбасі.

В Україні створено мережу продуктопроводів: сіміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід о. Чепіль (Угорщина) — Калуш.

Газопровідний транспорт України раніше забезпечував достав­ку газу з Росії (79 %), Туркменистану (5 %) і 16 % за рахунок його видобутку в Україні. Тепер мережею газопостачання охоплено 45 % міських і 8 % сільських населених пунктів України,) чого явно недостатньо.

Загальноприйнятими в європейських країнах є обмеження імпорту енергоносіїв з однієї країни ЗО—40 % загальної потреби. В цих умовах слід розглянути поряд зі традиційними джерелами Достачання газу в Україну і альтернативні, зокрема закупівлю Іранського газу, постачати який можна кількома) шляхами). Перший — спорудити транзитний газопровід з Ірану) через Кавказ в Україну. Варіант дорогий, крім того, вів не дає гарантії надійності постачання у зв'язку із складною політичною ситуацією у Закавказзі. Другий — використання іранського газу, закупленого Україною споживачами Закавказзя з компенсацією поставками російського газу в Україну у відповідних обсягах замість поставок їх на Кавказ. При цьому значно скорочується транспортна робота, а нове будівництво обмежується спорудженням газопроводів в Україні й Азербайджані. Третій — поставка іранського газу транзитом газопроводом через Туреччину на експорті у країни Балканського півострова, Південно-Східної і Східної Європи, Нині у ці країни через Україну з Росії транспортується 22 млрд м3 приро­дного газу. У випадку заміщення його можна було б залишати в Україні. Крім того, газотранспортні системи на території Болгарії та Румунії, що вивільняються при цьому, дають змогу подавати реверсом у район Ізмаїлу на Південь України додатково 16— 22 млрд м3 газу, що з урахуванням газу, що залишається, забезпе­чить сумарні поставки газу в Україну обсягом до 44 млрд м3 на рік. При цьому довжина траси нового газопроводу на території Ірану та Туреччини порівняно з першим варіантом скорочується в 1,5 раза. Реалізація проекту поставки іранського газу в Україну обсягом 25 млрд м3 через країни, СНД потребуватиме 3,4 тис. км труб діаметром 1400 мм.

Основним завданням діючої системи газопроводів, довжина яких становить 33 тис. км, залишається підтримувати їх у працездатно­му стані. Передбачається завершити спорудження газопроводів Тула — Шостка — Київ, Торжок — Долина, Мар'янівка — Хер­сон — Крим, Джанкой — Феодосія — Керч, Глібовського підзем­ного сховища газу — Сімферополь — Севастополь. Необхідно і надалі подавати газ для забезпечення потреб малих міст і сільських населених пунктів. Враховуючи, що металургійні заводи України забезпечували трубами весь колишній СРСР, їх потужностей має вистачити для забезпечення власної нафтової і газової промисло­вості.

Об'єкти транспортної мережі, що мають загальнонаціональне значення, слід інвестувати з державного бюджету, а також залу­чати іноземних інвесторів, кошти клієнтури, акціонерних това­риств.

Мережею газопостачання охоплено приблизно 50% міських поселень і лише 8% сільських, що дуже мало по­рівняно з європейськими країнами. У перспективі Україна повинна розширити кількість країн-постачальниць газу. Значна роль у цьому належатиме Ірану, який має величез­ні поклади газу і заінтересований у торгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливе будівництво га­зопроводів в Україну через Закавказзя і Північний Кав­каз. Є й інший варіант поставок газу з цих регіонів — мор­ським транспортом у зрідженому (скрапленому) вигляді.

Перехід національної економічної системи до ринку пе­редбачає реформи у транспортній інфраструктурі, струк­турні зміни у сферах виробництва і послуг загалом. Проб­леми розвитку транспортного комплексу пов'язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського Господарства, будівництва і тор­гівлі визначають завантаженість транспортної системи.

Актуальною проблемою) транспортного комплексу є по­ліпшення стану його виробничої бази. Потрібне оновлення рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспор­тного машинобудування. Для створення системи інтермодульних перевезень передбачається виробництво спеціалі­зованих технічних засобів — контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів.

У перспективі має відбутися поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним проце­сом на основі новітніх інформаційних технологій та сучас­ного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів. Формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефек­тивного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами:

— створення ринку транспортних послуг;

— забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту;

— активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств.

Процес реформування транспортного комплексу Укра­їни передбачає посилення ролі держави у використанні вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресур­сом. Важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон'юнктури світового фрахтового ринку.

Повітряний транспорт — наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий. Поряд з перевезенням вантажів, пошти і паса­жирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок, хімічної обробки посівів та боротьби з лісо­вими пожежами.

Найбільші авіапорти — Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк, Дні­пропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімфе­рополь, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ. У післявоєнні роки збудовано нові аеровокзали у Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Чернігові, Кіровограді, Тер­нополі.

Повітряний транспорт України об'єднаний у "Авіалінії Украї­ни", до яких належить 27 авіазагонів, 105 аеродромів, а також під­приємства для ремонту авіатехніки.

Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів. Із здобуттям Україною незалежності зросла роль міжнародних пере­везень. Відкриваються повітряні лінії до США, Канади, Ізраїлю, Ні­меччини, Польщі, Австрії та інших країн. Обмежені обсяги палив­но-мастильних матеріалів, зменшення польотів на короткі відстані, сучасна тарифна політика, а також розвиток мережі наземних ви­дів транспорту зробили ряд місцевих аеропортів неперспективни­ми, що призвело до закриття їх. Найперспективнішими аеропорта­ми е Бориспіль, Жуляни, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, За­поріжжя, Львів, Одеса, Івано-Франківськ, Сімферополь, Харків, з місцевих аеропортів — Вінниця, Кіровоград, Полтава, Ужгород, Херсон та Керч. Технічно поновити повітряний флот передбача­ється за рахунок літаків Ту-204, Ту-154 М, В, ЯК-42, Іл-114. Для міжнародних перевезень у 1992 р. на умовах лізингу придбано два літаки "Боїнг-737", що мають високі параметри паливної ефектив­ності та комфорту. Особливі надії покладаються на створення віт­чизняного аеробуса АН-218, що за основними параметрами набли­жається до найкращих західних зразків авіатехніки.

Подальший розвиток усіх видів транспорту України передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів, пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, під'їзних шляхів з твердим покриттям до сільських населених пунктів, внутрішньогосподар­ських шляхів з твердим покриттям, спорудження нових та рекон­струкцію ряду старих залізничних вузлів, станцій, морських та річ­кових портів, аеропортів, вантажних і пасажирських автопарків, станцій технічного обслуговування, поповнення рухомого складу транспортної системи великовантажними та швидкохідними ком­фортабельними суднами, літаками та автомобілями, розвиток усіх видів транспорту.

Міський пасажирський транспорт. До цього виду транспорту Належать метрополітени, трамваї, тролейбуси, автобуси, таксі. Метрополітени споруджені в Києві (розпочалося будівництво у 1940 р., першу лінію "Вокзальна — Дніпро" здано в експлуатацію у І960 р.), а також у Харкові в 1978 р. Експлуатаційна довжина шляхів двоколійному обчисленні) у 1995 р. становила 78,8 км. Цим видом транспорту в цьому самому році перевезено більше як 700 тис. пасажирів.

У 1995 р. у 24 містах України функціонував трамвайний тран­спорт. Перші трамвайні колії на території України прокладено у Києві (1892 р.), Львові (1894 р.), Дніпропетровську (1897 р.). Загальна про­тяжність трамвайних колій у містах України становить 2,2 тис. км. У 1995 р. трамвайним транспортом перевезено понад 1,5 млрд чол.

Наприкінці 70-х років впроваджено швидкісні трамваї. Перші колії відкрито в Києві (1987 р.), у Кривому Розі. Загальна довжина колій швидкісного трамваю в 1995 р. становила 41,8 км.

Одним з найбільш масових видів внутрішньоміського транспорту є тролейбусний, вперше організований в Україні у Києві (1935 р.) і Харкові (1939 р.). Протяжність тролейбусних ліній становить 4,2 тис км. У 1995 р. тролейбусами перевезено 2,5 млрд пасажирів в 46 містах.

В Україні понад 400 міст і селищ міського типу мають автобуси загального користування для внутрішньоміських перевезень. У 1970—1990 рр. перевезення цим транспортом збільшилися на 40 %.

У 164 міських поселеннях України працюють легкові таксі за­гального користування.

У майбутньому транспорт розвиватиметься за рахунок інтен­сивних чинників, удосконалення структури вантажо- і пасажиро-обороту, скорочення матеріальних ресурсів, питомих витрат на пе­ревезення, поліпшення всіх основних техніко-економічних показ­ників роботи транспорту і підвищення якості розподілу вантажів між окремими його видами.

ВИСНОВОК

Ми надіємося на більш багаті перспективи. Найцікавішим, але поки що мало реальним в майбутньому постає перед нами гравітаційний тунельний транспорт. Припустимо, що в тунелі нема повітря, то проїзд міг би рухатися зі швидкістю декілька тисяч кілометрів за годину. Людина, що не володіє технологією створення такої залізної дороги, але вже працює над проблемою використання певного атмосферного тиску позаду нього.

На мою думку транспортний комплекс слід поновлювати автопарки, нові залізничні лінії. На морському транспорті потрібно підвищити якість обслуговування попоповнити флот новими суднами, підвищити якість перевезень.

Слід створити швидкісні автомагістралі, що з’єднують західну Європу з країнами СНД.

Таблиця 2

Система транспортних шляхів України