ЗМІСТ

Вступ

І. Значення транспортного комплексу в народному господарстві.

Залізничний транспорт.

Морський транспорт.

Річковий транспорт.

Автомобільний транспорт.

Трубопровідний транспорт.

Нафтопровідний транспорт.

Газопровідний транспорт.

Повітряний транспорт.

Міський пасажирський транспорт.

ІІ. Висновки.

Додаток.

Література.

ВСТУП

Засоби переміщення, вірогідно, одне із найдавніших відкриттів людини появилися до побудови життя і розвитку сільського господарства. І в кам’яному віці людям приходилось переносити вантажі в руках, на спині, голові. Найдавнішим транспортом слід вважати примітивні човни, видовбані із стовбура дерева біля 20 тисяч літ назад. Можливо, що оді появились в’язані плоти із місцевих матеріалів.

Біля 5 тисяч літ тому появились перші канали, які спочатку з’єднували близько розташовані русла рік, а потім і більш віддалені. Із часом канали покрили Англію і континентальну Європу сіткою транспортних артерій. Це був повільний, але дешевий спосіб перевози товарів і пасажирів.

Запорізькі козаки були майстрами по будівництву човнів – байдарок, які з любов’ю називали чайками за їх практичну значимість, швидкість і зручність.

Велику роль як транспортні засоби відіграли парусні кораблі. У давньому Єгипті користувалися парусниками ще три тисячі літ до нашої ери.

Людина придумала колесо і заставила тварин тягнути повозки з вантажами. Вперше колесо знайшло використання в Месопотамії п’ять тисяч років тому. І з тих пір удосконалюючись і видозмінюючись, воно й сьогодні залишається в Україні.

Важливою частиною державного транспорту.

Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями народного споживання. Між містом і селом, між окремими районами країни.

Роботу всіх видів транспорту забезпечує транспортна інфраструктура – економічно збалансована сукупність шляхів сполучення. Рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітного технічного обладнання.

Залізничний транспорт. Україна належить до регіонів з значним розвитком залізничного транспорту. На нього припадає ос­новна частина вантажообороту і перевезень пасажирів.

Залізничний транспорт мас вирішальне значення у забезпеченні економічних зв'язків як у межах України, так і в її зв'язках з інши­ми країнами.

Будівництво залізниць в Україні почалося в 60-х роках XIX ст. Перша залізниця збудована в 1861 р. (Львів — Перемишль), друга (Одеса — Балта) — в 1865 р. Пізніше цю залізницю продовжили до Києва, а потім і до Москви. Невдовзі почала функціонувати залізниця від Курська через Харків до Азовського моря. У 1870 р. Одесу сполучили залізницею через Київ—Курськ із Москвою. У 70-х роках збудовано залізницю Знам'янка — Миколаїв, ряд за­лізниць, що з'єднали Росію з Румунією та Австро-Угорщиною. До Балтійських портів вели залізничні лінії Ромни — Лібава, Київ — Ковель — Брест — Кенігсберг (нині Калінінград). У другій поло­вині XIX ст. почалося будівництво залізниць у Донбасі та При­дніпров'ї. Першими залізничними лініями тут були Харків — Слов'янськ — Микитівка — Таганрог та Воронезько-Ростовська залізниця. У 1871—1872 рр. залізниці Донбасу були з'єднані із загальною залізничною мережею Росії. В 1884 р. закінчено будів­ництво так званої Катеринівської залізниці: Донбас — Кривий Ріг Через Катеринослав, яка сполучала донецьке вугілля ) криворізь­кою рудою. В 1875 р. закінчено будівництво залізниці Харків — Севастополь.

До 1890 р. всі найважливіші міста України були з'єднані залізницями з центральною Росією. Наприкінці XIX — на початку XX СТ. у зв'язку з промисловою кризою темпи залізничного будівниц­тва В Україні помітно знизилися.

Загальна довжина залізниць України в 1913 р. становила 15,6 тис. км. У довоєнні роки в Україні споруджено майже 5 тис. км залізниць. Основне будівництво нових і докорінна реконструкція діючих магістралей зосереджувалися у напрямах Донбас — Валуйки — Єлець — Центр, а також на інших виходах з Донбасу.

У 1937 р. спорудження і реконструкцію залізниці Донбас — Москва було завершено. Збудовано залізницю Херсон — Харків.

Внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогре­су, збільшення обсягів випуску нових ефективних, більш економ­них видів рухомого складу (тепловозів, електровозів) з 1957 р. ви­пуск паровозів у країні припинився.

В Україні виділяється кілька великих транспортних вузлів. Еко­номічні ознаки їх — характер продуктивних сил і чисельність на­селення обслуговування районів. З цими характеристиками пов'язані обсяги роботи галузі, залежно від чого транспортні вуз­ли поділяють на малі, середні та великі з активним (як правило, вузли-центри добувної промисловості, де переважає відбуття) та пасивним (вузли-центри обробної промисловості, де переважає прибуття) транспортним балансом. Транспортні вузли виділяють також за територіально-функціональним призначенням (розвит­ком міжсистемних соціально-економічних зв'язків) і характером експлуатаційної роботи: ті, які обслуговують переважно транзитні пасажирські та вантажні потоки, в тому числі перевалочні; ті, які, крім того, обслуговують місцеві промислові підприємства і потре­би населення міста; місцеві, які не виконують транзитних опера­цій. Найважливішими транспортними вузлами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк. Найбільші Заліз­ничні вузли України — Київ, Харків, Лозова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Бахмач, Коростень, Козятин, Львів. Основні магістралі з Донбасу йдуть на Москву через Харків — Курськ, Куп'янськ — Валуйки — Єлець, Кіндрашівка — Валуйки; на захід — через Харків на Львів; через Мерефу та Во­рожбу в західні області та (Санкт-Петербург, у Кривий Ріг через Ясинувату — Дніпропетровськ. У південному напрямку залізниці пролягають до портів Азовського і Чорного морів, а також на Кав­каз через Ростов-на-Дону; до Поволжя на схід проведена магі­страль Куп'янськ — Лиски.

Україна сполучена з Молдовою залізницями Роздільна — Ти­располь — Бендери — Кишинів та Кам'янець-Подільський — Бельци — Рибниця. Значно розширилася мережа приміського заліз­ничного сполучення.

Залізничний транспорт України має шість залізниць, об'єдна­них департаментом "Укрзалізниця", у тому числі 900 лінійних під­приємств для перевезень на магістралі експлуатаційною завдовж­ки 22,8 тис. км, з них електрифікованих 8,3 тис. км.

Залізничний транспорт України — четвертий у світі після Росії, США та Канади. За обсягом вантажних перевезень українські за­лізниці вдвоє перевищують сумарний обсяг перевезень дванадцятьох разом узятих країн Європейського співтовариства.

У 1995 р. залізницями перевезено 360 млн т вантажів. Послуга­ми залі звичного транспорту скористались 577 млн пасажирів. Од­нак потреби в перевезеннях задовольняються неповністю і з низь­кою якістю. Залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки не створені достатні резерви пропускних, провізних і пе­реробних потужностей, а виробнича база фізично й морально застаріла.

Залізниці насамперед не спроможні повністю задовольнити по­треби В пасажирських перевезеннях через відсутність поставок нових пасажирських вагонів, які імпортувалися з ближнього та да­лекого зарубіжжя.

Для і забезпечення неперервних вантажних і пасажирських пе­ревезень необхідно: збудувати швидкісні залізничні лінії; розван­тажити; перевантажені ділянки й лінії з вантажонапруженістю 80 млн т на 1 км, перевівши частину поїздопотоків на паралельні лінії; збільшити середню масу поїзда за рахунок підвищення статичного навантаження, видовження приймально-відправних колій; рекон­струювати 12 великих залізничних станцій, ряд мостів і тунелів; довести довжину станційних колій до 80—85 % експлуатаційної довжини залізниць; збільшити полігон електричної тяги до 45— 50 % експлуатаційної довжини залізниць, довжину других і третіх колій т до 50—55 %, оснащених автоблокуванням і диспетчерсь­кою централізацією — до 80 % від довжини мережі головних колій; поповнити парк локомотивів електровозами та тепловозами ново­го покоління з максимальною уніфікацією вузлів, автоматизовани­ми системами управління, діагностики й безпеки, а вагонний парк — великовантажними вагонами, в результаті чого зросте середня вантажопідйомність вагона до 85 т; збільшити парк пасажирських і спеціалізованих (до 35—40 %) вантажних вагонів; підвищити потужність верхньої будови колії відповідно до нормативної вантажопідйомності вагонів; автоматизувати роботу сортувальних гірок; перейти на електронну централізацію стрілок; створити виробничу базу для будівництва пасажирських вагонів з придбанням імпортного устаткування, та нових технологій; створити виробничі потужності для випуску вантажних і маневрових електровозів; завершити будівництво заводу з виробництва дорожніх машин у Кіровограді.

Щоб матеріально-технічна база залізниць України максималь­но відповідала потребам економіки, необхідно придбати: 543 секції електровозів, 925 секцій тепловозів, 2800 пасажирських і 33 000 вантажних вагонів, 670 вагонів електропоїздів, 260 дизельних поїз­дів, замінити 6 тис. км рейок, 7,7 млн шт. шпал, 13 тис. комплектів стрілочних переводів.

У перспективі доцільно збудувати лінії для руху пасажирських поїздів (Київ — Львів -4 Краків — Берлін; Київ — Харків — Крим; Київ — Одеса; Київ — Донецьк).

Морський транспорт. Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; на півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Марму­рове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської бере­гової лінії України понад 2000 км Регулярні морські перевезення Чорним й Азовським морями почалися наприкінці XVIII ст.