СХЕМА 2.

2. Принципи і фактори розміщення електроенергетики України.

широке освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань електроенергетики, транспорту, водопостачання тощо:

випереджувальний розвиток атомної енергетики, особливо в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.

Розміщення електроенергетики залежить від двох факторів:

наявності паливно-енергетичних ресурсів;

наявності споживачів електроенергії.

У 1996 році електростанціями України було вироблено 183,0 млрд кВт/год електроенергії. На теплові електростанції припадало в цей рік близько 52% виробництва електроенергії , атомні -- понад 43% , на гідроелектростанції – 4,8 %, і лише 0,1 % - на електростанції, які використовують нетрадиційні джерела енергії (діаграма 1).

З роками електроенергії в Україні потрібно все більше і більше, але енергетичні ресурси – природний газ, вугілля, нафта – обмежені, атомні електростанції недосконалі, а їх робота загрожує всьому живому в Україні.

У перспективі приріст електроенергії може бути досягнутий за рахунок введення парогазових установок (ПГУ) , які завдяки своєму високому ККД могли б конкурувати з АЕС. Але для них необхідний природний газ , а його , як відомо , Україна імпортує . Крім ПГУ , реальним джерелом забезпечення України енергоресурсами може бути нарощування енергетичних потужностей , орієнтованих на тверде паливо власного виробництва . Донбас є найбільш реальною паливною базою для подальшого тепло- та енергопостачання України.

Нині майже третина електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва. Поки що місце будівництва ДРЕС вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічний прогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені виробляють високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані , то будівництво ДРЕС здійснюватиметься здебільшого в східних районах України. Вихід є у використанні нетрадиційних, або просто забутих видів енергії.

3. Сучасне розміщення електростанцій на території України.

На території України більше тридцяти електростанцій різного типу. В основному вони розміщені поблизу енергоресурсів.

За видом використовуваних ресурсів електроенергетика має таку структуру:

Мінеральні Водні Альтернативні

Вітрові

Теплові Припливні

Гідравлічні Геотермальні

Атомні

Біологічні

Геліотермальні

Воденеві

СХЕМА 3.

1970 р. 1980 р. 1990 р.

Тут знаходяться Старобенівська, Курахівська, Слов’янська теплоелектростанції. Потужні ТЕС знаходяться також у Придніпров’ї, у Харківській, Київській, Вінницькій областях, у містах Запоріжжі, Одесі, Маріуполі, Миколаєві, Львові. Більшість цих електростанцій поряд з електроенергією виробляють і тепло, за його рахунок здійснюється опалення міст. З роботою цих ТЕС пов’язане значне забруднення навколишнього середовища.

В Україні на Дніпрі і Дністрі збудовано великі гідроелектростанції (ГЕС) Найбільші з них: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Київська, Канівська, Дністровська. На гідроенергетику припадає близько 10 % потужностей і 48 % виробництва електроенергії.

Найкращі умови для будівництва ГЕС мають гірські річки, або річки з високими берегами. Таких умов на рівнинних річках України майже немає. Тому перед греблями всіх гідроелектростанцій виникли штучні моря. Саме це знижує економічну й екологічну доцільність ГЕС Дніпровського каскаду.

В останні десятиліття швидкими темпами розвивається атомна енергетика. Як правило атомні електростанції будуються в районах із дефіцитом паливних ресурсів. На території України працюють п’ять атомних електростанцій (мал. 1) . Вони виробляють 43 % електроенергії країни.

Вітчизняні енергетики–атомники довгий час також доводили , що електроенергія, яка виробляється на АЕС, дешевша тієї, яку виробляють ТЕС, і що АЕС, мовляв, менше забруднюють природне середовище, ніж ТЕС.

Противники АЕС (а їх кількість значно зросла після аварії на Чорнобильській АЕС і розсекречування матеріалів, пов’язаних з діяльністю колишнього МІНАТОМЕНЕРГО) стверджують , що цей метод одержання енергії повинен бути якомога швидше заборонений з огляду на ту шкоду й потенціал смертельну небезпеку для біосфери, яку він несе.

Доведено, що “дешевизна” атомної енергетики (яка, за даними колишнього Мінатоменерго, було в СРСР втроє дешевшою, ніж у розвинених країнах Заходу) – це була свідома фальсифікація . Справа в тому, що проектувальники вітчизняних АЕС не включили у вартість “атомного” кіловата такі витрати, як переробка й поховання радіактивних відходів, що, за оцінками фахівців становить понад 75 % вартості всього паливного циклу АЕС. Не було враховано також вартості демонтажу АЕС, а між тим кожна АЕС через 25-30 років роботи має бути зупинена, розібрана або похована, оскільки радіоактивність її агрегатів й обладнання перевищить усі допустимі норми . А вартість демонтажу АЕС, за оцінками західних спеціалістів, дорівнює вартості її будівництва. Не були прриховані й інші витрати, пов’язані з експлуатацією АЕС, зокрема, з вимогами безпеки її роботи (на АЕС, що функціонують в розвинених країнах, ці вимоги набагато серйозніші, ніж на наших). Все це попадає, що вартість “атомного” кіловата насправді виявляється в троє дорожчою від “газового” і в двоє – від “вугільного”. Як пишуть німецькі експерти в цій галузі “атомна” енергія дешевша лише там, де безпека стоїть на другому місті, й доти, поки людство мириться з тим, що його сьогоднішнє марнотратне ставлення до електроенергії загрожує майбутнім поколінням пекельним радіоактивним жахом”.

В Україні атомна енергетика почала розвиватися з 70-х років. Протягом 1980-1990 рр. Темпи виробництва електроенергії на атомних електростанціях зросли більше, ніж у чотири рази. Зараз у загальному обсязі виробництва електроенергії частка атомних електростанцій становить 35,5%. Це досить низький показник як для розвинутих країн. Питома витрата умовного палива на відпущену 1 кВт/ год. Електроенергії на електростанціях загального типу становить у середньому 346 грамів. Україна має великі запаси уранових руд, проте не проводить підготовки радіоактивного палива для електростанцій. Паливо для атомних електростанцій доводиться купувати за кордоном.

Одна з головних причин розвитку атомної енергетики полягає в тому, що використовується висока енергомісткість ядерного палива порівняно з іншими енергоресурсами. АЕС, на відміну від ТЕС, пропонує екологічно найчистішу електроенергію. Проте необхідно пам’ятати про ту грізну силу, що міститься в атомному ядрі, про жахливі наслідки. До яких може призвести атом, якщо вийде з-під контролю людини. Це переконливо показала катастрофа, що відбулась 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС.

15 грудня 2000 року ввійшло в історію як день припинення так званого чорнобильського страху на планеті. Адже через те, що ЧАЕС після атомної катастрофи на ній все ще функціонувала, щороку число інвалідів в Україні: більшало на десять тисяч, а у світі побоювалися можливості нових радіаційних викидів з її боку, оскільки станція належала до тих небагатьох ядерних об’єктів на Землі, система захисту яких украй ненадійна.

Щодо вітроенергетики – це галузь дуже молода. В Україні розпочалося будівництво дев’яти вітрових електростанцій (ВЕС) п’ять із них в Криму, де особливо гостро стоїть проблема з енергопостачанням.

Найбільшою є Донузлавська ВЕС (53 вітроагрегатами) , у 1997 році вироблено 2,3 млн кВт/год електроенергії. До експерементальних належать Акташська ( 14 вітроагрегати), Чорноморська (4 вітроагрегати) та Євпаторійська ВЕС (1 вітроеагрегат потужність 420 кВт). У Миколаївській області вже виробляє електроенергію Аджигільська ВЕС, на Львівщині – Трускавецька, на Херсонщині – Асканійська. Усі вітроелектростанції України у 1999 році виробили 15 млн кВт/год електроенергії, що становило 0,08 % від загального вироблення.

У таблиці 1 наведено деякі показники Кримських ВЕС.