Зміст курсової роботи

Вступ.

1.Кількість населення Землі, його природний та механічний рух.

5.Демографічна політика, криза, демографічний «вибух».

2.Розміщення населення.

4.Відтворення населення.

3.Статево-віковий, етнічний та релігійний склад населення.

7.Міське розселення, урбанізація і типи міст.

6.Міграції населення.

8.Трудові ресурси та зайнятість населення.

Висновок.

Література.

Додаток.
Вступ.

На земній кулі проживає велика кількість різних народів, які перебувають на різних етапах свого розвитку, в тому числі в соціально-економічному, культурному та ін. Етноси являють собою історично складені на певній території сукупності людей, які мають одну мову, деякі загальні ознаки культури і психіки, володіють розвиненим почуттям самосвідомості, зафіксованому в назві. На різних стадіях свого розвитку народи проходять приблизно три стадії : племена та групи племен, народність і нація. Рівень розвитку демографічних процесів відзеркалюється через систему розвитку показників. З-поміж них освоєними є: динаміка загальної кількості сільського населення, статево-вікова структура, народжуваність, природній приріст і смертність населення.

Географічний аналіз цих показників дає змогу виявити загальні закономірності та характерні особливості їх розвитку в області вцілому та в окремих її частинах.

Упродовж ХХ століття природні чинники, що визначають кількість населення нашого світу і особливості його розміщення, поступово втрачали своє значення.

Географія населення включає особливості розміщення населення та поселень на земній кулі залежно від природних особливостей та суспільних умов його існування. Кількість населення Землі постійно зростає, і темпи його зростання прискорюються. Зростання населення відбувається за рахунок малорозвинутих країн світу.

Кількість населення Землі, його природний

та механічний рух.

Сукупність людей, які проживають на певній території, становить її населення. Воно вивчається багатьма науками. Так, демографія досліджує закономірності відтворення населення та окремих його груп шляхом аналізу природного руху та змін статево-вікової, шлюбної та сімейної структур. Етнографія ¾ побутові та культурні особливості життя народів. Географія населення вивчає особливості розміщення населення та поселень на земній кулі залежно від природних особливостей та суспільних умов його існування.

Головними напрямками досліджень географії населення є вивчення його регіо­нальних кількісних характеристик; відмінностей статево-вікового, соціального, етнічного, релігійного складу; особливостей розселення та сучасного стану урбанізації, якості та характеру використання трудових ресурсів у країнах і регіонах.

Нині населення світу становить понад 6 млрд. чоловік. Воно постійно зрос­тає за рахунок відтворення (див. дод. табл. 4 ст. 29). Відтворення (природний рух) населен­ня ¾ це сукупність процесів народжуваності і смертності, які визначають розміри природного приросту. Від динаміки природного приросту залежить характер без­перервного відновлення людських поколінь.

Природний приріст ¾ це перевищення народжуваності над смертністю (обчислюється на 1000 жителів на рік). Він може бути додатним у разі перевищен­ня народжуваності над смертністю і від'ємним, коли смертність більша від наро­джуваності, або нульовим, коли ці показники мають однакове значення (Див. дод. ст. 26 мал. 1 ).

Залежно від соціально-економічних умов життя людей, співвідношення показ­ників народжуваності, смертності та природного приросту складається по-різно­му. Для населення країн, що перебувають на низьких рівнях економічного роз­витку, характерні високі показники народжуваності і смертності, а відтак ¾ низький природний приріст. Епідемії та стихійні лиха ще більше погіршують си­туацію. З початком тих чи інших суспільно-економічних перетворень по­ліпшується якість життя, кращим стає медичне обслуговування, і це сприяє істот­ному зменшенню показників смертності. З розвитком процесів індустріалізації та урбанізації починають зменшуватися і показники народжуваності. Кожному з етапів перебігу цього демографічного переходу притаманна своя ситуація у відтво­ренні населення. В наш час у світі переважають два типи відтворення населен­ня. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12 чоловік на 1000 жителів). Як наслідок ¾ велика частка старших вікових груп у структурі населення. Цей тип характерний для більшості країн Європи, Північної Америки. Другий тип відтворення власти­вий країнам Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівня­но високі показники народжуваності, стабільні на певному (часто низькому) рівні показники смертності та високий природний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жи­телів). У цій групі висока частка молодших вікових груп у структурі населення. Так, природний приріст населення в розвинутих країнах Західної Європи та Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жителів, тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії ¾ 22, Центральної Америки ¾ 31 чоловік на 1000 жителів. У середньому за рік населення Землі зростає на 90 млн. чоловік, на­самперед за рахунок країн, що розвиваються, які дають понад 90 % щорічного приросту населення

( Див. дод. ст. 26 мал. 1 ).

До XVIII ст. зростання кількості населення світу залежало здебільшого від біологічних процесів. Пізніше на перший план вийшли соціально-економічні чинники, і з того часу населення Землі почало зростати швидкими темпами. За прогнозами спеціалістів ООН, до кінця наступного століття кількість населення на планеті ще більше зросте і стабілізується на рівні близько 10 млрд. чоловік. Швидкі темпи зростання приросту населення дістали назву демографічного ви­буху й перетворилися в одну з глобальних проблем людства. Розв'язання цієї проблеми вбачається у проведенні певної демографічної політики ¾ системи адмі­ністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, які здійснюються державою з метою врегулювання передусім народжуваності. В країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом ¾ навпаки, на скорочення. Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей та жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримування народжуваності шляхом її обмеження.

Кількість населення світу та його середньорічний приріст зображено у дод. ст. 28 табл. 3.

На кількість населення країни, його структуру, культурний та освітній рівень істотно впливають міграції.

Міграції населення ¾ це переміщення людей по території, пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи.

Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), строками (сезонні, тимчасові, постійні), напрямами (зовнішні і внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, кон­флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у формування культури народів. Зовнішні міграції поділяють на:

а) еміграцію ¾ виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період;

б) імміграцію ¾ в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.

Зовнішні міграції населення найбільшого розмаху набули в добу капіталізму. Після Другої світової війни головним районом притягання робочої сили стала Західна Європа. Великий район імміграції сформувався в нафтодобувних араб­ських країнах Близького Сходу.

У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка діста­ла назву «відпливу умів». Суть її полягає в переманюванні розвинутими країнами іноземних учених, інженерів та інших спеціалістів високої кваліфікації, яким створюють кращі умови роботи і виплачують високу зарплату.

Нині найбільші міграційні потоки спрямовані у США ¾ з країн Латинської Америки, в Європу ¾ з країн Азії і Африки. Багато людей виїжджає з країн СНД і Центральної Європи в Західну Європу, Північну Америку, Ізраїль.

Для всіх країн світу характерною рисою є зростання масштабів внутрішніх міграцій і насамперед з сільської місцевості в міста, особливо великі та столичні. В результаті темпи зростання сільського населення уповільнились, а темпи зростання міського ¾ прискорилися.

Природний рух населення — це зміна чисельності та складу населення внаслідок народжуваності й смертності без урахування ме­ханічного переміщення( Див. дод. ст. 26 мал. 1). Природний рух населення характеризуєть­ся абсолютними та відносними показниками. Серед абсолютних по­казників основним є природний приріст (спад) населення, серед відносних — коефіцієнт природного приросту (відношення абсолютного рівня природного приросту до середнього показника населення за конкретний період); його обчислюють і як різницю між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності (зазвичай у проміле). Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне і нульове значення, характеризуючи відповідно збільшення, зменшення або незмінність чисельності населення території з огляду на різні поєднання народжуваності та смертності. У 1985—1990 pp. величина загального коефіцієнта природного приросту населення земної кулі за рік складала 17,3%, до кінця століття вона становитиме приблизно 14%. Показники природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на початку 90-х pp. пере­вищував 20%. Найвищий середньорічний приріст населення ха­рактерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення.