5. Під вільним комунікаційним простором розуміється такий простір, в якому інвалід може безпечно змінювати положення, місце. Він зменшується за рахунок раціонального складування матеріалів, різноманітних спеціальних пристроїв тощо. В житлі це відбувається, наприклад за рахунок використання вбудованих меблів. До комунікаційного простору відносяться також шляхи проїзду інвалідного візку та простір для руху персоналу.

Межі рухів верхніх кінцівок в вертикальній площині в позиції "стоячи" (вид збоку), нахил тулубу збільшує межі рухів. Межі рухів людини в позиції "сидячи"

Межі рухів людини в позиції "стоячи", "сидячи" в горизонтальній площині. Зміни меж рухів в вертикальній площині у людини в позиціях "стоячи", "сидячи", а також зміни внаслідок нахилу вбік.

У ТП інваліда, який користується візком, не повинні знаходитись предмети, що заважають чи створюють небезпеку його рухові.

Особи з дефектами зору, повністю або частково сліпі при взаємодії з оточенням користуються переважно почуттями дотику та слуху. Навіть у знайомому оточенні ТП таких людей обмежений невідомими елементами, перешкодами та віддаленими предметами. З часом сліпі люди здобувають навички щодо пересування у знайомому оточенні за допомогою всіх наявних (крім зору) почуттів, які при цьому розвиваються і вдосконалюються. Для полегшення орієнтації для таких людей необхідне застосування акустичних та дотиково-візуальних допоміжних засобів. Наприклад, на перехрестях вулиць, обладнаних світлофорами, рух має регулюватись не тільки світлом, але й дзвоником для звертання уваги до зміни світла. Конструкція кнопок поверхів у ліфтах має передбачати можливість користування ними на дотик (шляхом рельєфного позначення номеру поверху).

Особи з дефектами слуху, навпаки, перебувають у повній звуковій ізоляції та можуть концентрувати свою увагу тільки на тому, що розпізнається за допомогою зору. Шум оточення не відвертає їх уваги, що може зарадити при мануальній та розумовій праці. Люди з вадами слуху потребують оптичної допомоги. Маючи, як правило, загострений зір, вони добре сприймають і розуміють виразні написи та світлові сигнали.

Підхід до проектування середовища з позицій максимального урахування видів та ступеню обмеження мобільності, а також специфічних особливостей технологічного простору має забезпечити інвалідам доступність всіх об'єктів міської інфраструктури та можливість їх повсякденного використання. У відповідно облаштованому середовищі ця багаточисельна група людей зможе почуватися більш рівноправною, а це, в свою чергу, сприятиме її суспільній інтеграції.

Інвалідів з ушкодженням опорно-рухового апарату можна розподілити (в залежності від допоміжних засобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи.

1. Особи, які мають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи мають незначні обмеження щодо можливостей самостійного пересування. Такі люди не потребують допоміжних засобів.

2. Особи, які мають такі фізичні ушкодження, що обумовлюють необхідність застосування милиць, опірних тростин, стояків чи рухомих опір.

3. Неспроможні до ходіння особи, які мусять користуватись для пересування інвалідними візками. При цьому візки можуть бути самохідними - з двигуном чи без нього - або такі, що пересуваються особою-помічником.

Найпростіший засіб допомоги при ходінні - опірна палиця. Ходіння при спиранні на палицю однією рукою потребує простору шириною 70 см. Спирання на дві палиці двома руками потребує ширини 90 см. При більш значному обмеженні при пересуванні використовуються палиці з підлокітниками, милиці, стояки та рухомі опори (чотири стояки на маленьких колесах, об'єднані опірним пристроєм для рук чи тулуба). Останній допоміжний засіб потребує площі 120x120 см при оберті на 90 градусів та 120x165 см - при оберті на 180 градусів.

Слід зазначити, що всі допоміжні засоби для ходіння мають бути легкими, щоб інвалід міг носити їх, стійкими, щоб на них було безпечно спиратись, та оснащеними великими гумовими насадками, які полегшать пересування по слизькому покриттю та по поверхні з нахилом до 75%.

Найбільших площі та простору потребує пересування на інвалідному візку, тому при проектуванні та будівництві штучного середовища, як зовнішнього, так і внутрішнього, визначальними є вимоги та потреби саме інвалідів на візках. З урахуванням різних індивідуальних потреб користувачів інвалідних візків існують різні типи таких засобів пересування. При проектуванні середовища життєдіяльності (як будівель та споруд, так і зовнішніх просторів) велике значення мають параметри необхідного простору для інвалідного візка та можливість маневрування.

Використана література:

Реабілітація інвалідів. – К., 1999.

Проблеми інвалідів в Україні. – К., 1994.