СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ ПЕРЕД УТВОРЕННЯМ ІНКВІЗИЦІЇ

Людству завжди приходилося не солодко, а у час, який передував утворенню інквізиції, людям було і зовсім погано. Величезні побори феодалів церковна десятина і збори з боку держави примушували людей, які належали до класу, пізніше названому третім станом, трудитися в поті чола щоб здобути собі хліб насущний. І відразу поруч існував шар людей, які належали до християнської церкви. Ченці, священики, єпископи, абати, кардинали, диякони і безліч інших існували як би в окремому світі. Вони не платили зовнішньому світу абсолютно ніяких податків, були вільні від феодальних повинностей і непідсудні світським судам. Більш того існувало таке вираження: "Останній служитель церкви коштує набагато більше будь-якого государя". У початковий період свого існування церква була гнана, послідовники її дуже фанатичні, але в більш пізні століття свого існування церква перетворилася з гнаної секти однієї зі східних релігій у величезну тоталітарну організацію. А тоталітаризм у будь-якому прояві не терпить ніякого інакомислення. В епоху феодальної роздробленості безліч єпископів по всій Європі, особливо в німецьких князівствах, було світськими государями. Це спричинило за собою цілий ряд зловживань, і в остаточному підсумку привело до різкого падіння авторитету церкви. (не випадково величезна частина німецьких держав з радістю прийняло протестантизм, на противагу Чехії, що зберегла вірність католицтву не дивлячись на хрестові походи проти гуситів).

Існує чимало прикладів в історії, коли шляхетна справа почате групою фанатично набудованих подвижників у фіналі вироджувалися через навалу людей, що приєднанням до цього починання переслідували свої особисті корисливі цілі. Так відбулося і з католицькою церквою, у міру становлення величезною всеєвропейською організацією усе більше і більше служителів виявлялося порочними, корисливими лицемірами. Це не означає, що не залишилося в церкві людей подібних св. Франциску чи св. Домініку, але їхня кількість у загальній масі виявилося незначним. Падіння вдач серед служителів церкви досягло небувалого розмаху. Багаті прелати мали в підпорядкуванні цілі армії, вели війни із сусідніми феодалами, грабували околишнє населення непомірними податками приводячи у виправдання Священне Писання (написане на латині і недоступне в той час більшості населення), мали гареми і взагалі поводилися не згідно із саном. В інших місцях навпаки існувала практика пограбування єпископів нижчестоящими священиками, як приклад можна привести такий факт один з єпископів Лангедока був примушений сам мити годувати і запрягати свого мула, у якому складалося все його майно. Варто згадати так само про практику продажу церковних посад. Найвищі положення в церковній ієрархії займали люди абсолютно неварті подібної честі. Існувала можливість здійснення покаяння за дорученням, також можна було вступити за дорученням у шлюб. Чернечі ордена більше нагадували розбійницькі кубла, тому що будь-який, навіть самий закоренілий злочинець міг уникнути відповідальності за вчинене шляхом вступу в той чи інший чернечий орден. Як справедливо зауважує Генрі Чарльз Чі у своїй книзі "Історія Інквізиції" чернецькі ордена були настільки багаточисленні і впливові що і на них лежить відповідальність у подібному падінні норовів. Приймаючи в увагу все перераховане вище не дивно що священнослужителі довго пручалися целібату (повній безшлюбності). Подібна розпуста зустрічала активне неприйняття з боку населення. Церква, що проповідувала заповіді Ісуса Христа, сама ж і порушувала їх у першу чергу. Саме по цьому єресь у момент свого виникнення зустріла дуже гарний прийом із сторони місцевого населення.

ЄРЕСЬ

Церква, що стояла так далеко від свого ідеалу і так що недбало відносилася до своїх обов’язків опинилась перед новою, грізною небезпекою, яка загрожувала у корені підірвати її могутність. Ця небезпека пробудження свідомості в масах. Цей рух починається вже в XII столітті, пізніше воно зробило Європу центром науки, мистецтва і взагалі одним з основних центрів світової цивілізації. Само собою цей розвиток не могло не супроводжуватися виникнення сумнівів і критики існуючого порядку. Як тільки люди почали розглядати й обговорювати питання, навіть згадувати про які раніш не приходило в голову, вони з неминучою очевидністю відзначили величезну прірву, що лежала між навчанням Церкви і діяннями її служителів, між поводженням священиків і ченців і даними ними обітницями. У кращих школах Європи учні вивчали давньогрецькі, арабські, древнєєврейському рукопису і черпали з цих щедрих джерел нові ідеї, поняття, знання. Хрестові походи теж зіграли в цій справі немаловажну роль. Древні рукописи, що перевозилися через море, витвори мистецтва і культури усе зіграло свою немаловажну роль у цій спробі відродження. Відбувся могутній сплеск інтересу до наук: таким як фізика, хімія, геометрія, астрономія. Церква прекрасно розуміла всю небезпеку, що несе із собою розвиток наук. Але ще велику небезпеку являло собою відродження Римського права. Люди з подивом побачили що існує разюче проста й у теж час справедлива система правосуддя з, що не йшли ні в яке порівняння громіздка, несистематизована система канонічного права і груба подоба правосуддя феодального звичайного права.

Що з'явилися в цей час єресі різко відрізнялися від раніше існувавній єресей, вигаданих високовченими богословами за допомогою схоластичних прийомів. Єресь цього періоду спочатку поширювалася в масах простого народу і вже пізніше порозумівалася й улаштовувалася ученими єретиками. А тому що, що природно, бідна і пригноблена маса складала велику частину парафіян, те й удар нанесений злиденними проповідниками був особливо сильний.

Усі єресі тієї епохи можна було підрозділити на двох частин:

сектанти, що твердо дотримували основних положень християнства, заперечуючи інститут священиків,

маніхєї.

Серед сектантів прийнято виділяти катарів, вальденцев і альбігійців. Останні були практично знищені під час хрестового походу проти них.

Вальденці

Цивілізація на півдні Франції дуже відрізнялася від всієї іншої Європи як по расовому так і по культурному складі. Було в наявності змішання всіх мислемих народів, включаючи навіть арабів. З цього виникала виняткова віротерпимість і така ж недбалість духівництва в питаннях чистоти релігії. Єресь вальденців це більш строгий, аскетичний варіант християнства пропровідувавший чистоту життя. Так само передбачалося відмовлення від інституту священництва, право проповіді для усіх, взаємна сповідь і вегетеріанство. У вальденців існувало своє духівництво відоме як Зроблені (Majorales). Але взагалі розходження між духівництвом і мирянами у вальденців було зведено до мінімуму. Зроблені цілком відмовлялися від усілякої власності, залишали житло, щоб наблизитися як тільки можливо близько до образа апостолів. Вони повчали вірних і залучали нових віруючих, існували ж вони на пожертвування населення, серед якого вони жили. Проповідники вальденців дуже швидко здобули собі величезну популярність і любов серед простих людей, що утомилися від розпусти духівництва. Ця секта була поширена на просторі від Чехії до Арагонії і складалася переважно з простих людей, як наслідок малися невеликі розбіжності в догматичних питаннях (На початкових етапах заперечення таїнства залучення). Церква швидко усвідомила виходила від вальденців небезпека і призвала до боротьби з ними, але єретиками вона їхній не вважала. У більш пізніх документах інквізиції можна зустріти посилання на "єретиків і вальденців" бачивши під єретиками катарів як більш єретичне навчання. Один інквізитор близько знайомий з вальденським навчанням описував їх так: "Ці єретики відрізняються вдачами і мовою, тому що вони скромні і помірні в мовах. Вони не виявляють суєтності в одязі, що завжди простий і чиста. Вони ніколи не пускаються в торгівлю, боячись що їм доведеться обманювати і порушувати своє слово, вони воліють жити особистою працею як прості робітники. Вони не збирають багатств як, задовольняючи необхідним. Вони помірковані у їжі й у питві. Вони не відвідують ні шинків, ні балів, ні інших яких-небудь місць розваги. Вони вміють стримувати свій гнів. Завжди знайдете ви їх за роботою, а тому що вони те учаться, те учать, те в них не залишається часу на молитву. Ще їх можна довідатися по ясності і лагідності їхніх виражень, вони уникають у розмові жартів, пересудів, божіння, непристойних виражень і неправди. Вони навіть не говорять vere і certe вважаючи це рівносильним клятві"[1] Але офіційна пропаганда того часу обвинувачувала їх у брудних полових зносинах, у тім що вони лицемірно ховали свої вірування справно ходячи до обідні і виконуючи інші католицькі обряди. Генрі Чарльз Чи розповідаючи про свою роботу згадує що дуже складно зберегти об'єктивність тому що практично вся література єретиків була спалена на багаттях інквізиції і єдине джерело інформації про сектантів це документи і свідчення залишені їхній, повними ненависті, ворогами і недоброзичливцями. У вальденців мався так само повний переклад Біблії на простонародну мову, на який вони спиралися у своїх проповідях і це було одним з найдужчих мативів переслідування їх з боку церкви. Проти вальденців так само були випущені едикти світської влади, у яких усі єретики являлися ворогами держави, і це було одним з перших прикладів переслідування єретиків з боку держави.