Зазначені вимоги враховані, зокрема, у визначенні цивільної ді­єздатності фізичної особи, що міститься у ЦК.

Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснюва­ти, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у ра­зі їх невиконання (ст.30 ЦК).

Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Водночас во­но має той недолік, що не містить вказівок на особливості дієздат­ності саме фізичної особи, не зазначає ті ознаки, які відрізняють її від трактування дієздатності особи юридичної (котра, однак, згідно із концепцією ЦК не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи - ст.92 ЦК).

Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню елементів дієздатності, які входять до її складу в одному та іншому випадках.

Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес-дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздат­ності, як бізнесдієздатність, зумовлена тим, що цей елемент загаль­ного поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, а й пов'язаний з учиненням дій щодо держав­ної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одно­го боку, і поширенням на фізичних осіб-підприємців правил нор­мативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК).

На перший погляд, виокремлення деяких елементів дієздатнос­ті не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це хибне враження.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення цивільної дієздатності, водночас у подальших нормах диференційовано підходить до ви­никнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, яка досягла 14 років (за умови, що бать­ки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину - - ст.ст.32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. ЗЗ). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст.31), то трансдієздатність, як випливає зі ст.242 ЦК, настає лише з досяг­ненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на нього (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з пов­ною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст.1234 ЦК).Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст.50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановле­ний ст.35 ЦК, але й тут існує особливість — віковою межею є "не­типовий" для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що роз­різняти вказані елементи дієздатності доцільно також і з практич­ної точки зору, оскільки це дає можливість диференційовано під­ходити (що робить ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.