Отже, щоб розпочати будь-яке виробництво, бізнесмен повинен мати гроші, побудувати або зняти приміщення, купити обладнання, сировину, найняти працівника Без цих попередніх витрат не можна здійснити ніяке виробництво. Проте навіть якщо ці витрати здійснені, вони не дають додаткової вартості, а лише створюють стартові умови для виробництва Тоді виникає питання: як же створити цю додаткову вартість? На рівні буденної свідомості відповідь очевидна - працею. Чи означає це, що кожна праця як процес виробництва створює додат­кову вартість? Звичайно можна купити товар за нижчими цінами і продати його за вищими, тобто мати прибуток. Це вміло роблять тор­гові посередники, користуючись необізнаністю та неспритністю покуп­ців, вибираючи місце і час для закупівлі та перепродажу великих пар­тій товарів і орієнтуючись на нижчий рівень і пік попиту.

Проте, по-перше, на ринку відбувається тільки зміна форм власно­сті (грошова форма вартості змінюється на товарну і навпаки). Сама вартість тут не виникає взагалі, а отже, не може і зростати. По-друге, нееквівалентний обмін веде лише до перерозподілу вартості - те, що один втрачає, інший - одержує. Загальна сума вартості всіх обміню­ваних продуктів залишається попередньою. По-третє, якщо всі біз­несмени, продаючи товар, мають прибуток за рахунок нееквівалент­ного обміну, то, опиняючись у ролі покупців, залишаються у програші.

Отже, не кожна виробнича діяльність дає можливість постійно збільшувати авансову вартість, а лише та, яка здійснюється у сфері матеріального виробництва, де сам його процес є одночасно актом створення вартості і споживної вартості, при якому відбувається ут­ворення додаткової вартості. Докладніше про це можна дізнатися з економічної теорії.

Організовуючи виробничу діяльність, кожний прагне створити біль­ше продукції кращої якості, скоротивши при цьому витрати матеріаль­них, фінансових, трудових ресурсів на кожну одиницю продукції. Результатом цієї діяльності є матеріальні блага (продукт) і прибуток, що створює йому умови для розвитку виробництва і особистого доб­робуту. Тут суперечностей немає, оскільки підприємницькі структури, орієнтуючись на ринок, вивчаючи попит, потреби суб'єктів бізнесу, не будуть випускати нікому непотрібну продукцію. Це не підприємства, що функціонують при тоталітарному режимі, коли їм нав'язували план випуску продукції, що не користується попитом, і вона часто десятки років лежала на складах, очікуючи строку свого списання. Підприємцю нав'язати непотрібний товар неможливо.

Проте не треба забувати, що бізнес - це виробнича діяльність, яка дає прибуток, і заради нього працює підприємець, випускаючи свій продукт. У цьому його інтерес. Інтереси суспільства і споживачів різні. Споживачам потрібен не прибуток, а товар, до того ж певного асортименту та якості. Ця суперечність знаходить своє вирішення на ринку, де перевіряється споживна вартість (якість) і вартість (ціна) товару. Практика свідчить, що за умов всезагального дефіциту та дик­тату монополістів - постачальників (виробників) прибуток не стільки відображує, скільки спотворює результати роботи підприємств, збіль­шується тенденція одержання незаконного прибутку прямим або при­хованим підвищенням цін. Нейтралізувати цю тенденцію за допомо­гою найсуворіших адміністративних заходів неможливо, тому що немає ринкової конкуренції, яка виключає можливість одержання до­даткового прибутку необгрунтованим зростанням цін. Якщо у гонитві за прибутком підприємець на випущений товар, що має попит на рин­ку, завищив ціну, то в умовах нормального ринку споживач надасть перевагу аналогічній продукції іншого підприємства (фірми). Це загро­жує для останнього втратою ринку збуту і катастрофічним зменшен­ням прибутку. Коли товар користується попитом у споживачів, то не тільки збільшується прибуток, а й стимулюється подальший випуск товару. Це підтверджує, що процес виробництва - єдність створення споживної вартості та утворення вартості.

Сьогодні підприємницькі структури, які утворюються, за недостат­ністю коштів і засобів виробництва для організації виробничої діяль­ності у '^фері виробництва матеріальних благ, займаються комерцій­но-спекулятивною діяльністю, і це зрозуміло, оскільки відбувається процес початкового нагромадження капіталу. Разом з тим кожний підприємець прагне організувати таке власне виробництво, яке ство­рюватиме йому вартість і споживну вартість. Тобто він вже сьогодні шукає можливість вигідного вкладення коштів у виробництво конкретної продукції, розуміючи, що виробництво матеріальних благ є основою функціонування виробництва та збільшення прибутку.

Виробництво - складний технологічний, організаційний та управ­лінський процес. Тут потрібні компетентні фахівці, професіонали своєї справи - виробничих питань, з питань якості продукції та постачання трудових відносин та збуту. Виробнича діяльність бізнесмена - це ор­ганізація підприємницької діяльності або виробництва матеріальних благ чи послуг. Виробництво для бізнесмена - це вміння визначити мету, сформулювати завдання, довести їх до виконавця та контролю­вати виконання, приймати рішення, розподіляти обов'язки та відпові­дальність, а отже, планувати, аналізувати та управляти процесом ви­робництва.

Комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-господарської діяльності

Економічні методи ведення господарства стосуються насамперед комерційного розрахунку. Він є загальною категорією ринкового гос­подарства, його системоутворюючою структурою, основним методом організації та ведення виробничо-господарської діяльності підприєм­ницьких структур. Досвід і масштаби його застосування у різних краї­нах величезні. Він передбачає дійсне самофінансування підприємств (фірм), тобто відшкодування їх поточних та капітальних витрат винят­ково за рахунок власних коштів і банківських кредитів, повну само­стійність (у тому числі економічну) у прийнятті рішень, ефективну ма­теріальну заінтересованість, реальну, а не декларативну матеріальну відповідальність за результати всієї поточної господарської та інвес­тиційної діяльності. Його визначальна риса розкривається в орієнтації всіх господарських ланок не на сконструйований „зверху" план, а на вимоги ринку.

Комерційний розрахунок має свій, тільки йому притаманний меха­нізм дії та розвитку. Це система, що саморозвивається, самовідтворюється, характеризується самоокупністю, самофінансуванням, самоплануванням, самореалізацією, самозабезпеченням, самовідповідальністю, самозаохоченням, самоконтролем, самоуправлінням. Тому з переходом до ринкової економіки, а отже, і до комерційного розрахунку, підприємства (фірми) отримують сукупність вже не урі­заних і формальних, а дійсних прав, які забезпечують їх повну само­стійність (обмежену законодавчими нормами, що встановлюють за­гальні правила господарювання та етику господарської поведінки). Зникає становище, при якому державний орган (міністерство, главк, комітет) виступає як суб'єкт, а підприємство - об'єкт управління, що виконує команди „зверху".

Комерційний розрахунок відображає відносини, які склалися у сус­пільстві. Ці відносини грунтуються на приватній власності і виникають між підприємствами (фірмами) та суспільством, між підприємницьки­ми структурами, всередині самих підприємств в галузях виробництва та реалізації матеріальних благ. Комерційні відносини вторинні, похідні від відносин, які склалися в суспільстві, і повторюють їх у гос­подарській практиці.

Спосіб реалізації цих відносин - це метод ведення та управління виробничою діяльністю. Як об'єктивні відносини ринку комерційний розрахунок не потребує впровадження, оскільки він є невід'ємною ча­стиною виробництва. Тому, створюючи власну справу, ніхто не заду­мується, на яких принципах і методах господарювання робитиме біз­нес підприємець, оскільки практично іншого способу ведення госпо­дарства для підприємств бізнесу немає.

Основою комерційного розрахунку виступає матеріальна заін­тересованість, через неї здійснюється реалізація економічних інте­ресів, відбувається процес вирішення суперечностей, які виникають між ними і є рушійною силою виробництва

Матеріальна заінтересованість реалізується через порядок розпо­ділу доходу. При тоталітарній системі використовувалися три моделі госпрозрахунку, які мало чим відрізнялися в розподілі та використан­ні доходу, оскільки всі передбачали централізоване (нормативне) встановлення пропорцій між споживанням і нагромадженням. При­ватні, колективні, акціонерні, спільні підприємства (фірми), які функ­ціонують на засадах комерційного розрахунку, виключають централі­зоване втручання у процес розподілу доходу, який залишається після внесення платежів до бюджету та повернення кредитів. Вони само­стійно визначають частину доходу, що спрямовується на оплату праці та преміювання працівників, виплату дивідендів, виробничі інвестиції. Отже, комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-госпо­дарської діяльності передбачає лише йому притаманну безмодельну форму функціонування та розподілу дохода.

Реалізація всього виробленого, закупівля обладнання, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих підприємницькі структури, які функ­ціонують на комерційному розрахунку, повинні здійснювати вже не на основі розпоряджень „зверху", а на основі добровільно укладнених і оформлених господарських договорів про прямі зв'язки з підприємствами-суміжниками та посередницькими збутовими організаціями, які доводять продукцію до кінцевих споживачів. Іншими словами, си­стема грунтується на ринку засобів виробництва, що склався, і в оп­товій торгівлі. За цих умов гроші повинні зароблятися і вільно пере­творюватися в потрібні матеріальні ресурси. Проте все це можливо лише при розвиненій інфраструктурі бізнесу. Останню утворюють ко­мерційні банки, що мають вагомий і достовірний сі».утний капітал, товарні біржі та інші посередницькі організації. Необхідна також ак­тивна реклама та кадри, що вільно орієнтуються у кон'юнктурі ринку. Слід також зазначити, що перехід до нової системи матеріально-технічного забезпечення не має нічого спільного із стихійним розри­вом господарських зв'язків. Йдеться лише про перехід на ринкову ос­нову та орієнтацію на взаємний інтерес. При цьому певна частина старих зв'язків відмирає, замінюючись на раціональніші Цей процес повинен бути поступовим і свідомо спрямованим.