Тривалі й далекі відлучення когось із подружжя від дому че­рез виїзди на заробітки викликають певні нюанси в родинних стосунках, вимагаючи від чоловіка й дружини неабиякої стійко­сті й сили волі щодо збереження подружньої вірності й чеснос­ті, стриманості й розсудливості при виникненні різних пліток, наговорів і непорозумінь, мужності й наполегливості у доланні труднощів задля недопущення розпаду сім'ї, задля родинного благополуччя і щасливої долі свої дітей, міці Української дер­жави.

Рішучість і відвага у відстоюванні свого сімейного щастя має в очах гуцульської громади високу оцінку. Очевидно, саме на цьому ґрунті й постала відома всім гуцульська легенда, що пере­дається з уст в уста, від покоління до покоління, і дійшла до нашого часу: про шовкову косицю — шовкову квітку. Так на­зивають гуцули дивний витвір природи, відомий як білотка альпійська, або едельвейс. Ніжна шовкова квітка росте на непри­ступних кам'яних урвищах. Тільки сміливець міг принести ко­ханій дівчині цю квітку. Міг принести, а міг і загинути. Але той, хто, ризикуючи життям в ім'я любові, приніс квітку, той зможе захистити свою любов, той вартий любові. Розповідають, ніби так одружувались колись гуцульські легіні.

Що за чудо - гуцульське весілля! Щедре своєю радістю й гостинністю, родинною теплотою і злагодою, мистецьким дове­ршенням і високим духовним злетом.

Найкраще серед усіх весіль на Україні та в цілому світі! Свя­то єднання двох закоханих сердець, свояцьке злиття родин, ма­ніфестація появи ще однієї гуцульської сім'ї. То ж від усієї душі побажаймо їй щасливої долі!

Настав той вирішальний час, коли потрібно якнайрішучіше повернутися до відродження традиційного статусу гуцульської родини з її непорушним авторитетом, подружньою вірністю, любов'ю до дітей і відданістю святому обов'язку їх виховання, повагою до батьків, материнського покликання жінки.

У державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національного виховання мають бути покладені: принципи єдності сім'ї і шкоди, наступності та спад­коємності поколінь; прищеплення поваги до батьків, жінки-матері; організація родинного виховання та освіти — як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.

Побудувати повноцінну гуцульську школу без родини, по суті, неможливо.

"У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, за­кладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи", — відзначав В. Сухомлинський.

Гуцульська родина — перша школа українського патріотиз­му, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навиків, кузня пошанівку рідної мови, звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів. Державні акти, всі засоби соціального й педагогічного впливу та захисту повинні бути спря­мовані на службу родині, на збереження й розквіт здорової сім'ї, зміцнення її педагогічних позицій і авторитету, створення спри­ятливих умов для повноцінного родинного виховання дітей.

А справжнє родинне виховання прийде з належним оволо­дінням батьками сучасними педагогічними знаннями й уміння­ми застосовувати ці знання на практиці, що зумовлює гостру потребу організації педагогічного всеобучу.

Педагогіка повинна стати наукою для всіх — і для вчителів, і для батьків. То ж слід подбати про те, аби дати кожному батько­ві й матері, всім гуцульським родинам, бодай мінімум наукових знань з української родинної педагогіки. Саме на це й зорієнто­вана пропонована батькам, керівникам шкіл та вчителям про­грама педагогічного всеобучу батьків учнів гуцульської школи. Така програма в Україні складена вперше. Вона зорієнтована також на здійснення едукації українознавчої, забезпечення гар­монії родинно-громадсько-шкільного виховання дітей та моло­ді Гуцульського краю.

Оскільки успіх у навчанні й вихованні молодших школярів та й учнів наступних класів у значній мірі визначається їх до­шкільною підготовкою, програма педагогічного всеобучу охоп­лює також актуальні питання виховання дошкільнят у гуцульсь­ких родинах, яку подаємо окремо.

Гуцульське родинне виховання — то одна з гілок українсько­го національного виховання. Вона органічно поєднує в собі на­ціональне, вселюдське й суто гуцульське, неординарно-самобу­тнє, традиційно властиве українським родинам Карпатського краю.

Під національним родинним вихованням розуміємо ціле­спрямований, систематичний виховний вплив батьків на дити­ну з метою утвердження у її свідомості етнічної (національної) культури, мови, єдності, своєї національної неповторності й ва­гомості.

Нації стають вселюдськими саме тоді, коли вони по-справж­ньому національні. Національне виховання має сприяти підне­сенню національної самосвідомості, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед етносів (націй).

Гуцульське родинне виховання базується на таких провідних принципах, як: український патріотизм й висока національна свідомість; природовідповідність; любов до батька й матері, роди­ни, рідного краю; шанобливе ставлення до української мови й традиційної родинно-побутової культури гуцулів; почуття взає­много обов'язку між батьками і дітьми та членами родини; гу­цульська етнічна соціалізація; європеїзм; участь дітей у посиль­ній хатній роботі та господарській, і громадській діяльності; прилучення до гуцульського народного мистецтва, місцевих ре­месел і промислів; утвердження здорового способу життя; збе­реження родинної честі й солідарності між родичами і свояка­ми; забезпечення єдності, наступності й спадкоємності поко­лінь.

"Без науки до всього короткі руки", — гласить народна муд­рість. Тому в основу гуцульського родинного виховання, а та­кож самої програми педагогічного всеобучу батьків учнів гу­цульської школи покладено принцип науковості. В ній тісно переплітаються сучасні здобутки педагогічної науки в галузі ро­динного виховання, досягнення української народної педагогі­ки та етнопедагогіки, прогресивні виховні традиції гуцульської родини. При складанні програми творчо використано вже набулий досвід у цій важливій справі.

Не залишено поза увагою й принцип історизму демократиза­ції й гуманізації. Опора на історію гуцульської родини, батьків­ської педагогіки Гуцульщини не має нічого спільного з архаїза­цією виховання. Зрозуміло, що архаїзовувати сучасне родинне виховання, повертаючи його до старовини, не потрібно. Та й навряд чи це можливо.

Кожна епоха в житті країни висуває свої виховні завдання. Сучасне родинне виховання гуцулів має відповідати новим жит­тєвим вимогам і потребам розв'язання нових соціально-педа­гогічних проблем. Істина ця абсолютна, як і незаперечною є необхідність мати автентичну українську родинну педагогіку на Україні. А щоб її відродити й далі розвивати, слід актуалізувати й творчо осмислити всі найкращі педагогічні набутки з минуло­го, правильно вибрати виховні кроки сучасні з передбаченням очікуваних позитивних результатів майбутнього.

Мудрість народної педагогіки кличе шанувати минуле й са­мовіддано трудитись задля майбутньої щасливої долі наших ді­тей і внуків. Недаром кажуть: "Перед минулим — зніми капе­люха, перед майбутнім — засукай рукави".

А ще в програмі підноситься державницька ідея, бо як буде самостійна, міцна й високорозвинена Українська держава, то й світлою буде доля гуцульської родини й відкриється широкий простір для застосування й розвитку української родинної етнопедагогіки.

До важливих прикмет програми належить те, що в ній про­блеми родинного виховання розглядаються у тісному передплетенні з питаннями етнології й антропології, етнопсихології й демографії, українознавства і людинознавства, економіки й до­моведення, загальної, соціальної і вікової педагогічної психоло­гії, фізіології, гігієни, культурології, релігієзнавства, педагогіч­ної деонтології, родинознавства й дитинознавства, потребами утвердження здорового способу життя родини.

За змістом і структурою програма носить покласний харак­тер. Це означає, що батьки одержують широку педагогічну ін­формацію стосовно виховання дитини, яка навчається в той час у певному конкретному класі.

Заняття у мережі педагогічного всеобучу проводяться щомі­сячно у найзручніші для батьків дні й час — від вересня до травня кожного року. Тривалість занять — не менше однієї акаде­мічної години з обов'язковим збереженням наступності в їх про­блематиці впродовж усього періоду навчання.

Програму педагогічного всеобучу для тих молодих гуцулок і гуцулів, які ще підростають до шлюбу та для тільки що одруже­них, подамо окремо.

Пропонована програма призначена для народних універси­тетів та лекторіїв педагогічних знань, для батьків, які мають ді­тей шкільного віку. Вона може в певній мірі реалізуватися та­кож в індивідуальній роботі чи під час проведення масових ви­ховних заходів із батьками — батьківських конференцій, педа­гогічних читань, вечорів запитань і відповідей, а також у педа­гогічній самоосвіті батьків.

З метою підвищення ефективності занять варто широко ви­користовувати лекції, бесіди, батьківські збори, відкриті уроки, семінари, педагогічні практикуми, усні журнали, диспути, об­мін досвідом роботи тощо. За рівень і якість занять відповідає дирекція місцевої шкали. Проводять їх найкомпетентніші в про­фесійному відношенні фахівці — досвідчені вчителі, вихователі, науковці, батьки, керівники шкіл та органів освіти, провідні спеціалісти інших галузей знань — психологи, лікарі, економіс­ти, юристи, митці, українознавці, духовні особи.