Поряд із Франком на чільне місце в українській поезії виходить Леся Українка (1871-1913). Їй вдалося поєднати силу шевченківських ідей з новими темами і творити цілком нову поезію загальнолюдських цінностей у високомайстерній формі.

Важливі зміни відбулись і в театральному мистецтві України. Утиски українського слова, цензурні рогатки, невибагливі смаки пересічного глядача, який давав мандрівним трупам основний заробіток, звели театральний репертуар до низькопробних водевілів та побутовий п’єсок. Однак розвиток літератури і мистецтва, утвердження модернізму робили свій вплив на театр, і незабаром навіть найкращі п’єси реалістичного-побутового змісту виявилися застарілими. Слід було шукати нових тем і форм, нових методів донесення до глядача основних ідей цієї бурхливої епохи. Театр залишився важливим фактором культурного розвитку, тому в середовищі інтелігенції розгортається дискусія навколо театральних проблем. Головною з них була проблема нової драми. До її вирішення найбільше зусиль доклали В.Винниченко, Леся Українка, Олександр Олесь, ставши творцями модерного театру.

В архітектурі початку ХХ ст. також утверджуються ідеї модернізму, пов’язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним – неокласицизму (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). Однак розвиток національного руху стимулював відродження українського стилю – звичайно, на новій основі. Українські архітектори звертаються до вивчення пам’яток давніх часів та народної дерев’яної архітектури, публікують розвідки про них у часописах. На цій основі творять львівські будівничі В.Нагірний, автор численних церков у Галичинів, та І.Левитський. якому належать проекти будинків товариства “Дністер”, готелю Жоржа та Академічного дому у Львові. Кращим витвором у національному українському стилі вважається будинок Полтавського земства (1901-1908), спроектований В.Кричевським.

Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму, які сформували свій талант у мистецьких школах Європи. Серед них виділяються Т.Гаврило, автор погруддя Т.Шевченка; М.Паращук. якому належать скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, С.Людкевича, а також пам’ятник А.Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А.Попелем; П.Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер’єру Львівського оперного театру.

Початок ХХ ст. приніс значне пожвавлення в українське музичне життя. Народжується нова професійна музика, часто сповнена характерних для цієї епохи революційних мотивів. З’являється плеяда талановитих композиторів – Я.Степовий, К.Стеценко, М.Леонтович, С.Людкевич. Продовжують діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, ставлячи музичні п’єси, оперети, опери. Серед них особливою активністю відзначались Київське літературно-артистичне товариство, “Український клуб”, музичне товариство ім.М.Лисенка у Львові, при якому в 1905 р. організовано Вищий музичний інститут ім.Лисенка. Значний вклад у популяризацію української музики зробив перший на Україні стаціонарний музично-драматичний театр, заснований 1907 р. М.Садовським у Києві, де крім драматичних вистав ставились опери й оперети.