Саме змiна розумiння проблеми пiдтверженостi наукових висновкiв складає головне вiдкриття К.Поппера. Вiн наслiдуючи I.Канта, вка­­­зує, що множина емпiричних пiдтверджень не надає пiдстав для тверження про iстиннiсть теорiї. Хоча Кант вiв розмову про вiдсутнiсть зв'язку мiж емпiричними даними i наявною аподик­­­тичнiстю наших мiркувань, неважко виявити безпосереднiй зв'язок мiж властивiстю знань бути iстинними i аподиктичними. Сенс вказа­­­ної проблеми, на думку Поппера, полягає у тому, що якщо неможливо визнати iстиннiсть теорiї на пiдставi одних лише емпiричних даних, то керуючись емпiричними даними неможливо визнати i протилежного, що теорiя помилкова.

Фейєрабенд заперечує фiзико-пiзнавальний принцип вiдповiдностi, за яким певнi теорiї у науцi є складовими частинами iнших, бiльш повних iстинних теорiй [2.-с.6.]. Дана позицiя стала базовою для проголошення тези про залежнiсть емпiричних знань вiд загальноп­­­рийнятої теорiї, формування концепцiї теоретичного плюралiзму.

Анархiзм П.Фейєрабенда полягає в доведеннi власних методо­­­логiчних настанов та результатiв теоретичного дослiдження до логiчного завершення. Не чекати, щоб це було зроблено iншими. Ме­­­тодологiчна концепцiя викладена у двох тезах. Перша теза - принцип необмеженої полiферацiї (множення конкуруючих i прямо протилежних гiпотез). Друга - принцип теоретичної "впертостi" та мiцностi (вiдмова вiд змiни обраної позицiї та вперте збереження вже побу­­­дованих теорiй, доки вони принципово не будуть вичерпанi). Цi принципи знаходять у безпосереднiй взаємодiї та повиннi звестися до ототожнення в єдиному принципi. У цiлому, на мою думку до визначальних особливостей фiлософiї науки слiд вiднести наступне:

Науки про душу розглядаються методологiчно єдиними з науками про природу.

Учення про буття зводиться до обгрунтування поняття "об'єктивне джерело" парадоксiв, суперечностей, проблем, задач, питань.

Теорiя вiдображення - до поняття "модельна репрезентацiя".

Учення про iстину - до проблеми доведення та розумiння.

Теорiя пiзнання - до вчення про метод.

Учення про мислення - до теорiї досвiду.

Заперечується тотожнiсть мислення та буття. Мислення це процес, що пов'язаний з мовою. Думка пiдкоряється не тiльки епiстемо­­­логiчним, а й методичним законам семантики та синтаксису, якi не визначальнi для процесiв природи.

У своємо фундаментi фiлософiя може бути зцентрованою не тiльки теорiєю пiзнання, а й методологiєю.

Дослiдженя когнiтивних властивостей суб'єкта науки, перш за все, слугує пiдставою розробки методологiї, яка враховує особли­­­востi "органiзацiї" суб'єкта пiзнання.

Наукове знання не може мати унiверсально-абсолютного значення, бо залежить вiд органiзацiї суб'єкта пiзнання та його положення.

Iснування зовнiшнього свiту розглядається як пiдстава для його пiзнання. Мiж методами iснує змiстовно рiзне взаємовiдношення.

Список використаної літератури

1. Дюгем П. Физическая теория, ее цель и строение. Спб. 1910.

2. Тулмин Ст. Концептуальные революции в науке//Структура и развитие науки. -М.,1978.

3. Кун Т. Структура научных революций. -М.,1975.

4. Тулмин Ст. Человческое понимание. -М.,1984.

5. Toulmin S. The philosophy of science. -London,1953.

6. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.

7. Lakatos J. History of science and its rational reconstructions//Scientific revolution. -Cembridge,1970.

8. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструк­­­ции//Структура и развитие науки. -М.,1978.

9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследователь­­­ских програм. -М.,1995.

10. Дэвидсон Д. Об идее концептуальной схемы//Аналитическая фи­­­лософия: Избранные тексты. -М.,1993.

11. Антология кинизма: Фрагменты сочинений кинических мыслите­­­лей. -М.,1984.

12. Тулмин Ст. Человеческое понимание. -М.,1984.

13. Фейерабенд П.К. Избранные труды по методологии науки. -М.,1986.

14. Чуйко В.Л. Нацiональна мова науки як феномен iсторiї культу­­­ри//Проблеми фiлосософiї. -К.,1991, N88.