Сучасний пафос критики рацiоналiзму, системностi, скорiше за все полагає у спробi спрощення уявлення про фiлософський дискурс, процес пiзнання.

Учення, що мова становить систему знакiв, а кожна одиниця сис­­­теми одночасно визначає iншi елементи i визначається ними, спи­­­рається на тезу, що "все в мовi - вiдношення" (де Соссюра). Саме ця теза була покладена в основу структурної лiнгвiстики, яка поши­­­рила методи розробленi конвенцiоналiстами для створення природни­­­чонаукових теорiй у сферу гуманiтарних наук. Дослiдницькi методи структурної лiнгвiстики вплинули на розвиток дослiджень у лiтера­­­турознавствi, мистецтвознавстi, етнологiї, iсторiї, психологiї, соцiологiї. Конвенцiоналiстське вирiшення ряду проблем гуманiтар­­­ного пiзнання використовується i в межах постмодернiстських учень. Наприклад у вiдомiй постмодернiстськiй версiї неопрагматизму Рiчарда Рортi, який пропонує радикальну концепцiю "деструктивного" заперечення всiєї попередньої фiлософiї з її метафiзичними пре­­­тензiями на рацiональне осягнення свiту, пiзнання iстини. Критика "епiстемологiчно зцентрованої фiлософiї" з її принципами, методами i поняттями визнає в якостi важливого компонента герменевтику, визначенiсть змiсту понять та iнтерпретативних схем довiльно обра­­­ною термiнологiєю.

У супереч поширеним версiям тлумачення конвенцiоналiзму, слiд зазначити, що ця методологiя, подiляючи знання на емпiричне i тео­­­ретичне вирiзняє їх лише як неспiвмiрнi стосовно засобiв їх здобу­­­вання. Стосовно емпiричних даних за головну ознаку науковостi виз­­­нається досягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - науковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть). Для зручностi поняття "система науко­­­вих знань" конвенцiоналiсти замiнюють термiном "класифiкуюча сис­­­тема", чим пiдкреслюють можливiсть довiльностi при її утвореннi.

Оскiльки конвенцiалiзм визнає, що мiж емпiричними даними i те­­­орiями зв'язок не завжди безпосереднiй, а має залежнiсть вiд про­­­цесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез, що мають своє обгрунтування окремою системою загальних уявлень (наприклад - аксiомами), вiн визнає неможливiсть вiдокрем­­­лення кожної з гiпотез та протиставлення їх дiйсностi. Так, у тео­­­ретичнiй фiзицi з розвинутим математичним iнструментарiєм наявна безпосередня залежнiсть одних теоретичних положень вiд iнших тео­­­ретичних положень, а не вiд емпiричних даних. За допомогою iдей логiцизму, розроблених Расселом, Фреге, Уайтхедом, систему теоре­­­тичного знання можна подати у виглядi системи висловлювань (певної логiчно побудованої мови, де кожна одиниця системи одночасно виз­­­начає iншi елементи i визначається ними), що вдало було продемонс­­­тровано конвенцiоналiзмом Казiмiра Айдукевича для логiки висловлю­­­вань та застосовано структуралiзмом у гуманiтарних науках (етика, естетика).

Методологiчнi принципи розробленi в межах фiлософiї науки пост­­­структуралiзм пропонує розглядати в якостi загально-свiтоглядних. Як вiдомо постструктуралiзм (М.Фуко) запровадив iдею замiни кон­­­цепцiї мови як менталiзованої знакової системи в гуманiтарному знаннi на концепцiю гуманiтарного дискурсу. Використовуючи iдею "автора-функцiї певного дискурсу", яка в iнтерпритацiї Ролана Бар­­­та отримала назву "ампутацiя iндивiда", ми отримуємо заперечення самодостатностi герменевтивного аналiзу системи знакiв. Наприклад, деконструктивiзм Жака Деррiди наголошує на анти-присутностi суб'­­­єкта у текстах, оскiльки їх можна iнтуїцiоналiзовано переосмисли­­­ти, до-писати, пере-писати, роз-писати, о-писати, що передбачає читання текстiв, як безсуб'єктного наочного iснування.

Нагадаємо, що саме пiсля впровадження програми розгляду науко­­­вого знання виключно через висловлювання (iндуктивiзм неопози­­­тивiзму), а не через поняття, одразу була усвiдомлена проблема на­­­укової рацiональностi, оскiльки науковий текст набув суто iнстру­­­ментальної форми. Наприклад, ми маємо погодитися з тим, що стосов­­­но "емпiричних теорiй" (термiн впроваджений Р.Карнапом), без вiдповiдних обмежень та пояснень, не можна використовувати поняття "iстина" у значеннi вiддзеркалювання об'єктивної дiйсностi з боку її внутрiшнiх iстотних зв'язкiв. Узагальнення емпiричних даних є лише модель, що побудована суб'єктом у якостi бiльш-менш правиль­­­ної.

Ми маємо погодитися зi слушним зауваженням Ст.Тулмiна, що само­­­достатньою може бути лише спроба "сформувати позачасовi та по­­­заiсторичнi стандарти для перевiрки аргументiв, якi трапляються у висловлюваннях теорiї, або перевiрки вiдповiдностi мiж аксiомати­­­зованими терiями i незалежно вiд них отриманими достовiрними ре­­­зультатами. Нiщо iнше (з цього погляду) не може слугувати у виг­­­лядi достатнього для теорiї пiдтверження або посилення аргументiв".

Хитрiсть, яку запропонував iнтуїцiонiзм даючи конвенцiональну iнтерпритацiю закону виключеного третього, обмежуючи дiю цього за­­­кону сферою "потенцiйно заданих об'єктiв", дозволила розглядати ряд пропозицiйних висловлювань, що були верифiкованi, як гiпоте­­­тична об'єктивна ймовiрнiсть, яка пiдтверджена хоча б "одиничною" емпiричною ситуацiєю. Тут слiд звернути увагу, що "можуть" набуває сенсу не як вербальна конструкцiя, а як онтологiчно доведена об'­­­єктивнiсть.

За допомогою використання iдеї потенцiйно заданого об'єкта та обмеження дiї закону виключеного третього у сферi розгляду акту­­­ально заданих об'єктiв, за допомогою модальностi "може бути", фiлософiя науки отримує право на створення синтетичних уявлень та вiдповiдних висловлювань, чим вiдрiзняє себе вiд класичних предс­­­тавникiв аналiтичної фiлософiї, якi дозволяють собi використовува­­­ти лише аналiтичнi мiркування. Для емпiристiв, що належать до аналiтичної фiлософiї синтетичнi мiркування завжди були зразком "мiфологiчної свiдомостi", а не наукової.

Загалом, конвенцiоналiстам iнтуїцiонiстське обмеження закону виключеного третього дозволило зберiгти розроблену iндуктивiстами стандартну модель наукового знання "факти - теорiя", де теорiя розглядається у якостi системи однозначних висловлювань, що не су­­­перечать емпiрично перевiреним даним. Однак, у конвенцiоналiстiв система теоретичного знання побудована не за допомогою верифiкова­­­них аналiтичних висловлювань, а за допомогою синтетичних мiрку­­­вань, що не суперечать фактам. Ця, остання констатацiя виявляє певну суперечнiсть, яка дошкуляє вже не одному поколiнню фiло­­­софiв, якi цiкавляться проблемами фiлософiї та методологiї науки. Так, не може не дивувати поширене залучення до емпiрикiв представ­­­никiв постаналiтичної фiлософiї. Наприклад емпiриком подекуди вва­­­жають У.Куайна, який дозволяє собi виголошувати тези на зразок: "залишається фактом - фактом самої науки, - що наука є не бiльш, як створений нами концептуальний iнструмент, що слугує для зв'язку одного сенсорного збудження з iншим". Ця теза виявляє, що для Ку­­­айна "науковий зв'язок" уявлень мiж собою виникає не у наслiдок послiдовностi сенсорних збуджень, а у наслiдок апрiорно заданого синтетичного "концептуального iнструменту" - наукою. Вiд представ­­­ника постемпiричної американської фiлософiї Дональда Девiдсона, людини на яку Куайн мав найбiльший iнтелектуальний вплив (згiдно з офiцiйним свiдченням самого Девiдсона), ми дiзнаємося, Що "Куйайн бажає починати з того, що безпосередньо дано iндивiду. Вiн вважає, що потрiбно починати з показникiв наших органiв чуття та вибудову­­­вати саме з них усе iнше...".

Зазначена неузгодженiсть дозволяє поставити цiлком слушне пи­­­тання про причини такої непослiдовностi У.Куайна, який називаючи себе "першим пост-аналiтиком" звертаєтьсяся до емпiризму як до висхiдної позицiї, що вимагає, згiдно з неопозитивiстською експлiкацiєю термiну "емпiризм", обмежуватися виключно верифiкова­­­ними аналiтичними мiркуваннями та висловлюваннями.

Аналогiчну суперечнiсть ми знайшли проводячи рефлексивний аналiз методологiї класифiкуючих систем. Емпiризм "першого" кон­­­венцiоналiста безпосередньо виявляє себе у зауваженнях стосовно спроб iншого конвенцiоналiста Леруа унiверсалiзувати кон­­­венцiоналiзм зводячи поняття "наука" до поняття "правила дiї". На­­­ука, для Пуанкаре, як пiзнання дiйсностi отримує вiдповiдi на пос­­­тавленi розумом питання "моїми чуттями, що сприймають факт, а не словами людини". Аналiз аргументiв Пуанкаре, проти спроби Леруа подолати аналiтизм емпiризму унiверсалiзацiєю конвенцiй, демонс­­­трує двi можливостi: а) ототожнення епiстемологiї з методологiєю (Леруа); б) розмежування епiстемологiї з методологiєю (Пуанкаре).

Отже ми отримали емпiризм, який не визнає загальної настанови представникiв аналiтичної фiлософiї, що вимагає неподiльної єдностi мiж епiстемологiєю та методологiєю. Як висловився А.Пуан­­­каре, для нього: "Науковий факт є не що iнше, як безпосереднiй факт у перекладi на зручну мову". Порiвняльний аналiз дозволяє ви­­­явити, що у цих постаналiтичних фiлософiв емпiризм обмежується ли­­­ше сферою епiстемологiї чи теорiї пiзнання. Про єднiсть гносео­­­логiї та логiки навiть неможливо вести розмову. Спираючись на епiстемологiчнi мiркування конвенцiоналiстам дозволяється викорис­­­тання iндуктивiзму (Пуанкаре каже: "номiналiзму") як "методи", що обмежена емпiричним рiвнем наукового пiзнання, яка не має права "пiднiматися" до рiвня теоретичного узагальнення. Цю особливiсть можна побачити у змiстовному та функцiональному розмежуваннi по­­­няття "закон" (те, що пiдлягає емпiричнiй перевiрцi) вiд поняття "принцип" (те, що не пiдлягає емпiричнiй перевiрцi, а є лише зруч­­­не уявлення для органiзацiї iнших уявлень), яке провiв А.Пуанкаре.