Найбільш поширеним був смугастий тип килима. Позбавлений спільного тла, він розбитий на кілька (три, п’ять, сім) смуг, заповнених геометричними фігурами ромбами, з східчастими або зубчастими контуром, своєрідними мотивами – „пилами”, „рачками”, „копильцями”, „кучерями”, „гребінцями”.

Килими, орнамент яких розміщено на спільному полі, на Прикарпатті зустрічають рідко. Композиція таких килимів найчастіше будується з не з’єднаних між собою ромбовидних фігур, сточених каймою з дрібніших геометричних мотивів.

Косівські і глинянські килими поліхромні. Переважають теплі тони – ясно-коричневі, золотисто-кремові, червоні, оранжеві. Як другорядні виступають зелений, рожевий, білий, жовтий кольори.

На Буковині в минулому столітті побутував рослинний і геометричний килим. Про характер найдавніших буковинських рослинних килимів можна скласти уявлення на підставі існуючих публікацій 1835-1851 рр. в журналі „Таріс Роимаінс”. На одному з них привертають увагу два невеличких вазони збаразького типу, розміщені на чорному полі між ременами великого хреста. У вертикально-орієнтованому килимі 1851 р. на всю висоту зображено дерево з товстим зеленим стовбуром, посаджене в келихоподібний вазон. На гілках дерева попарно з двох боків сидять своєрідно стилізовані птахи.

Цікаві зразки буковинських килимів 19 ст., оздоблених стилізованим рослинним орнаментом, дійшли до наших днів. Кілька з них зберігаються у фондах Львівського музею етнографії і художнього промислу.

В невеличкому настінному килимку з с.Бабина Кельменецького повіту, який виткала Катерина Голошняк, на суцільному чорному тлі густо розміщені своєрідно трактовані вазони, розфарбовані в яскраві зелені, рожеві і білі кольори. Привертає увагу також килим скорца, витканий в 1899 р. Земфірою Гурилюк з с.Волоки Чернівецького повіту. Стилізований рослинний орнамент в ньому вдало доповнений геометричними узорами і цікавими мотивами птахів.

Більшість буковинських килимів, які збереглися до нашого часу, оздоблені геометричним орнаментом. Це переважно вузькі і довгі килими скорці, які призначені для оббивання стін над лавками або по-під стелею. Найчастіше вони прикрашені густою сіткою з’єднаних між собою квадратоподібних ромбів, зафарбованих у контрастні чорний, жовтий, червоний і фіолетовий кольори.

Геометричні орнаменти на Буковині прикрашали також настінні килими звичайних розмірів. Композиція їх будується за зразком рослинних. Звичайно вони облямовані каймою, яка інколи на вужчих сторонах килими подвійна. Центральне поле здебільшого оздоблюється безперервним рапортом узору, який утворюється з повторенням восьмикутних розет або ступінчастих ромбів, розміщених прямими, скісними рядами або в шаховому порядку. Фон поля коричневий, білий або жовтий. Чудові зразки таких килимів можна бачити у Львівському музеї українського мистецтва. Ті зразки, що подекуди збереглися в побуті селян гірських районів, дозволяють зробити припущення, що основним видом старих закарпатських килимів були килими з каймою і основним полем. Їх прикрашували своєрідно трактовані геометричні і стилізовані рослинні мотиви, забарвлені в яскраві контрасні кольори.

Народне килимарство ХІХ – початку ХХ ст. – яскрава сторінка в історії українського мистецтва. Чудові квіткові килими Лівобережжя і Київщини з їх надзвичайним багатством рослинних узорів, різноманітністю композиції і вишуканістю колориту, захоплюючі своєю декоративністю килими вазонного типу Східного Поділля, барвисті, вражаючі вигадливістю і досконалістю розробки геометричних мотивів килими Західного Поділля і Прикарпаття, своєрідні, високохудожні килими Волині та Буковини належать до кращих здобутків українського декоративно-прикладного мистецтва минулого.

Килимове виробництво. Загальна характеристика

Килимове мистецтво виникло в умовах натурального господарства, коли обробка вовни була одним із головним занять населення. До самих найперших відносяться вказівки на виробництво килимових виробів зображення вертикального та горизонтального ткацьких станків в Древньому Єгипті на пам’ятках, які відносяться до 14 ст. до н.е. Археологічні та літературні матеріали говорять про розвиток килимарства у греків, мидян, персів, скифів та інших народів ще в 1 тисячолітті до н.е. Про високий ступінь розвитку килимарського мистецтва дві тисячі років назад свідчать добре збережені до наших часів у шарах вічної мерзлоти Пазирикських курганів Гірного Алтаю ткані та войлочні килими, а також килимові вироби скіфського періоду, що набули великої художньої цінності та великого наукового інтересу.

У багатьох народів світу килими складали придане нареченої, використовувались як подарунки та пожертвування святилищам.

Вивчаючи історію слов’янських народів до ХІІ-ХІІІ ст., вчені звернули увагу на згадування про призначення килимів в домашньому використанні для прикраси помешкання, для обрядових церемоній. Килимами завішували стіни для утеплення житла, килимовими виробами прикрашали храми, а в багатих будинках застеляли підлогу, в бідних хатах на підлоги клали більш дешеві домоткані килими типу доріжок. Килим використовували як накривки для скринь, лавок, саней.

У східних народів килими різних типів (азербайджанські, дагестанські, туркменські) мали в побуті ще більш поширене розповсюдження. Крім настінних та килимів на підлогу, вироблялись мішки-футляри для перевози продуктів та речей для в’ючних тварин. Килими-футляри використовувались для зберігання господарських предметів, одежі, посуду і виконували функцію домашньої обстановки. Килимами прикрашали мечеті, медресе, заїжджі будинки.

Килими вигідні у використанні – ними утепляють підлогу та стіни, вони поглинають шум, довго використовуються. Шерстяні килими ручної роботи майже не реагують на шкідливий вплив вологості та сухого повітря. Ці корисні якості килимів та їх декоративні якості зробили їх необхідними предметами побуту багатьох народів.

В процесі багатовікового удосконалення ручного килимарства були відпрацьовані багато численні типи килимів, художнє рішення яких тісно пов’язане з технікою їх виготовлення.

Килими ручної роботи діляться на два основних види: войлочні та ткані. Ткані килими виготовляються із вовняної пряжі, бавовни, войлочні – із непряденої вовни.

Крім ручного ткацтва використовується і машинний спосіб виготовлення килимів, килимових доріжок, покривок тощо. На двополотенному верстаті з машиною Жаккарда за годину виготовляють близько 6 м2 ворсового полотна. На спеціальних аксмінерських верстатах ворсова поверхня утворюється за допомогою комплекту трубок на снувальних валиках.

Виготовлення килимів механізованим килимоткацьким верстатом – це вже галузь художньої промисловості.

Після ткання килимові вироби очищають, зм’якшують каркас, надають ворсовій поверхні блиску.

У різних техніках виконання килимових виробів народні майстри досягли високої майстерності, вміли передбачити художні ефекти виробів.

За функціональними призначеннями виділяються килими: настінні, настільні, забавники, полавники, декоративні доріжки, накидки на крісла тощо. Залежно від функціональної ролі вирішуються і їхній орнамент, композиція, колорит. Зміст орнаментальних мотивів, характер зображення – важлива основа поділу килимів за окремими групами: з геометричним, рослинним, геометризовано-рослинним орнаментом, сюжетно-тематичні. Домінуючі мотиви орнаменту: ромби, квіти, квіткові галузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людські постаті та ін. Розроблена чітка система їхнього розташування на білому, чорному, коричневому, сірому тлі. Найпоширеніші композиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста і вазонна. Важливу роль в орнаментально-композиційній будові килимів відіграють кайма, обрамування, торочки тощо.

Полі функціональність українських народних килимових виробів, ліжників, гобеленів, техніка їхнього виготовлення, орнамент і колорит – взаємообгрунтовуючі факти, які створюють грунт унікального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу.

Технологія переплетень односторонніх килимових виробів.

Ворсові килими. Махрові килими.

Килимове виробництво походить від специфічного типу узорної тканини – килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана. Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних ткацьких технік входять: „Закладне”, „Ворсове”, „Петель часте” ткання.

Закладне ткання. Килим, виготовлений цією технікою ткання, є гладкою, без ворсовою, двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох ремізному верстаті. Кольорово-узорний ефект килима створюється вовняними пітканнями, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу.

Характерною особливості закладного ткання є те, що різнокольорові шматки ниток спіткання вручну закладаються в утворений ремізками зів, протягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться назовні відповідно до задуманого рисунка.

Заклавши нитки спіткання по всій ширині тканини, закриваємо зів, прибивається спіткання лядою, утворюємо новий зів за допомогою другої підніжки. У цей зів нитки спіткання прокидаємо уже в протилежний бік. Прокидаючи нитки то в один, то в другий боки, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з’єднуються між собою по вертикальній, косій чи східчастій лініях.

Строго вертикальні і східчасті контури узору тчуть „на межову нитку”, зачіпляючи нитки спіткання обох кольорів за одну й ту ж нитку основи, або „у вічко”, при яких ткання повертає сусідні кольори кожен на своїй нитці основи і на межі кольорів утворюється щілина – ажур.