План

Багатогранна гітара.

З глибини віків.

Скільки струн у гітари?

Електрогітара.

Висновок

Використана література

Багатогранна гітара

Гітара – наймасовіший музичний інструмент. Людей, що грають на гітарі, хоча б на рівні декількох акордів, набагато більше, ніж тих, що грають на інших інструментах. І напевно, ще більше, ніж тих, хто б хотів навчитись грати на ній.

Гітара — найпоширеніший інструмент. На перший погляд може здаватися, що масовість і поширеність — одне й те ж. Це не так. Наприклад, у деяких європейських країнах губну гармоніку можна рахувати масовим і дуже відомим інструментом, але інший світ відноситься до неї прохолодно. А гітара поширена на всіх континентах, включаючи навіть Антарктиду. Гітара встигла побувати навіть у космосі. Напевно, з часом там будуть і інші інструменти, але першість назавжди залишиться за гітарою. І на кінець, гітара — самий різносторонній інструмент. Візьмемо хоча б акомпанемент — він також може бути дуже різним. Супровід туристської і студентської пісні, де від гітариста вимагається в більшості випадків лиш першоначальне вміння, сильно різниться, скажемо, від супроводу стародавнього руського романсу — отут вже треба володіти інструментом професіонально.

Мандрівні цигани-гітаристи здавна бродили по дорогам багатьох європейських країн. У своїй музиці вони використовували всього декілька традиційних мелодій, але поєднували їх так вишукано, що складалась уява постійно різної музики. Цигани віртуозно імпровізували, прикрашаючи мелодію гострими оборотами,— словом, складали свою музику, яка з труднощами передається відомими нам нотними знаками. Теми циганської музики також своєрідні — спочатку дуже повільний, він потрохи прискорюється і доходить майже до межі можливостей музиканта, потім різка зупинка і все починається спочатку.

У XVIII столітті музиканти-цигани стали об’єднуватися в хори, супроводжувані декількома гітаристами. Одні вели мелодію, а інші - гармонію. Циганські хори стали настільки популярними в XIX столітті, що викликали численні наслідування. Але можна перейняти мелодії, ритми, манеру гри і співу, але неможливо засвоїти ті тонкощі, що йдуть від глибинних народних традицій. А без цього наслідування залишається лише наслідуванням, не більше.

Ще один вид мистецтва гітари — фламенко. Правда, фламенко - це не тільки гітара. Як і в циганів, це ще і пісня, і танець. Місце народження фламенко — південні провінції Іспанії. Багато істориків музики вважають, що іспанські цигани сильно вплинули на становлення фламенко: відбулося змішання циганської й іспанської манер виконання, запозичення і переробка мелодій, і в результаті народилося зовсім особливе і самостійне мистецтво.

Циганські гітаристи дуже рідко виступають окремо від хору. А деяким гітаристам фламенко згодом стало тісно в рамках супроводу пісні і танцю, вони відокремилися і стали виступати самостійно. Їхня майстерність, що виросла до надзвичайної віртуозності, розгорнуло перед ними двері самих прославлених концертних залів.

Фламенко на гітарі — це мелодії, що чергуються акордами. Мелодії настільки швидкі, що на більшості інших інструментів зіграти їх не можна. Та й на гітарі вони можливі тільки завдяки особливим прийомам.

І ще фламенко — імпровізація. Можуть зійтися два-три гітариста і відразу, без усякої репетиції, зіграти саму складну композицію, що ніколи не була записана на нотному папері. Якщо їх попросять повторити, вони зроблять це, але вже інакше, чим у перший раз, музика народжується під час виконання.

Один з найвидатніших гітаристів фламенко - іспанець Пако де Лусиа. Його виступ не раз передавали в нас по радіо і телебаченню. Випущено дві його платівки - «Андалузькі мелодії» і «У п'ятницю ввечері в Сан-Франциско».

Пако де Лусиа у своїх інтерв'ю признається, що не пам'ятає, коли уперше взяв у руки гітару, оскільки це було в самому ранньому дитинстві. Грати він учився в батька, з шістьох років уже виступав разом з ним у невеликих кафе. У тринадцять років він — професіональний гітарист фламенко, що виступає самостійно на концертах. У двадцять три — володар першої премії на конкурсі фламенкистів. Ще через п'ять років його запрошують виступити в концертному залі Мадриду, призначеному винятково для виконання класичної музики. Незважаючи на всі ці досягнення, Пако де Лусиа вважає, що встиг освоїти тільки ази фламенко і йому належить ще вчитися й вчитися глибині і виразності народної іспанської музики

Наступний вид гітари не занадто розповсюджений і майже невідомий у нас. Це гавайська гітара. Іноді думають, що гавайська гітара — інструмент якоїсь особливої конструкції Це не так. Деякі незначні особливості в механізмі дійсно є, якщо гітара свідомо виготовляється як гавайська, але в принципі це звичайна гітара, тільки на ній повинні бути натягнуті сталеві струни, сучасні нейлонові не підходять.

Гавайська гітара під час виконання кладеться плашмя на коліна. Виконавець надягає на три пальці правої руки спеціальні плектри — щось подібне до наперстків з металевими перинками, якими защипуються струни. А в лівій руці гітарист тримає металеву пластинку - і нею він сковзає по струнах, не притискаючи їх до грифа. Звучання гавайської гітари, співуче, вібруюче, нагадує людський голос Звичайна гавайська гітара веде мелодію, а акомпанує їй друга гітара або який-небудь інший інструмент.

Доступна гітарі й джазова музика. Іноді до джазу відносять усю легку музику, вважаючи так: усе, що не класика, то джаз. Це невірно. Джаз — найскладніший вид музичного мистецтва зі своїми особливими законами. Отож, гітара в досконалість осягнула і складність джазу, і його закони. У двадцятих роках нашого сторіччя в джазових оркестрах вона зайняла місце, яке до цього належало іншому інструменту — банджо.

Гітара в джазі — не тільки інструмент, що акомпанує. У багатьох добутках їй доручають соло, а соло в джазі майже завжди імпровізація. Іноді джазові гітаристи виступають у концертах із самостійними номерами. Багато хто з вас чули, напевно, радянського гітариста Олексія Кузнєцова - його джазові імпровізації на гітарі завжди сприймаються з великим інтересом.

У дуетах, тріо і невеликих ансамблях гітара прекрасно поєднується з іншими інструментами — наприклад, скрипкою, домрою, мандоліною. Один час були популярні так називані неаполітанські оркестри, основу яких складали гітари і мандоліни. Люди старшого покоління, кому доводилося чути такі оркестри, пам'ятають їхнє найніжніше звучання.

Іноді, особливо в самодіяльності, ансамблі складаються з одних гітар. І навіть такому ансамблю доступний найширший репертуар —- від простих обробок народних пісень до складних творів.

Було кілька ролей гітари, і залишилося назвати ще три, без яких розповідь про гітарне мистецтво була би не повною.

Класична гітара. Та, котра, здається, може усі. Для неї написане величезна кількість добутків, аж до концертів із симфонічним оркестром.

Російська семиструнна гітара. Без її важко уявити собі таке чудове явище музичної культури, як росіянин міський романс.

І нарешті, електрогітара, що дало життя новому виду вокально-інструментальної музики, популярність якого серед молоді величезна.

Кожна з цих ролей заслуговує окремої розмови Але колись простежимо загалом історію гітари. Історія ця почалася тоді, коли не було ще ні скрипки, ні віолончелі, ні фортепіано.

З глибини віків

Намагаючись визначити справжній вік гітари, деякі дослідники відносять початок її родоводу до античних часів, аргументуючи це тим, що назва гітари походить від назви давньогрецької кіфари. Але і китаррон, і цитра теж запозичали свою назву від кіфари, однак ні на кіфару, ні на гітару ці інструменти не схожі, як не схожі вони і між собою. Тому будемо вважати, що від кіфари походить лише назва, а не сам інструмент.

Інші музикознавці міркують так: якщо в тринадцятому столітті гітара була вже широко відома, виходить, потрібно відняти ще два-три сторіччя і приписати народження гітари до десятого чи одинадцятого століття. Але і це спірно, тому що історія музики знає випадки, коли з моменту появи інструмента і до його широкого поширення проходило дуже небагато часу. Ручній гармоніці, наприклад, знадобилося для цього усього яких-небудь двадцять років.

Так що краще дотримувати лише того, що відомо вірогідно: сімсот років тому гітара вже була.

У її історії можна простежити п'ять виразних періодів. Умовно назвемо їхній так: становлення, застій, відродження, занепад, розквіт.

Становлення тривало біля півтора сторіч — приблизно до середини чотирнадцятого століття. У цей час гітара витісняє деякі примітивні струпні інструменти, опановує нехай дуже нескладним, але своїм власним репертуаром, стає одним із улюблених народних інструментів в Іспанії і потроху проникає в інші європейські країни. Але не встигла гітара як варто зміцніти і набратися сил, як у Європі з'явилася лютня. Сюди неї завезли араби. Заморська прибульця дуже незабаром відтіснила гітару, так енергійно, що на цілих чотири сторіччя призупинила її розвиток. Це і був період застою.

Те, що гітара не витримала конкуренції з лютнею і відійшла на задній план, легко з’ясовується. Лютня дуже древній інструмент, у первісній формі вона була знайома ще жителям Вавилона. До моменту своєї появи в Європі лютня володіла розвитими прийомами гри і великим репертуаром. До того ж європейські музиканти прийнялися удосконалювати лютню, писати для ніс нову музику. Тому суперництво лютні з гітарою ніяк не могло тоді скластися на користь останньої.