Останнім часом усе більше вчених до зон екологічного лиха відносять не тільки Донбас, а й нещодавно курортні міста Західної України. Спираючись на реальні факти, засоби масової інформації прогнозують подальше неуклінне зростання техногенних катастроф. І цілком справедливо наші колеги з Кембриджського університету і Києво-Могилянської академії в роботі приділяють певну увагу так званому “профілактичному компонентові”: краще попереджати помилки в підготовці майбутніх спеціалістів, ніж потім їх виправляти. Цікавлячись досвідом розвинутих країн світу, звернімо увагу на головне: там бути освіченим і досвідченим не тільки престижно, а й економічно вигідно.

На жаль, сьогодні ВНЗ в умовах складних економічних відносин конкретному вихованню етичної поведінки спеціаліста відводять другорядну роль. Як свідчить практика, наслідки можуть бути трагічними. Згадаймо: десять років з відома і дозволу керівників різних рівнів ЧАЕС працювала в ядернонебезпечному режимі, і всього шість помилок персоналу призвело до всесвітньої за своїми наслідками аварії (це детально описав Ю. Щербак у до-кументальній повісті “Чорнобиль”). Констатуємо як негативний факт, що саме наприкінці ХХ сторіччя знецінилося слово спеціаліста (порівняймо, напри-клад, слово офіцера, купецьке слово у ХІХ сторіччі і слово інженера чи бізнес-мена в нашій країні сьогодні). Отже, чи варто обмежуватись, економлячи кошти, у національних технічних університетах тільки викладанням курсів “Українська наукова мова” і “Українська ділова мова” ? Настав час чесно констатувати, що ми втрачаємо ціле покоління. Немає високої літератури, на якій би воно виховувалось. Телепрограми, за рідким виключенням, знайомлять нас далеко не з високоморальними особистостями. Як можуть судити студенти про старші покоління, коли спостерігають по телевізору за бійкою депутатів або читають про начальника зміни АЕС, який попросив інженера заглянути (!) в жерло реактора, а потім доповісти про розміри аварії ?

Недаремно сучасне суспільство до критеріїв ділової оцінки випускників технічних університетів відносить не тільки професійну компетентність, дис-циплінованість, творче ставлення до роботи, психологічну суміщеність із чле-нами колективу, а й уміння прогнозувати події та їх можливий вплив на ре-зультати роботи підприємства, економіку країни і добробут самого працівника. Тут не обійтися без синтезу зусиль викладачів технічних і гуманітарних дисциплін. Отже, їх спільною метою буде формування у кожного студента, починаючи уже з першого курсу, чітко усвідомленого прагнення оволодіти певним набором відповідних умінь і навичок, які допоможуть випускнику: брати на себе активну роль у визначенні політики в галузі виробництва, бізнесу і соціальної політики на місцях і в країні; демонструвати високі технічні досягнення; бути більш наполегливим у захисті своєї позиції; в разі потреби організовувати й об’єднувати навколо себе команду однодумців, що неможли-во без відповідних мовленнєвих, психологічних, професійних і культурних навичок.

Навчити не тільки мові, а й психології поведінки в суспільстві нашого типу з його безліччю проблем може тільки рекомендована спеціалістами література, яку, між іншим, і студенти повинні навчитися правильно вибирати і правильно читати.

Культура поведінки, культура стосунків і культура мовлення у взаємозв’язку – це той мінімум, який повинен опанувати студент уже на 1-2 курсах. Далі буде пізно, тому що конфлікти, на жаль, є невід’ємною частиною будь-якого суспільства. Спеціалісти в галузі педагогіки радять вчити студентів не тільки по можливості запобігати конфліктів, а й професійно розв’язувати їх (до речі, в київських ВНЗ 4-ого рівня акредитації уже читають курс “Конфлік-тологія”, а в Донецькій державній академії управління – курс “Майстерність публічного виступу”). Ситуації етичної і професійно грамотної поведінки спе-ціалістів високого рівня і непрофесійних дій різного роду дилетантів, у яких убогість мови і мислення у складних виробничих умовах породжує убо-гість дій, давно описані в художній літературі. Щоб молода людина була гото-ва в будь-який час взяти на себе відповідальність за справи в конкретному колективі, вона повинна психологічно підготуватися до цього заздалегідь у так званих лабораторних умовах. Відповідний спецкурс, побудований на матеріалі спеціально підібраних художніх текстів, за часом зайняв би усього семестр. Багаторічний досвід роботи кафедри української та російської мов з іноземними та українськими студентами свідчить, що навіть байдужі до навчання сту-денти, опановуючи тематичні цикли “Людина. Портрет. Характер. Вчинок. Дія” і “Яким повинен бути спеціаліст”, починають читати художню літературу високого гатунку, тому що вважають це заняття корисним для себе особисто. А головне, кожний студент щоуроку має змогу включатися в різні ситуації й усвідомлено брати на себе певні соціальні ролі, ставити себе на місце іншого спеціаліста, детально розбиратися в його характері, мотивах і причинах вчинків, прогнозувати подальші події і приймати відповідні рішення.

Отже, на нашу думку, слід повернутися до цієї практики (за прикладом передових ВНЗ, які теж мають цікаві нароби). Подібний тренінг сприяв би формуванню відповідальної людини, якій в умовах виробництва уже б не було потреби адаптуватися.

Далі, спеціалістам слід звернути увагу іще на одну невідкладну проблему. Викладання гуманітарних дисциплін, і української наукової мови в тому числі, у технічних ВНЗ з об’єктивних причин відбувається в умовах дефіциту часу, відсутності спеціальних підручників і факторів, які виникли відносно недавно, але створили додаткові труднощі для викладачів. Йдеться про неоднаковість фонових знань і здібностей, самостійності мислення і ставлення до навчання у випускників престижних коледжів (ліцеїв, гімназій) і периферійних загально-освітніх закладів; у студентів державної і платної форми навчання. Останні часто не в змозі опанувати університетську програму. Отже, виховання національної інженерної еліти потребує нових ефективних технологій навчання. Допомогти слабким студентам паралельно з опануванням університетського курсу заповнити недоотримані знання з окремих розділів шкільної програми, а сильним не знижувати темпи допоможе метод інтенсиву. Але реалізація цієї задачі, по-перше, неможлива без формування у всіх студентів без виключення навичок логічного аналізу матеріалу, логічного мислення і культури професійного спілкування, а по-друге, без переносу отриманих теоретичних знань у реальну ситуацію спілкування.

Робота викладача ускладнюється і тим, що в умовах двомовності (а на елітних спеціальностях з англійською, німецькою чи французькою мовою навчання і трьомовності) багато студентів ставляться до української мови як до другорядного чи уже знайомого предмету. Саме тому систематизація співвіднесення рідної російської (чи обраної для навчання іноземної) мови з українською буде включати три аспекти: вибір мовного і мовленнєвого матеріалу для навчання науковому спілкуванню; співвіднесення мовних і мовленнєвих одиниць у процесі навчання; формування співвіднесеності російської й української мов при вивченні останньої.

Задачі не з простих, але, як говорить народна мудрість, нове – це забуте старе. Згадаймо: у наших земляків В.О. Сухомлинського і В.Ф. Шаталова не було байдужих чи слабких учнів, тому що спиралися вони в роботі на ощадливі технології навчання, враховуючи потреби та інтереси кожного. На думку В.Г. Костомарова і О.О. Леонтьєва, до процесу відбору і презентації мовного і мовленнєвого матеріалу й управління його оволодінням слід підходити з точки зору їх комунікативної доцільності. О.Д. Митрофанова і М. Гала пишуть, що комунікативність відмітає викладання фонетики, лексики, морфології й синтаксису в їх лінійній послідовності, а передбачає орієнтацію мовного матеріалу на близьку до реального спілкування.

Звідси випливає, що цільова настанова навчання – формування наукового, професійно-виробничого, мотиваційного, творчого, культурного, соціального, психологічного потенціалу студента щороку спирається на три групи факторів:

а) необхідність поетапного навчання студентів згідно з обраними ними спеціальностями;

б) необхідність надання професійної підготовки паралельно з удоско-наленням соціальних і особистих якостей студентів, розвитку їх творчих здібностей, планування кар’єри тощо;

в) обов’язкове забезпечення швидкого, відміченого кожним студентом результату (в ході поточного контролю з різних предметів, рольових ігор, дискусій, участі в семінарах, конференціях, написання й захисту курсових робіт та ін.).

Як свідчить практика, там, де порушуються принципи доступності, посильності й системності, панує авторитарність, слабкі студенти у своїй більшості не поспівають за сильними і виключаються з роботи. Навмисно чи не-усвідомлено вони захищають свою психіку тим, що до відбирання, обробки і засвоєння матеріалу ставляться формально і навіть байдуже. Слід зважити й на те, що сильні студенти вимагають високого ступеня прив’язки навчальної програми до своїх поточних і майбутніх професійних потреб, а коли їх очікування не виправдовуються, втрачають інтерес до навчання, починають знижувати показники успішності і пропускати заняття. Особлива роль курсу “Українська наукова мова” полягає в тому, що допомагає студентам в умовах перенавантаження навчальних програм скористатися одним із найефективніших засобів опанування лексичного матеріалу з обраної спеціальності, розвитку довгострокової пам’яті, аналізу й синтезу текстів будь-якої складності та їх відтворення в усній та писемній формі – типологією текстів. Роз-роблений О.Є. Жуковською, Г.О. Золотовою, Е.М. Леоновою і К.І. Мотіною для іноземних студентів, він був проаналізований, опрацьований, удосконалений і пропонується нами для технічних вузів.