Особливого художнього ефекту досягає Шевченко шляхом зіткнення піднесених А. зі зниженою лексикою в тому самому творі (“Давидові псалми”, “Пророк”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осія. Глава ХІУ. Подражаніє” та ін.). Поєднання А. з розмовною лексикою, побутовізмами, стилістично зниженими оцінними словами надає висловленню усномовної експресії та забарвлює його авторською емоційністю: “Старенька сестро Аполлона, // Якби ви часом хоч на час // Придибали-таки до нас // Та, як бувало во дні они, // Возвисили свій Божий глас // До оди пишно-чепурної. // Та й заходилися б обоє // Царів абощо воспівать” (“Царі”).

Література:

Сімович В. Дещо про Шевченкову архаїзовану мову // Сімович В. Українське мовознавство: Розвідки й статті. — Т.2. — Оттава, 1984;

Деркач А.Г. Функції слов’янізмів у лексиці Шевченка // Наукові записки КДУ: Зб. філол. фак-ту. — 1939. — № 1;

Дзира Я. До питання про джерела архаїзмів у мові творів Тараса Шевченка // Українська мова і література в школі. — 1961. — № 5.