Зміст.

Вступ.

Суть і види інфляції.

Джерела інфляції.

Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

Рання крива Філіпа.

Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття.

Наслідки інфляції.

Висновок.

Вступ.

Найефективнішим індикатором “здоров’я” економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система забезпечує не тільки взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічним розвитком. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність в цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до важких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції витрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних наслідків проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923 рр., Австралія 1921-1923 рр., СРСР 1921-1924 рр., Греція 1943-1944 рр., Латиноамериканські країни 1970-1980 рр. Інфляція в Угорщині після Другої Світової війни була найвищою з усіх відомих в історії світової економіки. З червня 1946 року були випущені банкноти на суму мільярд більйонів. У червні 1946 року Золотий пенге 1931 випуску 130 мільйонів паперових пенге. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним.

Як економічне явище інфляція існує уже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція вперше почав вживатися в Північній Америці в період Громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція одержало в ХХ столітті після Першої Світової війни.

На початку 90-х років ХХ століття не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. В класичній економічній теорії інфляції трактується як частина теорії грошей. Вона процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією – пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”.

Це положення переконує в тому, що причини інфляції – у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміють надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: “В разі, якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середині 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляції. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують з необхідністю комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетення грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими інфляційними, будь-яке підвищення цін викликає підвищення обсягів грошової маси і навпаки. Іншими словами зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна.

Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним.

Інфляція – це процес зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових).таке становище веде до їх знищення, гроші “дешевшають”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільших гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Суть і види інфляції

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою П. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Його визначають за формулою:

Темп інфляції =

де Пt – рівень цін у поточному періоді;

Пt-1 – рівень цін у попередньому періоді.

В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, голопуючу та гіперінфляція.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.

Голопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе “підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно політичне безладдя.

Економісти поділяють інфляцію з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого – на збалансовану і незбалансовану.

Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносин цін товарів, послуг та ресурсів, тобто ціни на товари змінюються неоднаковими темпами.

Інфляцію також поділяють на класичну і сучасну. Класична інфляція спостерігалася в минулому – від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною – тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін.

Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції. Сучасна інфляція – це інфляція другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.

Джерела інфляції

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.

Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи виробничий сектор не може відповісти на цей надлишок попиту збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, “що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів”.

Однак співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і рівнем цін, з іншого, як нам уже відомо, не таке просте. Більшість економістів уважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтальною, проміжною і вертикальною (рис. 1).