Процеси управління як особливий вид людської ді­яльності виникли і потреби забезпечити цілеспрямова­ність та погодженість роботи людей. Якщо окремий ре­місник сам управляє своєю працею, то колектив реміс­ників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління Отже, управління виникло з пот­реб координації і погодження розподіленої праці. Біль­шість вчених вважають, що в історичному плані управ­ління як діяльність виникло в період другого великого суспільного поділу праці — відокремлення ремесла від землеробства.

Па початкових етапах спільної діяльності людей, ко­ли ця праця була досить простою, вона здійснювалась спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спе­ціалізації та кооперації праці виникла потреба виді­лення управління як специфічного виду трудової діяль­ності людини на виробництві — управлінської.

Вивчення історії розвитку людського суспільства свідчить, що уже в давнину були великі організації, які мали формальну структуру і відповідні рівні управлін­ня. Тільки завдяки існуванню таких організацій були побудовані споруди древніми інками, жителями Вавилону та Єгипту. Прикладом таких організацій може бути також імперія Олександра Македонського (пізніше — Римська імперія), які охоплювали величезні площі і об'єднували мільйони людей від Азії до Європи. Керів­ництво цими організаціями здійснювалося певними струк­турами, які включали імператора, його довірених осіб, губернаторів провінцій, митників, збирачів податків і наглядачів за роботою рабів на полях і в майстернях.

Форми і структури управління, які склалися в орга­нізаціях минулого, можна побачити і нині. Наприклад, організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавньою Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським.

Серед сучасних структур є також такі, що зароди­лися сотні років тому назад, наприклад, структура уп­равління католицькою церквою, визначена засновника­ми християнства. Майже двадцять століть ця структура не змінюється, тоді як за цей період виникло безліч організацій і структур, що згинули у мороці минулого. З розвитком виробництва і економічних зв'язків у сус­пільстві управління ускладнювалося. Однак до початку двадцятого століття його функція лишалася досить уні­версальною. Управління виробництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особ­ливо довірених людей.

Дещо в іншому напрямі розвивалося управління ви­робництвом у Сполучених Штатах Америки. В остан­ній чверті XIX ст. у цій країні зароджуються основи уп­равління, яке нині називається менеджментом.

Причини виникнення сучасного управління в Амери­ці можна пояснити так. Наприкінці XIX — на початку XX ст. США були практично єдиною країною, де під­приємницька діяльність людини не залежала від її по­ходження, національності, стану чи релігійної належ­ності. Мільйони емігрантів з Європи в пошуках кращої долі створити там величезний ринок робочої сили, па якому працелюбна і здібна людина могла досягти знач­ного успіху. Уряд Сполучених Штатів з самого початку їх оформлення в самостійну державу серйозно підтри­мував ідею освіти для всіх, хто її бажав здобути. Освіта сприяла збільшенню чисельності людей, які були-інтелектуально здатні працювати на різних ділянках у бізнесі, включаючи управління. Виявилося, що кращих результатів досягали ті з них, які могли генерувати но­ві ідеї, у тому числі в сфері управління. Мета вивчення курсу «Менеджмент» — здобуття тео­ретичних і практичних знань та вмінь студентами з нау­кового управління галузями господарства та громадсь­кою діяльністю організацій і підприємств споживчої ко­операції.

Відповідно до сформульованої мети завданнями кур­су є:

опанування теоретичними основами менеджменту і навичками застосування цих знань у практичній діяль­ності;

вивчення організаційної структури управління коопе­ративним господарством та проблем її оптимізації в умовах ринкових взаємовідносин у народному госпо­дарстві;

оволодіння методами сучасного менеджменту;

вивчення змісту процесу управління споживчою ко­операцією і окремими галузями діяльності її.

Курс менеджменту для студентів вищих кооператив­них навчальних закладів грунтується па трьох складо­вих елементах:

управлінських аспектах фундаментальних суспільних наук, у межах яких досліджуються проблеми управлін­ня суспільним виробництвом {економічна теорія, філо­софія, макроекономіка), а також наук, що досліджують загальні закони управління (кібернетика, теорія систем та ін.);

конкретних науках про окремі сторони і функції управління (економіка підприємства, комерційна ді­яльність, маркетинг та ін.);

теорії кооперативного менеджменту, яка досліджує власні закономірності управління громадсько-масового і господарською діяльністю споживчої кооперації.

Наука управління суспільним виробництвом, части­ною якої є управління кооперативним господарством, виникла на межі суспільних наук та прикладних сфер знань і на відміну від інших наук досліджує та розроб­ляє шляхи комплексного впливу на суспільне вироб­ництво, не підміняючи при цьому зазначені науки, а об'єднуючи їхні методи на основі аналізу і синтезу еле­ментів системи управління.

Оскільки відносини управління виникають між людь­ми в процесі виробничої діяльності, вони по своїй суті є суспільними. Тому менеджмент як наука належить до класу економіко-організаційних наук.

Предметом (об'єктом вивчення) науки управління (менеджменту) є суспільні відносини, що виникають між людьми у процесі виробництва, обміну та спожи­вання матеріальних благ (послуг) з приводу погоджен­ня та координації спільних дій для досягнення окрес­лених цілей, тобто відносини управління. Відносини управління виступають похідними від виробничих, еко­номічних відносин людей, є надбудовного категорією над економічним базисом. Характер відносин управлін­ня, процеси формування і розвитку їх, зумовлені харак­тером виробничих відносин та формами власності на за­соби виробництва

Управління кооперативним господарством (коопера­тивний менеджмент) є складовою частиною управління суспільним виробництвом, а його предметом є відносини управління, що виникають у різних галузях, ланках і на різних рівнях споживчої кооперації, а також закони і закономірності розвитку їх. Оволодіння наукою менедж­менту озброює органи управління знаннями, що забез­печують можливість розробки науково обгрунтованих форм, методів, прийомів, систем управління, а також рекомендацій для вирішення конкретних організаційно-управлінських проблем.

Загальним методом менеджменту як науки є діалек­тичний підхід, що дав змогу правильно вирішувати пи­тання удосконалення форм та методів управління ви­робництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв'язків системи управління. Це здійснюється за допо­могою методів спостереження, моделювання, аналізу, синтезу та узагальнення, індукції і дедукції та ін.

Спеціальні методи пізнання поділяють на дві групи: а) методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації). Це різноманітні прийоми та фор­ми анкетування, інтерв'ю, вибірка статистичних та ін­ших даних, групування їх, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх. Важливу роль у досягненні надійних кінцевих результатів віді­грає якість звітності, анкет, достовірність заповнення (змісту) їх;

б) методи вивчення, оцінки та узагальнення добутої інформації з погляду управлінських відносин (підготов­ка рішень, характеристика кадрів управління, узагаль­нення передового досвіду, стимулювання праці та ін.). До найбільш поширених методів наукових досліджень в управлінні належать перехід від вивчення конкретних фактів і цифр до узагальнення та виявлення найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв'язків усередині самої системи управління, а також між цією системою і соціально-економічними процесами, що перебувають під впливом її; оцінка форми таких зв'язків, класифікація факторів, які стимулюють або, навпаки, гальмують вплив на розвиток їх, що відповідно позначається на кінцевих результатах. Останнім часом значного поширен­ня набули математичні методи балансових, оптимізаційних та інших розрахунків, а також економіко-математичне моделювання, яке дає змогу досить точно від­творити основні якісні та кількісні характеристики поведінки (розвитку) суб'єкта і об'єкта управління у відносно простому та зручному для аналізу вигляді. Використання математичних методів та моделей у по­єднанні з швидкодіючою технікою (ЕОМ, міні ЕОМ та ін.) значно підвищує ефективність і продуктивність пра­ці вчених, скорочує строки проведення досліджень, під­вищує точність і надійність висновків. Широко застосо­вуються економічні експерименти, які дають можливість перевіряти на практиці та уточнювати теоретичні роз­робки і гіпотези про нові методи і форми управління, перш ніж поширювати їх на всю господарську систему.

Комплексний підхід передбачає вивчення досліджу­ваних явищ в їх зв'язку з різними методами, які засто­совуються не тільки цією, а й іншими науками, що вивча­ють ці самі явища.

Системно-структурний підхід полягає, з одного боку, у розгляді управлінської системи, тобто всієї сукупності управлінсько-організаційних зв'язків як єдиного дина­мічно розвиненого організму, а з другого, у поділі його на структурні елементи, ланки з метою вивчення суті, місця і ролі кожного з них у системі взаємодії з іншими елементами. У ході системно-структурного аналізу роз­криваються причинно-наслідкові зв'язки між елемента­ми системи та закономірності розвитку її.