Імунітет – це прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму на генетично-чужорідні речовини (антигени). Імунна система організму має центральні і периферичні органи, здатна реагувати на різні сигнали, має велику кількість рецепторних структур, специфічну пам’ять. До центральних органів відносять червоний клітковий мозок, тимус. До периферичних: лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс. Імунна система – це система, що забезпечує клітинний та гуморальний імунітет організму. Клітинний – фагоцитоз, гуморальний (антитіла). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний або антитоксичний імунітет, при пересаджуванні чужорідних клітин тканин органів – трансплантаційний, у відповідь на виникнення пухлин – протипухлинний.

ПОНЯТТЯ ПРО ПОДРАЗЛИВІСТЬ ТА РЕФЛЕКС.

Подразливість – здатність клітин переходити із стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили – подразненням, а відповідь на нього – біологічною реакцією. Біологічна реакція може бути локальною, тобто розвиватись у місці подразнення і не поширюватись на суміжні ділянки мембрани, а може розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині. Біологічна реакція, що розповсюджується носить назву збудження, а здатність клітин до збудження – збудливістю. За місцевою біологічною реакцією що не поширюється і проявляється локально залишили назву подразнення. ЦНС здійснює діяльність відповідно до характеру подразнення, тобто рефлекторно.

Рефлекс – це реакція організму у відповідь на подразнення яка здійснюється і контролюється центральною нервовою системою. Шлях рефлексу – рефлекторна дуга.

Рефлекс – це реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи. Поняття рефлекс було введено французьким вченим Декартом 300 років тому, Сєченов і Павлов вивчаючи Н.С. встановили, що її відповіді на різні подразники здійснюються за рефлекторним принципом. В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.

Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні і умовні.

Безумовні рефлекси поділяються на: 1. Орієнтувальні, 2. Захисні, 3 Травні, 4 Статеві.

Умовні рефлекси виникають в процесі життя на основі безумовних. Для їх утворення необхідна сукупність певних чинників:

Передувати безумовному подразнику повинен байдужий (умовний).

Умовний подразник має бути слабкішим за безумовний.

Між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

Необхідне періодичне повторення дії закріплення умовного рефлексу. Тобто умовний подразник має бути підкріплений безумовним.

Рефлекторна дуга – шлях рефлексу.

Будова:

І. Рецептори органів чуття сприймають подразнення і перетворюють їх на нервовий імпульс, який далі поширюється по структурах рефлекторної дуги.

Рецептори – спеціалізовані клітини, або кінцеві структури чутливих нервових клітин. За розташуванням поділяються на: зовнішні (шкіри, ока, вуха), внутрішні (внутрішніх органів та опорно-рухової системи).

За характером подразнень: 1. фоторецептори, 2. механорецептори, 3. хеморецептори, 4. терморецептори.

ІІ. Нервовий імпульс по доцентровому шляху (чутливому – аферентному) несе інформацію до ЦНС, де відбувається передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон.

ІІІ. В ЦНС інформація отримується, обробляється і передається на руховий шлях.

ІV. По руховому шляху (відцентровому – еферентному) імпульс іде до робочого органа (ефектор).

V. Робочим органом може бути скелетні та гладкі м’язи, залози, серце.

Основна частина рефлекторних дуг в організмі людини складається з трьох нейронів, деякі з двох нейронів (колінний, ахіллів рефлекси).

Час рефлексу залежить від складності рефлекторної дуги, сили подразнення та рівня збудливості.

У нервовій системі виділяють ЦНС (головний і спинний мозок), ПНС (12 пар черепномозкових нервів і 31 пара спинномозкових нервів).

Функціонально ПНС поділяється на соматичну, яка іннервує скелетні м’язи та органи чуття, та вегетативну (автономну), яка іннервує внутрішні органи. Соматична підпорядковується вищими кірковими нервовими центрами, а тому більше ніж інші відділи нервової системи контролюється свідомістю.

Забезпечує зв’язок ЦНС зі шкірою, м’язами, сухожиллями і зв’язками суглобів; з навколишнім середовищем завдяки шкірній та м’язовій чутливості.