Станом на 1 січня 1999 р. зовнішній борг складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767 млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

У 2000 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2000 р. виплати по зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 199 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий – це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки – цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання – витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.