Гімн торжественного кохання.

Кохання, що перемагає смерть.

Трагедія великої пристрасті.

А.Анікет.

Вільям Шекспір – відомий англійський поет і драматург доби Відродження. Епоха, в якій йому судилося жити, диктувала свої правила гри. Це був у всіх відношеннях суворий, але цікавий і насичений визначними подіями час “великих змін”. Старі життєві традиції, які складалися століттями, ламались.

В 1595 році Шекспір створив “Ромео і Джульєтта”. Вона була його першою зрілою трагедією, яка належить до першого періоду (1590-1600), оптимістичною. На шляху до щастя головних героїв, Ромео і Джульєтти, загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті та жорстока феодальна мораль. Світ, який вони приймають, заснований на добрі й любові. Їх почуття чисте і радісне, воно духовно збагачує героїв, зміцнює волю. Ця ворожнеча – зла доля Ромео і Джульєтти, яка призводить до їх загину. Вони – це вже люди нового часу, які своєю смертю подолали стару мораль.

Але постає питання: “Чому Шекспір написав свою трагедію у перший період? Чому її можна назвати оптимістичною і гуманістичною?” Ворогуючі родини після смерті своїх дітей відкинули помсту, злобу, визнали правоту людності і миру. Над тілами загиблих з’єднуються руки обох родин. Торжествує світле начало. Оптимістичного звучання трагедії надає уславлення краси і сили земної любові, віри в розум майбутнього.

На мою думку, Шекспір написав свою п’єсу в перший період тому, що попри те, що вона закінчується трагічно, перемагає любов і добро. Прочитавши цю трагедію, я переконалася, що глибина і природність почуття цих героїв веде нас до розуміння невиправданості законів ворожнечі і насильства у стосунках між людьми. Я зрозуміла, що ця трагедія – це гімн чистоту і світлому коханню!