ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

Соціально-економічні умови розвитку західноєвропей­ської духовної культури доби Просвітництва.

Раціоналістична філософія. Енциклопедизм.

Зростання ролі літератури в житті суспільства.

Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика).

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

Просвітництво - прогресивна ідейна течія епохи становлення капіталізму, пов'язана з боротьбою проти феодальних порядків. Вона мала такий величезний вплив на всі сфери духовного життя суспіль­ства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва.

Хронологічно - це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням і зміц­ненням національних держав Європи, докорінними еконо­мічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.

Із становленням у Західній Європі буржуазного сус­пільства ідеї Просвітництва розвиваються спочатку в Анг­лії, потім у Франції, пізніше в Німеччині, Італії та в інших країнах.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності та інших принципів, що, на їх думку, випливають з самої природи, з невід'ємних «природних прав» людини. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просві­тителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяли їх політичному розкріпаченню. Просвітителі вірили в лю­дину, її розум і високе покликання. В цьому вони продов­жували гуманістичні традиції доби Відродження.

Просвітництво в різних країнах мало й специфічні від­мінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвро­пейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причи­ною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим в культурі за­хідноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

2. РАЦІОНАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ. ЕНЦИКЛОПЕДИЗМ

Панівною філософською ідеєю культури XVIII ст. став Розум. Філософи-раціоналісти були переконані, що природа упорядкована «розумно», тому може бути пізнана раціона­лістичними засобами. Водночас заперечувалися інші «зна­ряддя» пізнання світу, зокрема релігійний досвід, традицій­на мудрість тощо. Успіхи природничих наук сприяли поши­ренню думки, що науково-емпіричними методами можна вивчати не лише природу, але й людину та суспільство. Склалося уявлення, що всі прояви людської діяльності — економічні й політичні, духовні та моральні, естетичні та релігійні, — підлягають дії універсального закону природи, отже, є складовою частиною природного порядку. Не відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина просвітителів переосмислювала її в контексті деїзму з його провідною тезою «Закон природи є закон Божий».

Визначним представником англійського Просвітництва був філософ Джон Локк (1632—1704 рр.). У своїй філософ­ській праці «Дослід про людський розум» він доводив, що весь духовний світ людини, почуття, поняття, наукові та морально-етичні ідеї є продуктом її досвіду, основу якого становить чуттєве споглядання об'єктивної дійсності. До досвіду («від народження») людська душа, на думку Джона Локка, схожа на «чисту дошку» і лише у процесі чут­тєвого споглядання та роботи мислення людина набуває певних знань про зовнішній світ.

В економічних працях Джон Локк досліджував головним чином питання грошей і грошового обігу, цікаві ідеї він висунув у галузях мовознавства, педагогіки. У політичній діяльності брав активну участь як прихильник буржуазної конституційної монархії.

Від деїзму до матеріалізму еволюціонували філософські погляди англійського науковця Джона Толанда (1670— 1722 рр.). У своїй праці «Християнство без таємниць» він визнає християнські істини одкровенням Бога, однак дово­дить, що вони не можуть бути ні надрозумними, ні протирозумними. В іншому творі «Листи до Серени» вчений стверджує, що світ як ціле є вічним, однак постійно зміню­ється. Він одним з перших сформулював положення про те, що рух є суттєвого властивістю матерії. Матерія ж ле­жить і в основі мислення.

У XVIII ст. особливо поширилася філософська та сус­пільно-політична думка французьких просвітителів. До найвидатніших діячів французького Просвітництва. Відносяться філософи, письменники, суспільні діячі Жан Мельє (1664— 1729 рр.), Вольтер (справжнє прізвище та ім'я Арус Марі-Франсуа, 1694—1778 рр.), Шарль Луї Монтеск'є (1689— 1755 рр.), Дені Дідро (1713—1784 рр.), Жан Жак Руссо (1712— 1778 рр.), Клод Андріан Гельвецій (1715—1771 рр.).

Важливу роль у формуванні нових уявлень і розповсюдженні ідей французького Просвітництва відіграло видання багатотомної «Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», яка виходила у 1751—1780 рр. Засновниками цього видання були Дені Дідро, Жан Лерон д'Аламбер (1717—1783 рр.). Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії» — науковці, митці, військовослужбовці, церковні служителі — полягала в тому, щоб не просто зв'язати у єдине ціле існуючі знання, але й спрямувати їх до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні від­носини.

Для свого часу «Енциклопедія...», що охопила у двох десятках томів увесь наявний фонд знань у галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін, стала справжньою академією науки. Видання сприяло тому, що усі французи і навіть всі європейці, за словами Вольтера, зробилися енциклопедистами.

Енциклопедистів називали також просвітителями, бо вони ставили за мету дати народу освіту і «просвітити» монархів відносно смислу «істинного» людського суспіль­ства. Враховуючи вимоги часу, просвітителі замінюють старі уявлення про людину, вважають її істотою природ­ною, а почуття і розум проголошують продуктами тілесної організації. Те, що люди — природні істоти, робить їх рів­ними. Звідси — будь-які кастові привілеї повинні бути скасовані. На їх думку, необхідно допомогти людям зрозу­міти істину і перебудувати суспільство відповідно з люд­ською природою. Саме таке розуміння людини і людських відносин бони вважали розумними. З погляду просвітителів розумним проголошується відповідність між індивідуаль­ною і суспільною природою. Таким чином, природний егоїзм замінюється «розумним егоїзмом». Отже, Їх погляди постійно коливаються між індивідуальним і суспільним. Тут міс­титься суперечливість просвітительської концепції, яка зго­дом приведе до переосмислення поняття людини — вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою.

Рух Просвітництва був поширений і в Німеччині. Ні­мецьке просвітництво вело боротьбу за права людини і фі­лософію, що спирається на розум, прагнуло вирішити конфлікт між вірою і розумом на користь розуму. Харак­терна риса Просвітництва — компроміс між знанням і вірою, між наукою і релігією.

Найяскравішим представником німецького Просвітни­цтва слід вважати Годгольда Ефраїма Лессінга (1729—1781 рр.) — ви­датного письменника, драматурга, критика, філософа. Він наполегливо боровся проти сил реакції, феодальної ідео­логії, мракобісся та релігійної нетерпимості. Так, в драмі «Натан Мудрий» Г.-Е. Лессінг відстоює право людей на вільнодумство, у філософському творі «Виховання люд­ського роду» обґрунтовує думку, що з часом релігія посту­питься місцем просвітницькому розумові. Вершина творчості Г.Е. Лессінга — трагедія «Емілія Галотті», спрямована проти князівського деспотизму.

Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва ві­діграли видатний поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749— 1832 рр.), великий поет Йоган Фрідрік Шіллер (1759—1805 рр.), філософ і письменник Йоган Готфрід Гердер (1744—1803 рр.), револю­ційні демократи Г. Форстер (1754—1794 рр.) та К. Шубарт (1739—1791 рр.). Всі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим понят­тям ідеал громадянської пристрасті. Йоган Готфрід Гердер, зокрема, зробив установку на емоційне начало в мистецтві наріж­ним каменем естетичної теорії. Німецькі просвітителі впер­ше протиставили літературу, театр, музику традиційно па­нівному. образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як. жанри мистецтва динамічного. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.

В Італії одним з провідних представників Просвітництва був Чезаре Беккарія (1738—1794 рр.). У трактаті «Про злочин і покарання» він виступав виразником правових поглядів буржуазії періоду її боротьби з феодалізмом, як против­ник тортур, формальної системи доказів інквізиційного процесу. Пристрасно викривав моральний занепад італій­ської аристократії сатирик Дж. Паріні (1729—1799 рр.), який виступав у своїх трагедіях проти будь-яких проявів тиранії.

Раціоналістична філософія західноєвропейського Просвітництва відіграла значну роль у розвитку прогресивної суспільної думки, та духовної культури багатьох інших країн світу.

3. ЗРОСТАННЯ РОЛІ ЛІТЕРАТУРИ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їх духовні за­пити та ідеали. Велике значення мало втілення нових сус­пільних ідей в літературі.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та не­рідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Даніель Дефо (1660—1731 рр.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися передсуди та пихатість англійської аристо­кратії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прослав­ленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвели­ченні мужності, наполегливості, людської праці та винахід­ливості, відважної боротьби з небезпекою.