Основний пантеон супроводила ціла низка малих бо­жеств: Лель, Диванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кож­ний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.

Поряд з віруванням в істот обожнювалися всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива увага приділялась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося. Перше місце займав дуб, особливо старий — символ мудрості; ясен присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято "Зеленої неділі", коли прак­тично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом життя, чистоти, сили духу, єднання з природою.

Священними вважали також птахів і тварин. Зокрема, зозуля сприймалася як провісниця майбутнього; голуб — символ кохання; ластівка — доля людини; сова — символ смерті і пітьми. Серед тварин священними були віл і кінь, а серед комах — бджола і "сонечко". Асоціативний ряд зро­зумілий людям і сьогодні.

Поряд з матеріалізованими уособленнями божої сутності східні слов'яни вірили у наявність особливої сутності — душі, яка, за їхнім поняттям, продовжувала існувати після смерті людини і залежно від її земних чеснот ставала або рабом, або добрим духом. На кожному кроці відчувалася присутність предків, "дідів", зокрема під час народження, весілля, смерті.

Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянсь­кої доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пан­теоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло, ласку і захист.

Крім системи культів і вірувань, мали наші пращури широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті обрядової дії, яка, в свою чергу, носить практичну скерованість.

Усна поезія у наших предків з давніх-давен користува­лася широкою популярністю, вона була невід'ємною час­тиною духовного життя трудового народу. В ній знайшли відображення труднощі боротьби з силами стихії, людські погляди на світ, горе і радощі. З широкого загалу виходи­ли співці й музиканти, майстри різних видів прикладного мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, зага­док тощо.

Фольклор відображував трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відлуння у так званій календарній і обрядовій поезії, дос­лідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.

До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної зі зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, насичена в основному весільними й поховальними обрядами-піснями. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.

У календарній народній поезії найбільш втілені ані­містичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимою, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість їх пов'язана з народженням, смертю і воскресінням при­роди.

Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєдна­лись з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнські свята, як Різдво, Великдень (Пасха), Спас тощо.

Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) трива­лий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

Дуже часто в календарній і обрядовій поезії відобража­лися трудові процеси в різні пори року, радість молодості, кохання та ін. Зразками такої поезії залишилися в україн­ському селі веснянки й шумки, обжинкові пісні.

Народні ідеали і сподівання знайшли своє втілення в казках, легендах, переказах. Образність та художня симво­ліка фольклору створили своєрідний, багатий, неповтор­ний поетичний фонд українського народу. Як більш ран­ня, порівняно з писемністю, народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалася та існувала по­ряд з літературою і слугувала джерелом для численних літе­ратурних творів.

Аналіз культурологічних, археологічних, історіографіч­них джерел, пам'яток історії та культури дає змогу зроби­ти висновок: відбувалася безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій вне­сок у культурну спадщину.

Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі знач­ну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.

Використана література:

Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.

Українське народознавство. – К., 2000.

Історія України. – 2000.