“На березі Прута пишається висока, дерев'яна саджавецька церква Покрови Богородиці з дзвінницею старовинної ще будови.

П'ятибанна церква у формі наземного хреста, оточена звідусіль липами, була викінчена 1912 року й зберігається до наших днів. Збудували її майстри – гуцули з Яворова Косівського повіту”.

(Із нарису М.Сербенюка “Саджавка над Прутом”)

Народна пісня, складена у Саджавці в період примусової колективізації (кінець 1940-их років)

Ой, Саджівко, що ти робиш?

Чого колгосп не заводиш?

Як я маю заводити -

Прийде Штефан1 – буде бити.

Буде бити, ще й казати,

Щоб колгоспи не в'язати.

Бо заберуть у нас поле,

І корови, і стодоли.

Замість грошей – трудодні,

Прийдуть до нас чорні дні.

Ще й церкви позакривають,

Нам історію сховають.

Діти будуть в комсомолі,

Але не матимуть долі.

Ой, Саджівко, що ти робиш?

Чого колгосп не заводиш?

Пісня Просвіти

Світло знання і науки

З міста в село перекинем,

Братові брат подасть руки,

Ми вже в неволі не згинем.

Прапор просвіти – це знак

Наших визвольних доріг:

Старець чи молод юнак,

Клич під наш прапор усіх.

Виженем темряву з хати,

Ворог укритись не зможе:

Видрем у нього всі втрати,

Ти допоможеш нам, Боже.

Василь Щурат

Вони не повернулися з “січового походу”.

Із проголошенням 1 листопада 1918 р. ЗУНР багато саджавських селян пішли добровольцями до Української Галицької Армії (УГА). У боях за волю України в 1918-1920 рр. загинули наші односельчани:

Мочернюк Микола Федорович

Кузьмин Федір Ількович

Кузьмин Яків Андрійович

Христан Ілько Якович

Боднар Іван Миколайович

Христан Григір

Півторак Михайло

Зубко Олекса

“Гей, терниста доріженька

В'ється круто під гору, -

Ми життя дамо за матір,

За Вкраїну пресвяту”

(Юрій Шкрумеляк, “Січовий похід”).

Австрійське панування: Саджавка в 19 – на початку 20 століття.

Після першого поділу Польщі в 1772 році Саджавка, як і вся Галичина, була окупована Австрійською імперією. Село було підпорядковане Надвірнянській домінії Станиславівського округу новоутвореного Королівства Галіції і Лодомерії.

У 1867 р. було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою.

Переломним в історії нашого краю став 1848 р., коли австрійський цісар Фердинанд видав указ про скасування панщини в Галичині. Селяни стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. На честь цієї події в центрі Саджавки (біля старої школи) був поставлений пам'ятний хрест і посаджено чотири липи.

У 1857 р. в Саджавці проживало 1963 чол. населення, було 393 га орної землі і 1224 га присадибної. Однак у 60-х роках 19 ст. більш як половина населення села померла від холери. Ще й досі на околиці села є так званий “холерний цвинтар”.

На початку 20 ст. через село прокладено залізницю “Делятин – Коломия”. Перший паровий локомотив проїхав біля села в 1905 році.

У 1912 році зведено церкву Святої Покрови.

У 1910 р. з ініціативи свідомих мешканців засновується Товариство “Січ”, першим головою якого був Іван Данилюк. Члени “Січі” проводили завзяту боротьбу з алкоголізмом. Багато січовиків, а за ними й свідомих селян вступають до товариства “Відродження”, яке очолив парох Саджавки о.Ісидор Бобикевич.

Під час Першої світової війни (1914-1918 рр.) територія Саджавки стала ареною запеклих боїв між російськими та австро-угорськими військами.

У 1918 році Австро-Угорщина, зазнавши поразки в Першій світовій війні, розпалася. Над нашим краєм нависла загроза польської окупації.

Джерело:

Гандзюк Р. “Надвірна. Історичний нарис”. - Івано-Франківськ, 1999.

Просвітня зоря:

Саджавка в 1918 – 1939 рр.

З проголошенням 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Саджавка оживає, радіє свою державою. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА). В її лавах воювали проти польських окупантів і добровольці з нашого села.

Однак у вирі боротьби ЗУНР не втрималася. З 1919 р. по 1939 р. Саджавка перебуває під польською займанщиною.

Протягом 1920-их років у селі спостерігається національно-культурне відродження. Відновлює свою діяльність товариство “Січ”, оживає товариство “Просвіта”, яке очолив парох села о. Ісидор Бобикевич. Згодом головою “Просвіти” стає Василь Андрушко.

У 1925 році в Саджавці збудовано першу читальню “Просвіти” в долішньому кінці села. У 1927 році зведено другу читальню. Навколо читалень “Просвіти” гуртується майже вся молодь, що прагнула збагатитися знаннями про свій народ.

Аматорські гуртки, створені при читальнях, давали театральні вистави не лише в Саджавці, але й у Делятині, Надвірній, Коломиї.

При читальнях “Просвіти” засновується жіноче товариство “Союз Українок” (очолила Дарія Андрушко); гурток “Сільського Господаря” (перший голова Михайло Добощук); Спортивне Товариство з ланками копаного м'яча, відбиванки й настільного тенісу; кооперативна крамниця “Прут”.

З ініціативи активіста “Просвіти” Василя Лащука посеред села при головній дорозі була висипана стрілецька могила на честь героїв визвольних змагань 1918-1920 рр.

У 1937 році в Саджавці виникає Товариство радикальної молоді ім. М.Драгоманова “Каменярі”, головою якого обрано Онуфрія Томащука.

1938 року польська влада закриває в селі обидві читальні “Просвіти”.

Протягом 1930-их років широку діяльність розгорнули в Саджавці підпільні осередки Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). Під їх проводом виростало покоління молодих, ідейних патріотів-націоналістів.

Джерело: Сербенюк М. “Саджавка над Прутом”, - Гуцульщина, 1985, № 1
З історичних джерел:

Кількість населення Саджавки у 18-20 століттях.

1781 рік – 623 чол.

1857 рік – 1963 чол.

1900 рік – 2718 чол.

1921 рік – 2674 чол.

1931 рік – 3024 чол.

1959 рік – 3080 чол.

1963 рік – 3206 чол.

1970 рік – 3025 чол.

1998 рік – 3364 чол.

Історія у спогадах очевидців

“За двадцять років, всупереч польській окупації, Саджавка національно дозріла й завдяки своїм національно-громадським установам, а зокрема УВО й особливо ОУН, досягла високої національної свідомості й зайняла передове місце серед громад усієї Галичини, а в Надвірнянськім повіті була безконкуренційно найсвідомішим українським селом”.

(Із нарису Михайла Сербенюка “Саджавка над Прутом”)
А ми тую славу піднімемо...

Визвольні змагання 1940-1950-их років.

У вересні 1939 року, після розгрому Польщі гітлерівською Німеччиною, в наш край з “визвольною місією” прийшли радянські війська. Жителі Саджавки стали громадянами Радянського Союзу.

Із встановленням радянської влади у селі заборонено діяльність усіх національних товариств, обидві читальні “Просвіти” перетворено на клуби.

У 1940 р. падають перші жертви сталінських репресій. Заарештовано члена ОУН Якова Михасюка, який гине в надвірнянській тюрмі. Органами НКВС схоплено молодого науковця і письменника Івана Давидяка, обставини смерті якого невідомі до цих пір. Репресовано і вивезено в Сибір голову Товариства “Каменяр” Онуфрія Томащука та кооперативних діячів Степана Мельника й Федора Якубяка.

Та початок радянсько-німецької війни в червні 1941 року перекреслив ворожі плани. Протягом 1941 – 1944 років Саджавка була окупована Німеччиною. Понад 500 саджавчан за цей період вивезено на каторжні роботи до Великого Рейху.

Незважаючи на терор нових окупантів у Саджавці організовується під керівництвом ОУН відділ охорони села. Одночасно створюється спільно з сусідніми селами Самооборонний Кущовий Відділ (СКВ). Восени 1943 року загони СКВ з участю саджавської боївки ОУН здобули без жодного пострілу місто Делятин.

Багато юнаків із Саджавки поповнили військово-вишкільні курси в таборах УПА. 12 добровольців з нашого села у складі дивізії “Галичина” брали участь у боях під Бродами (1944 р.).

28 липня 1944 року німецька окупація Саджавки закінчилася, у селі вдруге встановлено радянську владу. 280 саджавчан було мобілізовано до Червоної армії, з яких 65 чоловік загинуло на фронтах Другої світової війни.

У Саджавці й навколишніх селах розгортається затяжна збройна боротьба Української Повстанської Армії проти московсько-більшовицького засилля, яка тривала до початку 1950-их років.

Ольга Кобилянська в Саджавці

Чарівні Карпати та швидкоплинний Прут зачарували гірську орлицю – Ольгу Юліанівну Кобилянську.

Документально встановлено, що вона бувала у селі Саджавка в 1918, 1928 і 1929 роках. Тут проживала з 1905 до 1941 р. її добра знайома, товаришка юних літ Марія Бобикевич (1859-1942 рр.) – дружина священика Сидора Бобикевича.

У листі від 25 липня 1928 р. О.Кобилянська писала:

„Від вчера, то є 24-го, я в Саджавці, тут дуже добрий воздух і мені мило й добре”.

Донька Марії Бобикевич Клавдія згадувала:

„Теплі літні вечори переживалися спільно на ганку. Під шум Прута, що блистів у світлі місяця, велися цікаві балачки про мистецтво, музику...”