Походження назви. Виникнення міста та його історичної назви неодноразово порушувалося вітчизняними і зарубіжними дослідниками. Виділяють 3 умовні групи: 1) гіпотези, побудовані на матеріалі іноземного походження; 2) гіпотези, в основі яких використано штучно підібраний матеріал наукового характеру; 3) гіпотези, побудовані на основі усних народних переказів та легенд. 1) Від латинського слова "colonia"; від власної назви угорського королевича Коломана; від руменського слова "culmen?"; від половецького слова "каламиє"; 2) Існування статуї язичеського ідола Мия, яка, вирогідно, стояла в с.Лючі тепер Коломийського р-ну на місці злиття рр. Пруту і Пістиньки; Вважають, що місто було засноване антами у IV-V ст. н.е.; прив'язування назви міста до солі (згадка 1241 р., королівські привілеї 1443, 1456 рр.); 3) Від сполучення іменника "коло" (колесо) і дієслова "миє" (мити, обмивати), від сербо-хорватського слова "коломий?є" (глибока вибоїна, наповнена водою), назви р.Коломийки, власного чоловічого імені Коломий. Не відійшли від традиційного трактування і автори путівника "Україна" (Київ- Балтимор, 1993), які виводять назву від потока Мия, що впадає у р.Прут. Найбільш аргументованою вважають версію, суть якої полягає у смисловому значенні сербо-хорватського слова "коломий'є" - на території Прикарпаття у VII-Х ст. перебували слов'янські племена білих хорватів, яких 992 р. київський князь Володимир Святославович приєднав до Київської Русі-України.
Згадки про Коломию: місто в Галицьк. землі, 1241 (?1425 р., ПСРЛ, ІІ, 1962. Ипат. Лет., 790); б.д. (у Сп. руськ. міст) Коломыя (ХVIст., ПСРЛ, VII Воскр. Лет., 240), XVIIст., ПСРЛ, ІІ, 1843. Густ. Лет., 359; 1486 (ПСРЛ, ХХХІІ, Хр. Быховца, 163); 1489 (XVII2 ст., ПСРЛ, ХХХІІ, Хр. Лит. и Жмойтск., 93); 1531(XVII2 ст., ПСРЛ, ХХХІІ, Хр. Лит. и Жмойтск.,107); 1395 (ССУМ, І, 491).

Період Галицько-Волинського князівства (1119-1349 рр.) Перша літописна згадка - літо-осінь 1241 р. в Галицько- Волинському літописі, місто фігурує як "доходне сольне місто" князя Данила Галицького. Місто розташовувалося на перетині важливих торговельних шляхів на Захід - до Праги, Відня, Регенсбургу, Майнцу. З літопису випливає, що у сер. ХІІІ ст. Коломия та її околиці були важливим осередком видобку солі, що приносило чималий прибуток князівській скарбниці. Вигідне географічне положення міста сприяло активній торгівлі з Польщею, Угорщиною, Візантією, генуєзькими і венеціанськими факторіями Причорномор'я, Литвою, країнами Західної Європи. Територіально місто входило володінь Галицько-Волинської держави, виконуючи функції торговельного і фортикаційного центру південно-східної окраїни Галицької Русі.

Період Королівства Польщі (1349-1569), Молдавського князівства (1367, 141-1426, 1505, 1531), Речі Посполитої (1569- 1772 рр.) В цей період місто належало до воєводства Руського Польської корони, було повітовим містом. З 1433 (за Едлинським), 1456 (за Новокоричинським привілеями) Коломию "для відродження рільництва" заселяють німецьким, польським та єврейським населенням. Економічному зростанню сприяли більш як 8 розлогих привілеїв на право економічної та зовнішньоекономічної діяльності, місцевого самоврядування (16.10.1395р., жовтень 1395, жовтень 1405 р., 04.10.1424 р., 03.07.1443 р., 20.08.1448 р., 16.03.1456 р., 06.04.1460 р., 1565 р.). Герб міста, що являв собою укороновану голову орла, відомий з 16 жовтня 1395 р., Магдебурзьке право - з жовтня 1405 р.
В період XV-XVII ст. були створені і розвивались 9 ремісничих цехів, що об'єднували 14 спеціальностей, 7 основних ремесел (кравці, шевці, ковалі, слюсарі, мечники, кушнірі, римарі, сідлярі, пекарі, різники, бондарі, гарбарі, гончарі, аптекарі). Місто мало досить широкі економічні зв'язки з різними містами Галичини, особливо Львовом, Кам'янець-Подільським, Краковом, Перемишлем, Ярославом, Ряшевом і Белзом. Купецький прошарок коломийців складали багаті крамарі, ятники (відомі пекарські, різницькі, шевські ятки). Купці з інших міст часто подорожували через Коломию до Молдавії, Угорщини, Балканський п-в. 1411 р. польський король Володислав Ягайло порозумівшись з Олександром, волоським воєводою проти угорського короля Жигмонда, віддав йому в заставу Снятин, Коломию і все Покуття на 25 років за 1000 рублів срібних грошей. 1436 р. польський магнат Михайло Мужило-Бучацький отримав від польського короля Коломийське і Снятинське староства. Внаслідок нападів татар і турків, 15.06.1444 р. до міської території включено приміські села Корнич, Турка, Сопів, Дятьківці, Кийданці, Угорники, Воскресінці, Балинці, Хоросно. У 1448 р. коломийський замок став тимчасовим осідком вигнаним з Молдавії Олександру, мультанському господарю, якому надали Коломийську землю "під нагляд". 15.09.1485 р. на околиці міста між Казимиром IV Ягайлончиком і молдавським господарем Стефаном Великим було укладено міждержавний договір про "спільних ворогів і спільних друзів". Присутні - Матвій зі Старої Ломни, римо-католицький єпископ м.Кам'янця, каштелян і краківський староста Яків Дембіцький. З цього приводу Іоан Туркул, московський посол, повідомляв царя Івана ІІІ Васильовича, що польський король прийняв присягу молдавського господаря і зобов'язався захищати Молдавію від усіх її ворогів і турецького султана Боязета. У 1490 р. повсталі українські селяни під проводом Івана Мухи захопили місто, 1497 р. відбувся невдалий похід Ольбрахта на Стефана Великого (союзника повсталих), в результаті чого величезне військо - 8000 воїнів, 10000 джурів, 20000 возів - було розбите. Просуваючись вздовж території Покуття, 1498 р. турецько-татарська орда зруйнувала на своєму шляху й Коломию. В 1505, 1531 рр. Коломия зазнала особливих руйнувань. Королівською грамотою встановлено, що до Ради міста обиратимуться 13 українців, перепис володінь 1564 р. згадує, що в коломийській лікарні є 2 особи, які обслуговують хворих і хоронять померлих. У 1565 р. тут проживала 281 родина (1700-2000 осіб), в 1578-1579 рр. - 1900 осіб. В 1574 р. коломиєць Іван Шпак за книжки ("Апостол", "Буквар") заборгував друкареві І. Федорову 24 таляри. В XV ст. місто належало до важливіших центрів книжкової культури України.

До літературних пам'яток рубежу XVII ст. належить жартівливий вірш "Був собі Грицько, родом з Коломиї", поширювався рукопис військово - пригодницької повісті "Александрія". У Немирівському нотолінійному ірмологіоні, є запис 1761 р. про те, що у Коломиї "добре з грішми". В 1590-1633 рр. татари спалили місто тричі, незважаючи на те, що 1624 р. воно було оточене валами і баштами. В 1613 р. коломийський міщанин Ференц Горбаш запросив до міста пр. 300 низових козаків, які вчинили розправу над польською шляхтою і католицькими ченцями.

У другій пол. XVI ст., після рішення коронного сейму в Любліні, на околицях міста, на пл.Ринок, в середмісті почали компактно оселятися львівські євреї; 1629 р. Рада міста виклопотала підтверджувальну грамоту "за євреями повинні бути збережені їх повинності і права", щорічно вони сплачували до королівської скарбниці 3000 золотих; люстрація 1616 р. подає, що щорічно євреї вносили в старостівський двір 20 талерів, а євреї-різники разом з християнами 40 каменів сала. У 1765 р. в місті проживало 1072 євреї. В реєстрі ревізії 1670 р. про сплату подимного податку, поряд з 30 звичайними будинками в центрі міста, 32 - значаться як "вбогі" (було 170 будинків, проживало пр. 1000 осіб).
Протягом XVIII ст. місто зростало повільно. В 1761 р. нараховувалося 364 будинки, значними виробництвами були 2 млини і винниця. Місіонерсько - душпастирську працю в цей період провадять служителі та вірні костьолу Діви Марії (перед 1353 р.), домініканський кляштор (засн. 1220 р., зруйнований татарами XVI ст.), кляштор Діви Марії (1413 р.), францисканський чернечий дім (з 1345 р.) Благовіщенський православний монастир (1530 р.), церква Преображення Господнього (1587 р.), Головна синагога (1664 р.), при яких існували осередки освіти та шкільництва. Місто та його мешканці згадуються у творах Я.Длугоша ("Історія Польщі"), Матвія з Мехова (Меховіти) ("Хроніка польська"), Бернарда О'Коннора ("Історія Польщі"), які подають різноманітний коломиєзнавчий матеріал, соціально-економічне становище краю.

Період Австрії (1772-1867) і Австро-Угорщини (1867-1918) Напр. XVIII - перш. пол. ХІХ ст. посилений розвиток економіки призвів до втрати містом значення не лише адміністративного, а й торговельного центру: більшість міщан займалася сільським господарством, з промислів переважали гончарство і гуральництво. До Коломийського магістрату увійшли управління міськими маєтками, адміністрація, поліція, міська "лава" (суд) з 4-7 членів. В 1807р. в Коломиї камеральним управлінням проведено облікові інвентаризації, визначено площу міста, розміри посілостей, упорядковувалися головні транспортні шляхи. З ініціативи уряду на околицях міста закладаються німецькі колонії: Багінсберг(18), Маріагільф (1811), Флєберг (1842), Розенгек (1866), Славці. В 1811р. було відкрито Головну окружну школу, в якій викладало 6 педагогів (1818 р.). Від 1813р. діяла станова систематична школа для хлопців, з 1875р. - друга систематична мішана школа, а від 1885р. - шестикласна школа. Вимоги звернути увагу громадськості на стан шкільництва і культури призвели до заснування 1848р. Миколою Синьовідським "Слов'янської читальні", а 1861р. - австрійським урядом Першої міської гімназії з німецькою мовою викладання (1871р. в перший клас записалося 120 учнів, з них 70 - українців; в 1890/91 н.р. із 447 учнів, 174 були українцями). Лише 1 вересня 1900р. рескриптом цісаря Франца Йосифа І утворено окрему українську державну гімназію. Існували приватні навчальні заклади товариства: "Praca Kobiet", заклад виховний Сестер Урсулянок, жіноча школа ім. Королеви Ядвіги, чоловіча школа ім. М.Коперніка, чотирикласні школи ім. Г.Сенкевича і Ф.Карпінського, жіночі школи ім. Г.Сенкевіча і А.Міцкевича, польська державна гімназія ім. Казимира Ягайлончика, семінарійні учительські курси Українського педагогічного товариства (УПТ), Коломийська гончарна школа (1876-1914), школа деревного промислу (від 1894р.), "Гуцульська спілка" та ін. Вихідним пунктом зародження видавничої справи в Коломиї вважають 19 березня 1864 р., коли вихідці зі Львівщини, брати Федір та Михайло Білоуси відкрили першу в теперішніх районних центрах України світську друкарню. Протягом 1865-1913 рр. тут друкувалося пр. 20 назв часописів (1865 р. вийшла перша українська світська газета "Голосъ народний"): "Русская Рада", "Весна", "Наука", "Народна школа", "Хлібороб", "Зоря", "Хлопська правда", часописи польською, єврейською та німецькою мовами, книжкові видання. В період 1864-1941 рр. включно у місті побачило світ 890 книжок і брошур лише українською мовою.
Розвитку торгівлі сприяло відкриття 1795 р. поштового зв'язку з Чернівців через Ясси до Молдавії й на Балкани, будівництво в 1790-1815 рр. шляху від Стрия до Станіслава, Коломиї, Кут, Снятина, Чернівців з твердим покриттям, 1866р. залізничного шляху Львів-Чернівці. У торгівлі ряду галицьких міст з містами Підросійської України, Молдавії, Угорщини, Німеччини Коломия все ж посідала передові позиції. Це зумовило те, що з др. пол. ХІХ ст. Коломия стала важливим центром експорту: вивозили муку до Чернівців, Сучави, Ясси; шкло і сірку - Чернівці і Сучаву; пшеницю - Єзупіль; жито - Краків, Прагу; фасолю, біб, горох - Краків, Відень, Гамбург, Берлін. В 1876 р. в Коломиї працювало 53 шевці, 39 пекарів, 27 столярів, 28 різників, 24 гончарі, 22 ковалі, 18 пекарів, 11 бляхарів. В 70-х рр. ХІХ ст тут діяли 5 шкіряних і 8 винокурних заводів, лісопильні, працювало 150 ткацьких верстатів. Внаслідок транспортування через місто озекериту і нафти, 1899 р. було утворено нафтопереробний завод.