Мельничук Тарас Юрійович народився 20 серпня 1939 р. в селі Уторопи Косівського р-ну Івано-Франківської області. Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети "Радянська Гуцульщина", далі - в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. 1958 р. вступає до Чернівецького держуніверситету. На третьому курсі покидає навчання, їде по комсомольській путівці на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі - впродовж двох років працює теслею на будовах Красноярського краю. 1964 р. знову поновлюється в університеті, з якого через півтора року за вільнодумство відраховують. Після цього працює в редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 року у видавництві "Карпати" виходить перша збірка віршів "Несімо любов планеті". У 1967 році вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. Здає рукопис збірки віршів "Чага" у видавництво "Карпати" і "Радянський письменник", що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масового ув'язнення української інтелігенції.

Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Знаходиться під наглядом органів безпеки. У квітні 1979 року за "вчинення опору працівникові міліції", а насправді за антирадянську діяльність, арештований на ?? роки. Далі - кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи. 1982 року в Торонто виходить збірка віршів "Із-за грат". 1990 року - "Строфи із Голгофи" (Великобританія) та "Князь роси" (Київ, видавництво "Молодь"). За нигу "Князь роси" 1992 року удостоєний Державної премії України імені Т.Г.Шевченка. Збірка поезій "Чага" - побачила світ у Коломийській друкарні ім.Шухевича 1994 року завдяки її директору Михайлові Андрусяку.

Останні роки прожив у Коломиї. Відійшов у вічність 29 березня 1995 року. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

У Спілку письменників України вступив 1990 року.

У застійні сімдесяті роки доля цього талановитого поета склалася драматично. Своїми чесними рядками Тарас Мельничук уже тоді наближав перебудову. Його вірші ввібрали у себе і мужню висоту Карпатських гір і вільний дух східно-українських полів. Це друга після двадцяти двохрічної перерви збірка автора.

Вірш Тараса Мельничука:

Не снись мені кривавий сон,

Не сніться, рани і руїни,-

Мені не треба десять сонць -

Живу тобою, Україно.

В мене ланів, в мене пшениць,

Як срібла-золота по всім світу.

За сто чужинських зоряниць

Я не віддам й вишневу віту.

Будьмо ніжними (вірш)

Не соромсь бути ніжними,

ласкавими, привітними

з птицями, деревами і квітами.

Матерям стискаймо руки з виснаженими венами.

І цілуймо їх, цілуймо їх, хоч і не заведено.

Наша теплота незбіднена, нездрібнена,

як озон, як хліб, як честь, потрібна.

Будьмо всі! - тепла і доброти джерелами,

не вергаймо з-за дрібниць громи.

Будьмо ніжні з птицями, деревами і з людьми.