Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструк­ція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетен­ції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комі­тету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що роз­кривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:

1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;

2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відан­ня, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та ди­сциплінарної підлеглості лише даних відомств. Наприклад, на­каз МВС України від 6 червня 1997 р. № 600 «Про встановлення заохочувального знака відзнаки МВС України «Хрест Слави» по­ширюється лише на працівників системи МВС.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів. Фон­ду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транс­портом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і де­легованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого зна­чення.

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування.

До державної реєстрації не рекомендуються акти норматив­но-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо).

Відомчі акти видаються у випадках, коли в межах сфери ві­дання міністерства, комітету, відомства:

а) нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обов'язки суб'єктів;

б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб'єктів;

в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпоряд­женням) видати акт для конкретизації норми закону.

Призначення відомчих актів:

1) встановлення права одного суб'єкта і відповідно до обов'яз­ку іншого;

2) роз'яснення, конкретизація змісту (значення) прав або обов'язків, викладених у законі в загальних рисах;

3) розширення (звуження) змісту права одного суб'єкта і зву­ження (розширення) права іншого;

4) введення нових або доповнення старих вимог для здійс­нення суб'єктом свого права;

5) роз'яснення, конкретизація змісту (значення) контроль­ної функції органу управління, який знаходиться в сфері відан­ня міністерства, комітету, відомства.

Відомчі акти мають певні позитивні риси: мобільність, охоп­лення всіх сторін суспільних відносин, безпосередність спілку­вання керівника і підлеглого, швидкість інформованості адреса­тів виконання і оперативність організації виконання та ін.

Захоплення створенням відомчих актів є показником двох негативних явищ:

• надмірного нормативного регулювання суспільних відносин;

• невисокої якості ухвалених законів.

Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконни­ми і необов'язковими до виконання. Наприклад, орган приватиза­ції, що прийняв рішення про приватизацію орендованого дер­жавного майна без згоди орендаря, перевищив свої повнова­ження, і його рішення є незаконним. Такий акт підлягає скасуванню. На жаль, в Україні не розвинуто інститут юридич­ної відповідальності за правопорушення у сфері створення і за­стосування відомчих нормативних актів, які суперечать законам

Серед нормативних актів є група таких, що не підлягають офі­ційному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до останнього часу регулювалася підзаконними актами, які становлять секретні або повністю секретні до­кументи. Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх ви­конавцями.

Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненор­мативних, індивідуальних управлінських актів, які містять індиві­дуальні розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосу­ванням (наприклад, призначення на посаду, виділення бюджет­них коштів). Індивідуальні відомчі акти, як правило, іменуються розпорядженнями, наказами, тоді як відомчі нормативні акти називаються інструкціями, циркулярами, взірцевими положен­нями і статутами. Не слід їх ототожнювати. Накази і розпоряд­ження міністерств, відомств, які мають разове розпорядницьке значення, не містять нормативних розпоряджень, тому підзаконними нормативно-правовими актами вони не є.

Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування. Підзаконний нормативний акт місцевого органу виконавчої впади

Нова система адміністративного управління ґрунтується на поєднанні двох підсистем — місцевого самоврядування і місце­вих органів урядової адміністрації. Вони видають підзаконні нормативні акти, які містять вторинні (похідні) норми, що роз­кривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання в межах відповідної тери­торії і тому є обмежено-загальними.

Підзаконний нормативний акт органів місцевого самоврядуван­ня — акт-документ (постанова, рішення), що видається в межах компетенції органу місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), який містить нор­ми права, обов'язкові для населення самоврядованих територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт громадянського суспіль­ства.

Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування:

Слід зважити на те, що місцеві референдуми мають вишу юри­дичну чинність щодо інших нормативно-правових актів місце­вого самоврядування.

Особливістю актів місцевого самоврядування є їх територіа­льна обмеженість і самостійність в ухваленні рішень, які стосу­ються питань управління комунальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення міс­цевих податків і зборів, здійснення охорони суспільного поряд­ку та ін. Їхні рішення обов'язкові для розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно від відом­чої підлеглості, а також для посадових осіб і громадян цієї тери­торії.

Рішення сільських, селищних міських, районних у містах, обла­сних і районних рад вступають у дію з дня їх офіційного обнароду­вання, якщо радою не встановлений пізнішій строк уведення цих рішень у дію.

Виконання актів місцевого самоврядування забезпечується заходами адміністративного впливу і захищається в судовому порядку.

Підзаконний нормативний акт місцевих органів виконавчої влади — акт-документ (постанова, рішення), який видається в межах компетенції місцевого органу виконавчої влади (урядової адмі­ністрації), містить норми права, обов'язкові для установ і орга­нізацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій, а та­кож для населення відповідної території. Це правовий акт дер­жави на місцевому рівні.

Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади:

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, які супере­чать Конституції і законам України, можуть бути (відповідно до закону) скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів виконавчої державної влади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів гро­мадян або мають міжвідомчий характер, вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації. Реєстрація здійснюється управлінням юстиції обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, якщо в них не передбачений пізніший строк надання чинності, але не раніше дня їх офіцій­ного обнародування.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і Підзаконний нормативний акт комерцій­ної організації — локальні нормативні акти (нормативний на­каз, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внут­рішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного під­приємства, установи, організації, комерційної організації.

До локальних нормативних актів належать також санкціоно­вані державою акти сходів та інших форм народовладдя.

Основне призначення локальних нормативних актів — кон­кретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності від­повідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежу­ючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Їх ще на­зивають корпоративними нормативними актами.

Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підпри­ємства, установи, організації, який містить корпоративні нор­ми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-право­вих актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінан­сової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тоб­то питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоратив­ного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоратив­ні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління кор­порації лише в межах своєї компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом поряд­ку, якщо такий встановлено (наприклад, разом або за узгоджен­ням із профспілковим комітетом);

4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;

5) має форму письмового акта-документа (рішення загаль­них зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підпи­си посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються й інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (на­приклад, наказ керівника видати цінний подарунок робітникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за суб'єктами.

— акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних референдумів, актів загальних зборів;

— акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директо­рів, правлінь, рад підприємств та ін.;

— акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдинона­чальності.

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою озна­кою:

— фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінан­сову діяльність корпорації;

— адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;

— трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування праці;

— цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулю­ють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стя­гнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку. Положення про порядок укладення договорів тощо).

За наявності типових актів локальні акти розробляються сто­совно них, а за їх відсутності — самостійно.

Міжнародний договір

Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про ви­дачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного пра­ва міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви:

договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нота­ми, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і при­кінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними під­ставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

— міждержавні;

— міжурядові;

— відомчі.

За кількістю сторін:

— двосторонні;

— багатосторонні.

За об'єктом регулювання:

— політичні;

— економічні;

— з спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори:

— що підлягають ратифікації;

— що не підлягають ратифікації.