У діяльності Пленуму Верховного Суду також убачаються своєрідні «законодавчі повноваження». Його постанови кваліфікуються не лише як коментарі (інтерпретації) закону, але й як нормативні акти. Можна погодитися з тим, що деталізація пра­вових норм, яка міститься в керівних роз'ясненнях Пленуму Вер­ховного Суду України, сприяє створенню нових правоположень не лише правозастосовного, але й нормативного характеру. Прав­да, форма вираження у керівних роз'ясненнях Пленуму Верхов­ного Суду України дещо інша, ніж у норм права. Проте в струк­турному відношенні вони складаються з тих самих елементів: гіпотеза, диспозиція, санкція, і їх дія поширюється на невизначену кількість випадків, на персонально необмежене коло суб'єктів. Постанови Пленуму Верховного Суду і судових колегій (в їх принциповій частині — мотивувальній, яка відбиває юри­дичну позицію суду в конкретній справі) є своєрідними преце­дентами тлумачення норм права.

Зауважимо, що в англійському праві прецедент розглядаєть­ся не лише як народження нової правової норми, але й як своє­рідна конкретизація відповідної правової норми, застосовуваної судом (так звана деклараторна теорія судового прецеденту).

Таким чином, в Україні де-факто існує судовий прецедент, проте він не має офіційного законодавчого визнання.

У перспективі конкретні судові рішення в Україні можуть одержати владні функції і бути поширеними на широке коло аналогічних ситуацій, тобто набути сили і авторитету норми права.

Юридичні джерела (форми) права

Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріп­лення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'яз­кового значення.

Загальносоціальні джерела права — економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші — породжують або об'єк­тивно зумовлюють виникнення правових норм. Юридичні (спе­ціально-соціальні) джерела права (нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай, пра­вова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародний-право­вий акт) виступають як офіційна форма вираження і закріплен­ня правових норм.

Розглянемо кожне з юридичних джерел (форм) права.

Нормативно-правовий акт:

— офіційний акт-документ компетентних органів, що міс­тить норми права, забезпечувані державою (конституції, зако­ни, укази президента, постанови та ін.). Є основним юридич­ним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу (сім'ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін.

Правовий прецедент:

— акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адмініст­ративним органом, якій надається загальнообов'язкове значен­ня при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем — Англія, США, Індія та ін.

Нормативно-правовий договір:

— спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої уго­ди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпе­чується державою. На відміну від договорів-операцій, які мають індивідуально-разовий характер, нормативно-правовий договір розрахований на кількаразове застосування: його зміст склада­ють норми — правила поведінки загального характеру (колекти­вний, трудовий договір, типовий договір та ін.). Він має суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб'єктами федерації (наприклад. Федера­тивний договір Російської Федерації 1992 p.).

Особливим видом нормативно-правового договору є міжна­родний-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права.

Правовий звичай:

— акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведін­ки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитки. Правовий звичай — найстародавніше джерело права, він істори­чно і фактично передував закону. Зберігав значення в середньо­віччя, не втратив популярності в сучасних правових системах традиційно-общинного типу.

У цивільному праві сучасних держав континентальної право­вої системи визнаються «звичаї ділового обороту», сфера засто­сування яких в основному обмежена зовнішньоторговельними операціями.

Правова доктрина:

— акт-документ, що містить концептуально оформлені пра­вові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконален­ня законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Правова доктрина не у всіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі пра­вового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлума­чення законів.

Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у релігійно-філософ­ській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй ос­нові правила загальнообов'язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних юристів.

Релігійно-правова норма:

— акт-документ, що містить церковний канон або іншу релі­гійну норму, яка санкціонується державою для надання їй зага­льнообов'язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових си­стемах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звича­єм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинсь­кої Америки).

Міжнародний-правовий акт:

— спільний акт-документ двох або кількох держав, що міс­тить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньо національного законодавства. На внутрішньодержавне пра­во впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).