Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що міс­тять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні еле­менти регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих уза­гальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови зві­льнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами.

Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сфор­мульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосу­ються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. На­приклад, норми-принципи функціонування соціально-економі­чного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю».

Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять про­гнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Но­рми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і не­залежною, демократичною, соціальною, правовою державою».

Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які міс­тять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — нор­ми, які містять визначення правових категорій і понять. Напри­клад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі ви­значення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З За­кону України «Про звернення громадян» вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити.

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:

Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух.

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наяв­ності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися вдано­му випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'я­зані з особливостями регулювання тих самих суспільних відно­син різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими акта­ми; між законами і підзаконними актами; між актами того само­го органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділе­ними правотворчими повноваженнями — між загальнодержав­ними актами і актами автономного утворення (наприклад, Укра­їни і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі — між загальнофедеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнарод­ного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регу­лювання зовнішньоекономічних договорів).

Колізійні норми мають такі структурні елементи:

Прив'язки колізійних норм визначаються за принципами:

— «власного закону» (закон громадянства та ін.);

— «закону місцезнаходження речі»;

— «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;

— «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення до­говору; закон місця вчинення угоди; закон місця вчинен­ня зобов'язання; закон місця вчинення правопорушення, закон суду та ін.).

Покажемо всі види норм права на схемі:

Структура норми права і норми-розпорядження

Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Елементи норми права:

Елементи класичної моделі норми права можна умовно зма­лювати за допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо —то—а інакше».

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попе­редити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього засто­совуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав поку­пця (санкція)”.

№ 2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх профе­сійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпо­теза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвока­ти, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або служ­бовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (дис­позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним за­коном інтересам або правам, свободам та інтересам окремих гро­мадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців. або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».

На відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має трьохелементну структуру, частіше використовується но­рма-розпорядження, що складається з двох елементів: