Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст.

Хоча буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії й зазнала поразки, проте вона започаткувала поступову ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин і розчищення шляху до капіталізму. При цьому Галичина, Північна Буковина і Закарпаття увійшли в нову епоху економічно відсталими. Земельна аристократія зберегла свої економічні й політичні позиції. Загалом основні проблеми буржуазно-демократичних перетворень в Австрії протягом певного часу залишалися невирішеними.

У зв'язку з глибокою політичною кризою в країні, викликаною військовими невдачами в Італії (1859 р.) та у війні з Пруссією (1866 р.), австрійський уряд видав цілий ряд указів і розпоряджень. 20 жовтня 1860 р. було оголошено документ відомий під назвою Федеративної конституції, згідно з якою передбачався розподіл законодавчої влади між імператором і рейхстагом та обласними сеймами. Вирішальною подією внутрішньополітичної боротьби був австро-угорський компроміс 1867 р., тобто угода між придворною аристократією та австрійським великим капіталом, з одного боку, і угорським землеволодінням - з іншого. В результаті Австрійська імперія була перетворена в двоїсту Австро-Угорську імперію. У Львові 1861 р. розпочав свою діяльність місцевий виборний Галицький крайовий сейм. У Буковині також розпочав роботу крайовий сейм.

В промисловості Західної України переважали іноземні капітали - австрійські, німецькі, англійські, американські, французькі, бельгійські. Створивши монополістичні об'єднання, іноземні капіталісти оволоділи основними галузями західноукраїнських земель, перш за все нафтою, експлуатували природні багатства.

У 50-60-ті роки XIX ст. в Західній Європі спостерігалося економічне пожвавлення, викликане процесом промислового перевороту. На початку 70-х років в основному він завершився і в Австро-Угорській імперії. Проте, якщо в її західних і центральних частинах мало місце промислове піднесення, то промисловість Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття розвивалися дуже повільно.

70-90-ті роки були часом виникнення середніх і великих підприємств, але їх роль в промисловому виробництві була незначною. Промисловість мала переважно дрібний, кустарно-ремісничий характер, була слабко механізованою. Великих капіталістичних підприємств на західноукраїнських землях було близько 220, і на них зосереджувалася лише четверта частина робітників. Найбільш інтенсивно розвивалися нафтова і озокеритна промисловість у Бориславе-Дрогобицькому басейні.

Завдяки розвитку нафтової та озокеритної промисловості Борислав вже на початку 70-х років став найбільшим пролетарським центром на західноукраїнських землях. Наприкінці століття на трьох великих на той час лісохімічних підприємствах Закарпаття (у Великому Бичкові, Турії Бистрому і Пере-чині) працювало по 300-600 робітників. Діяло три меблеві фабрики — в Ужгороді (400 робітників), Хусті (160) і Львові (80). На кожному із трьох рудників Марморощини працювало по 300-500 робітників. Поступово набирав промислових рис Львів, де зростала кількість населення, зайнятого в промисловості й торгівлі, розширювалась мережа фінансово-кредитних установ. У місті відкрили свої філії Австрійський національний банк, Австрійський кредитний заклад для торгівлі і промисловості, Англо-австрійський банк, працювали Галицький іпотечний банк, Селянський та Крайовий банки. В нафтодобувну, лісову та інші галузі промисловості вкладали свої капітали австрійські, німецькі, французькі, американські банкіри і підприємці. Розгортали свою діяльність українські фінансові установи і торгово-промислові об'єднання: страхові товариства "Дністер" і "Карпатія", Крайовий союз кредиторів, Український іпотечний банк, Селянська каса, крайові кооперативні союзи.

З розвитком капіталізму відбувалося формування нових класів - пролетаріату і буржуазії. Робітничий клас поповнювався селянами, що розорилися, ремісникам, кустарями. Велика кількість вільнонайманих робітників була зайнята в сільському господарстві. Пролетаріат Західної України був багатонаціональним: тут працювали українці, поляки, угорці, молдавани, словаки, німці, євреї, представники інших національностей.

Робітники зазнавали тяжкого соціального, політичного та національного гноблення. Незважаючи на австрійський закон 1885 р. про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він становив 12 годин і більше. Західноукраїнські робітники одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату, охорони праці практично не існувало. Хоча Австрійська

Конституція 1867 р. офіційно проголосила національну рівноправність в школах, державних установах та судах, у дійсності ж панівне становище поряд з австрійськими правлячими колами в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буковині - румунські бояри, в Закарпатті - угорські феодали та капіталісти.

Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Сільським господарством тут займалося 94% населення. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, католицькій та уніатській церкві. Поміщикам належало понад 40% усіх земель.

Селянське господарство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, внаслідок чого більшість селян була змушена йти в кабалу до експлуататорів. В цілому господарств, які мали наділи до 5 га., в Галичині нараховувалося 80%, в Буковині - 85%, в Закарпатті - 83%. Поряд з капіталістичними формами експлуатації в західноукраїнському селі значне місце займали відробітки та інші пережитки кріпосництва.

Виключно тяжке економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Малоземельні та безземельні селяни і робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн.

У другій половині XIX ст. пануючим класом на західноукраїнських землях залишалися поміщики, проте розвиток капіталізму привів до посилення ролі буржуазії. Поряд з іноземними капіталістами в Галичині, Буковині і Закарпатті виникла і українська буржуазія, хоча її питома вага була порівняно невеликою.

Таким чином, падіння кріпосного права в Росії спричинило до подальшого розвитку капіталістичного устрою в Україні. Внаслідок завершення промислового перевороту на початок 90-х років капіталізм став пануючим способом виробництва, і це викликало великі економічні й соціальні зрушення в Україні. Південь України перетворився на основну вугільно-металургійну базу країни. Важливим районом цукроваріння стала Правобережна Україна. Розвивалася промисловість на Лівобережній Україні: тут виростав Харківський промисловий район.

Провідним соціальним явищем післяреформенної епохи стало формування двох нових класів - буржуазії та пролетаріату.

Щодо Західної України, то економіка цих земель розвивалася дуже повільно, не втрачаючи рис аграрно-сировинного придатку Австро-Угорщини та країн Заходу, а населення цих земель зазнавало соціального і економічного гніту.