Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період. Реформа 1965 року: сутність і на­слідки. Наростання кризових явищ в ра­дянській економіці. "Перебудова" і її наслідки

Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період

Однією з характерних особливостей індустріаль­них суспільств є різноманітність їх економічного й політичного розвитку. Якщо в перші повоєнні роки роль безперечного лідера серед індустріальних країн світу відігравали США, то на даний час склались три центри економічного суперництва: США, Захі­дна Європа, Японія. Між ними посилюється конку­рентна боротьба за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, джерела сировини, за пріоритет у вирішаль­них галузях науково-технічного прогресу.

Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння Західної Європи, Японії, зміни у співвідношенні конкурентних сил пов'язані перш за все з особливостями їх економічного роз­витку. Як відомо, в роки другої світової війни еко­номіка США не тільки не постраждала, а й зробила великий крок уперед. Господарство ж країн Захід­ної Європи та Японії було зруйноване. До 1950 р. обсяг промислового виробництва США перевищував відповідний показник країн Західної Європи приблизно в 1,5 рази, Японії - більше ніж у ЗО разів. Однак прискорення темпів економічного розвитку країн Західної Євро­пи та Японії протягом 50-х років суттєво змінило співвідно­шення сил на початку 60-х років.

У 60-70-і роки темпи економічного розвитку США і Захід­ної Європи зрівнялись. Важливу роль тут відігравала політи­ка високих процентних ставок, застосована американською адміністрацією, що спричинило відтік капіталу із Західної Євро­пи до США. Але більш істотним є те, що скоротилась відстань між США і Японією в обсягах промислового виробництва. Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.

Нерівномірність економічного розвитку окремих країн при­вела до невілювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарсь­кого життя підштовхнула країни до орієнтації на певний тех­нічний рівень, оскільки в іншому разі їхня продукція була неконкурентноспроможною на світовому ринку. Істотно збли­зилася загальна галузева структура господарства, структура зовнішньоекономічних зв'язків.

Проте це ніяк не зменшувало гостроти боротьби між інду­стріальними державами. Разом з тим нівелювання стало важ­ливим чинником нової розстановки сил. Спираючись на зро­стаючий технічний рівень, концентруючи зусилля на перспек­тивних галузях науково-технічного прогресу, західноєвро­пейські та японські монополії досягли успіхів у конкурентній боротьбі на світових ринках, що послабило позиції США, Час­тка США у світовому експорті зменшується із 13,5% у 1975 р. до 11,6% у 1987 р., а країн Західної Європи та Японії підви­щується відповідно з 46,2 до 50,9% і з 7,0 до 10,7%.

Сполучені Штати відставали від Західної Європи та Японії насамперед за темпами зростання продуктивності праці. Якщо в 1955 році цей показник у ФРН становив 38%, у Франції -42% , а в Японії лише 15% від рівня США, то на початку 80-х років — у ФРН зрівнявся із США, у Франції зріс до 98% і в Японії до 66% від рівня США. З 1974 р. по 1987 р. серед­ньорічні темпи зростання продуктивності праці в Японії вже становили 3,1%, а у США - всього 0,9% .

Японські, а також західноєвропейські компанії випереджа­ли США за кількістю продукції, її науково-технічним рівнем, особливо в деяких нових галузях. Японія також успішно кон­курувала і з іншими країнами на ринках Південно-Східної Азії й Західної Європи. Намагаючись розширити сферу свого впли­ву, вона виступила з ініціативою створення тихоокеанського співтовариства, в яке поряд з розвинутими країнами тихооке­анського регіону (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) увій­шли б країни Південно-Східної Азії, що розвивалися.

Країни Західної Європи також скористалися з погіршення конкурентоспроможності американських товарів. У порівнянні з першими післявоєнними роками значно зріс експорт ФРН, Франції, Італії, ряду інших західноєвропейських країн. Фак­тично, Західна Європа стала головним центром міжнародної торгівлі, її експорт більш ніж учетверо перевищував експорт США. Країни Західної Європи, і перш за все члени ЄС, намага­лися прив'язати до себе країни Середземномор'я, а також ряд країн Африки, що розвиваються, басейнів Карибського моря і Тихого океану. Все це призвело до гострих суперечностей між індустріальними державами, зокрема в торгових відносинах США з Японією і країнами Західної Європи.

У середині 70-х років західні країни зазнали серйозних труднощів, початок яким поклала енергетична криза. До того часу енергетичної проблеми, по суті, не існувало. Ціни на на­фту, яку постачали на світовий ринок нафтодобувні країни Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, були дуже низькими. У 1970 р. барель нафти (159 л) коштував усього 1,8 дол. У 1973 р. нафтодобувні держави різко підвищили ціни на нафту: впродовж 70-х років вони зросли у 10-20 разів.

Енергетична криза наблизила загальну економічну кризу, яка охопила розвинуті країни світу в 1974-1975 рр. Вона була значно глибшою, ніж циклічні спади попередніх десятиліть. Тепер промислове виробництво знизилося в середньому на 12%. У ході кризи набуло масового характеру безробіття, яке в інду­стріальне розвинутих країнах досягло 15 млн. (порівняно з 7-8 млн. на початку 70-х років).

Зазначимо, що економіка цих країн гнучко й оперативно відреагувала на труднощі, швидко пристосувалася до нових умов. Насамперед, світове капіталістичне господарство зуміло без зволікання подолати загрозливу енергетичну кризу. Ви­сокі ціни на нафту дали поштовх розвитку енергозберігаючих технологій. Інтенсивно проводилися пошуки нових родовищ природних копалин. Внаслідок цього гострота енергетичної кризи спала, а разом з тим знизились ціни на нафту.

Водночас у другій половині 70-х років інтенсивно розвиваєть­ся й електронно-інформаційна техніка. Досягли великих успіхів біотехнологія та генна інженерія. Застосування нових техніч­них і наукових досягнень привело до структурної перебудови промисловості та міжгалузевих зв'язків. Розвиток засобів авто­матизації та інформації дав змогу впроваджувати працезберігаючі та частозберігаючі засоби в управлінських, наукових, бан­ківських й інших установах. Предметом масового вжитку став персональний комп'ютер. Усе це означало, що розпочався дру­гий етап науково-технічної революції, який часто називають інформаційною революцією.

Інформаційна революція піднесла на новий щабель вільну ринкову економіку, не позбавивши її, однак, циклічного ха­рактеру розвитку, пов'язаного зі стрімкими піднесеннями й спадами. Після певного піднесення 1976-1979 рр., у наступ­ний період капіталістичні країни знову зазнали серйозного спаду. Падіння промислового виробництва становило понад 8%. З 1983 р. відбувається чергове піднесення, яке незаба­ром набуває характеру справжнього буму, що тривав аж до 1990 р. Інтенсивно перебудовувалась структура господарства. Оновлювався виробничий апарат. Поширювалися наукомісткі ресурсозберігаючі технології.

У 70-80-х роках розгортається інтенсивний процес пере­розподілу власності в економіці капіталістичних держав. Його визначальними рисами є, по-перше, тенденція до приватизації державних підприємств, по-друге, зміна структури корпоратив­ної власності шляхом злиття підприємств і поглинання слаб­ких сильнішими. Небувалими темпами відбувається концент­рація виробництва і капіталу на національному і міждержав­ному рівнях. Зростають і стають однією з основ господарської діяльності транснаціональні корпорації (ТНК).

Характерною рисою сучасного західного суспільства є ак­тивна участь широких верств населення у відносинах влас­ності. У США, наприклад, 11 тис. корпорацій передали части­ну акціонерного капіталу працюючим. Схожі процеси відбува­ються і в інших розвинутих країнах.

У 70-90-х роках на вищий щабель піднялись інтеграційні економічні процеси, передусім у Західній Європі. Збільшилась кількість членів "Спільного ринку". До початкової "шістки" приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Іспанія і Португалія (1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (1995). Нині Європейський союз (так тепер називають "Спільний ринок") складається з 15 країн з населенням понад 370 млн. чоловік.

Разом з розбудовою Європейського союзу відбувається про­цес переходу економічної могутності від США до Японії.

За підрахунками економістів, валовий внутрішній продукт обох країн до 2000 року зрівняється. Тим часом зростають нові індустріальні країни, їх ядро — шість держав і територій: Бра­зилія, Мексіка, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур.

Під впливом науково-технічної революції в індустріальних країнах сформувалася чітка соціальна структура, суттєво відмінна від доби "класичного" капіталізму. Поряд з власниками капіта­лу, підприємцями, з одного боку, і робітниками - з іншого, значно зріс середній клас: менеджери, науковці, інженерно-технічні кад­ри, висококваліфіковані робітники, працівники сфери послуг, знач­на частина фермерів. У більшості розвинутих країн середній клас став переважаючою частиною економічно активного населення. Тричленна соціальна структура, що склалася на Заході, суттєво змінила характер суспільного розвитку. Він уже не визначається інтересами одного класу - буржуазії, як це було в минулому, а є результатом компромісу між усіма суспільними верствами.

Суттєві зміни відбулися впродовж останніх десятиліть у структурі й стані найманої робочої сили. Темпи збільшення кількості робітників і службовців у галузях нематеріального виробництва значно переважили темпи розширення зайнятості у промисловості й будівництві. У США в сфері послуг зосеред­жено понад 60% усіх зайнятих. Зі зростанням матеріального рівня працюючих пекучою проблемою стало безробіття, яке набуло хронічного характеру. Основні причини високого рівня безробіття (8,3% економічно активного населення) - це раціо­налізація виробництва, запровадження робототехніки й авто­матизації у промисловості, поширення мікропроцесорної тех­ніки на контори й банки.