Грецькі поліси являли собою окремі держави, центром якого було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Формування грецьких міст-полісів розпочалося у VIII-VI ст. до н.е. Згодом такі міста як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке та інші перетворилися у важливі ремісничо-торговельні центри, стали осередками політичного, культурного життя Греції. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, виплавлення металів зокрема. У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м., добували руду, з якої виплавляли мідь, залізо, виготовляли бронзу. Із цих металів, а також із золота, срібла, виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Розроблялися поклади мармуру, глини. Добротним і красивим був посуд, дахівка, інші керамічні вироби які славилися на весь тогочасний світ. Грецькі тканини, одяг мали попит далеко за її межами. Військова могутність Афінської держави призвела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави.

Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3-12 чол., хоча в деяких із них кількість працюючих сягала 30-100 чол. Особливо успішно розвивалася в Стародавній Греції будівельна справа, обробка каменю, завдяки чому міста країни перетворилися у прекрасні ансамблі архітектурних шедеврів — храми, палаци знаті, театри, стадіони, інші громадські споруди, які вражали світ своїми завершеними формами. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. Стали спеціалізованими окремі міста-держави.

Повільніше розвивалося в Греції сільське господарство. Це було зумовлено рядом факторів, деякі з них ми вже називали, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні багатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці. ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфумерії, для освітлення, а також була головною статтею експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

У IV ст. до н. ери греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Вводилося трипілля, ширше застосовувалися добрива, використовувалася борона з дерев'яними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися наукові трактати з сільського господарства.

Перенаселення Греції, а також гостра нестача землі у VІІІ-VІ ст. до н. ери зумовили колонізацію і утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів, на південному узбережжі Італії, в Сицилії та Північній Африці. Міста-колонії стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами.

Широкого розвитку набули в Стародавній Греції торгівля і товарно-грошові відносини. Більші міста країни, перш за все Афіни, Пірей та інші, стали центрами середземноморської торгівлі, транзитною базою між різними регіонами. Внутрішня сухопутна торгівля була менш розвиненою. Торгівля зосереджувалася в руках купців, які були власниками великих складів, кораблів. Грошовий обмін здійснювали лихварі, які володіли обмінними пунктами — трапезами. Поступово вони ставали крупними банкірами, посередниками у торгових операціях, власниками значних капіталів. Розвиток товарно-грошових відносин в Греції гальмувала наявність великої кількості міст-держав, які мали кожна свою монету.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської сили були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріального виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях, на будівництві доріг. В Греції були й привілейовані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як прислугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в сільському господарстві. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати сім'ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і культурного розвитку держави. Однак поступово продуктивність невільничої праці падала. З'явилися цілі покоління людей, які народилися, жили і працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно працювати. Це стало особливо відчутним, коли Греція почала зазнавати поразок у війнах, внаслідок чого припинився приплив нових рабів. Нескінченні конфлікти між грецькими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне життя країни.

У 338 році Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. ери Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Античний Рим. Історія Стародавнього Риму — одна з найцікавіших сторінок розквіту і занепаду рабовласницького господарства, яке досягло класичних (завершених, найповніших) форм. В економічному житті Стародавньої Італії вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам квесторам), а також вершникам (заможним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею , 25-100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. ери трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам - землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право приватної власності на землю гарантувалося римським законодавством ( «Закон XII таблиць») та державою.

Сільське господарство було багатогалузевим. В Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Значну роль в господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській ліан, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

Впродовж існування Стародавнього Риму сільськогосподарські знаряддя праці та агротехніка постійно вдосконалювалися і досягли високого рівня. В 1 ст. н. ери римляни використовували не тільки косу, серп, а й жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали досконалу іригаційну систему зрошення полів. Успішно розвивалася агротехнічна наука. В трактаті Луція Колумелла «Про сільське господарство», в працях інших мислителів викладалися раціональні способи господарювання на землі.

Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Археологічні знахідки свідчать про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водопроводи, лазні, каналізація, іригаційні системи вражали сучасників своєю досконалістю. Відомими далеко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю (мечі, шоломи, щити тощо). Римська держава славилася будівництвом та утриманням доріг (деякі з них збереглися по наших днів), які зв'язували Рим із провінціями. Успішно розвивалося суднобудування. Високого рівня досягла технологія виплавки металів, виготовлення різних предметів з міді, бронзи, заліза та благородних металів. Обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьба по них були предметом гордості римських майстрів.

Ремесло Стародавнього Риму мало географічну та галузеву спеціалізацію. Місто Капуя було відоме виготовленням світильників, інших побутових товарів. Керамічними виробами та вишуканим посудом славився Аррецій. В містах Падуя, Мілан, Парма виготовляли дахівку, посуд, вовняні тканини. Міста Компанії спеціалізувались на виробництві скла. Рим був відомий текстильними та шкіряними товарами.

Розкопки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій (79 р. н. ери), дають реальну картину ремісничого розвитку римської держави. В місті була велика кількість майстерень, в яких виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи і глини, залізні та скляні вироби, різноманітні інструменти — хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні тощо. В Помпеї археологи виявили ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні. Особливістю ремісництва Стародавнього Риму було колегіальне об'єднання майстрів-виробників за професіями. У ІІ-ІІІ ст. н. ери ремесло римських провінцій своєю майстерністю переважало над італійським.