Юридичні звичаї, що зафіксовані у Салічній правді, стосуються, головним чином, способу життя і побуту франкського села.

Давні звичаї франків дозволяли одруження через укладення договору про купівлю дружини. Залишки цих звичаїв простежуються у Салічній правді у вигляді вранішнього дарунку речей або грошей чоловіком дружині. Дружина мала принести посаг.

Влада батька не була широкою. Його опіка над синами закінчувалась по досягненні ними 12-річного або 14-річного віку. Розлучення, які спочатку дозволялись, з 744 р. було заборонено.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене ним вбивство, то “він має заплатити своїм життям”. Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене навмисно. Штрафи за вчинене вбивство були великими. Так, за вбивство вільного франка стягувався штраф у розмірі 200 солідів, королівського службовця – 600 солідів і т.ін. За крадіжку майна, злодій сплачував різні суми штрафів. Салічна правда деталізує розміри штрафів у залежності від вкраденої речі.

Розгляд справи у суді збуджувався за заявою потерпілої сторони. Вона ж мала сформулювати звинувачення і подати докази. Обвинувачений, у свою чергу, мав подати докази своєї невинності. Таким доказом могли бути так звані співприсяжники, які могли підтвердити добру репутацію обвинуваченого. Доказом вини або невинності були ордалії – виробування розпеченим залізом, кип’ячою водою. Практикувався також судовий поєдинок, коли сторона, що брала гору у поєдинку, визнавалась такою, що виграла справу.

У ранній період існування франкської держави судочинство здійснювалось на зборах вільних людей округу (сотні). На зборах головував виборний сотник – тунгін. Рішення або вирок здійснювались виборними засідателями – рахімбургами.

З посиленням королівської влади судочинство здійснює граф разом із рахімбургами. Пізніше рахімбургів було замінено скабінами, які обиралися графом із середовища “кращих” людей округу. Вищою судовою інстанцією був король.

Судочинство здійснювала також і церква. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, але й на деякі категорії світських людей: вдів, сиріт, вільновідпущеників. Всі ці особи перебували під захистом церкви.