Дурна кров накопичувалася занадто довго, вона повинна була знайти собі вихід. Джими Хендрикс, Дженис Джоплин, Джим Моррисон і багато інших геніальних музикантів Америки знайшли цей вихід і самі вилетіли в нього разом з тим брудом, разрушшительной і агресивною енергією, “чернухой”,

які були сконцентровані в їхній полунаркотическом-полусумасшедшем творчості. У літературі повинний був з'явитися хтось, хто міг би зробити те ж саме. І перш, ніж тупе американське кіно цілком профанувало керуаковскую “Ідею Дороги”, зробивши її сюжетом нескінченних голлівудських виробів, у літературу ввалився брудний і огидний Вільям Берроуз.

Його “Голий сніданок” замкнув ланцюг Вихід-Вхід більш ніж наочно.

Ідеї відправлялися тільки в “Вихід”....”