З іншого боку, об'єктивно зберігають значення носії цик­лічних імпульсів із Сполучених Штатів у Канаду—взаєм­на торгівля, рух підприємницького й, особливо, позичкового капіталу, зміни в платіжному балансі. Зберігається визна­чальна роль США у процесі формування єдиного північно­американського циклу.

На прикладі розвитку економік США і Канади можна вистежити дієві рушії ефективності ринкового господарства, які забезпечують відносно високі і стабільні темпи еконо­мічного зростання, задоволення безперервно зростаючих індивідуальних та суспільних потреб. Розвиток зовнішньо­економічних зв'язків сприяє забезпеченню ритмічності і збалансованості національного відтворення в обох країнах, хоча ці процеси, особливо в контексті ролі й значення зов­нішньоекономічних зв'язків, не відбуваються безперешкод­но, не реалізуються без суперечностей. Частка експорту у ВНП США—близько 11, Канади—28 % (у Голландії цей показник становить 45, ФРН — 27, Великобританії — 23%).

Серед розмаїтих форм зовнішньоекономічних зв'язків обох країн треба назвати передусім експорт та імпорт ка­піталу, що істотно впливають на масштаби міжнародної виробничої діяльності, зовнішню торгівлю товарами та послугами, фінансову допомогу іноземним країнам, участь у міжнародних науково-технічних програмах, міжнародних економічних організаціях тощо. Крім того, США активно використовують долар як головний міжнародний розрахун­ковий, платіжний і резервний засіб, що певним чином впли­ває на курс долара й, отже, на сальдо зовнішньої торгів­лі США.

Впливова роль у розвитку всіх форм зовнішньоекономіч­них зв'язків належить ТИК і ТНБ, особливо американ­ським. Так, на американські ТНК припадає 2/3 зовнішньо­торговельного обороту країни, 4/5 патентно-ліцензійної тор­гівлі, переважна частина експорту капіталу; причому 3/4 прямих закордонних інвестицій ТНК США спрямовують у розвинуті країни, а із вкладень в країни, що розвивають­ся,— 2/3 припадає на Латинську Америку.

Банки США сконцентрували близько 80 % усіх міжна­родних кредитних операцій Канади. У США й сьогодні зосе­реджується наймогутніший за розмірами активів фінансо­вий капітал у вигляді могутніх фінансово-корпоративних груп, серед яких відбуваються серйозні перегрупування. «Старі» групи (Морганів, Дюпонів, Рокфеллерів та ін.) відтісняються з лідируючих позицій на другорядні ролі а фінансовий Олімп «освоюють» нові — Каліфорнійська, групи Уолтонів, Уонгів, Баффетів, Мурів та ін. Протягом останніх десятиліть мають місце також відчутні зрушення у структурі провідних фінансово-корпоративних груп, ха­рактері та масштабах їхньої діяльності. Інтернаціоналіза­ція виробництва й капіталу зумовила, зокрема, виникнення транснаціональних фінансово-монополістичних груп, у яких фінансовий капітал США посідає чільне місце.

Транснаціональні фінансові групи США активно укла­дають угоди з фінансовими групами інших країн з метою зміцнення конкурентних позицій. Все це змінює співвідно­шення сил між основними угрупованнями світового фінан­сового капіталу. І зараз серед 90 найбільших груп світової фінансової сфери 25 є американськими, хоча у першій де­сятці найбільших банків світу немає жодного американсь­кого, а «Сітікорпорейшн» за розмірами активів (216,9 млрд дол.) займає лише 20-те місце у зазначеному списку після 11 японських банків, 4 французьких, 2 британських, 1 ні­мецького та 1 нідерландського.

Якщо американським символом могутності фінансового капіталу є знаменита Уоллстрит у Нью-Йорку, то канад­ським — не менш відома Бейстрит у Торонто; сімейні клани фінансово-корпоративних груп — Брофмани, Райхмани, Уестони, Ітони — намагаються не відставати від своїх аме­риканських конкурентів, обираючи для цього не шлях на­рощування сукупних капіталів та активів, а подальший розвиток організаційних основ капіталу груп, перехід до більш зрілих форм опрацювання стратегій виробничо-рин­кової діяльності. Цей розвиток підпорядковується забезпе­ченню рівня конкурентоспроможності національних компа­ній, вмінню зберігати і посилювати конкурентні переваги у певних секторах і галузях господарства.

Активізація канадських фінансово-корпоративних груп в останні роки певним чином сприяє розв'язанню пробле­ми, що постала перед країною: чи розвивати високо-технологічні галузі, чи, навпаки, продовжувати експортувати найбільш конкурентоспроможну продукцію, імпортуючи технологію і наукомістку продукцію? Адже з першої десят­ки промислових корпорацій Канади 6 зайняті у сировинних галузях, 2 — у виробництві пива, 1 — у видавничій справі. За структурою ж експорт країни не більше ніж 2/3 скла­дається з сировини, напівфабрикатів, продовольства, а у структурі імпорту 3/4 — це готові промислові вироби, в то­му числі технологія й наукомістка продукція. Країні, яка вивозить приблизно 1/3 ВНП, подібна структура зовніш­ньої торгівлі загрожує небезпекою зниження рівня життя народу.

У цьому контексті ділові кола Канади дедалі більше схиляються до реалізації так званої континенталістської платформи; на противагу їм малий і, частково, середній бізнес, профспілки, а серед провінцій—Онтаріо і Квебек орієнтуються на націоналістську платформу, хоча й не ви­ступають проти ліквідації торговельних бар'єрів зі США.

Ще у 1965 р. США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями й запчастинами. Одним із резуль­татів цієї угоди була раціоналізація виробництва в авто­мобільній промисловості Канади.

Після Угоди про вільну торгівлю 1989 р. економічні й культурні зв'язки між двома країнами, як очікують, ще більше зміцняться. Протягом десятирічного періоду мають скоротитись або ліквідуватися усі митні і безмитні бар'єри у взаємній торгівлі. Обидві країни сподіваються здобути з цього максимальну вигоду.

Новий договір 1992 р., в якому бере участь і Мексика,— Північноамериканська угода про вільну торгівлю буде, в разі позитивного розгляду законодавчими органами трьох країн, спільним ринком з чисельністю населення понад 360 млн чоловік і сумарним ВНП 6 трлн дол. США, що перевищує ВНП країн-членів ЄС.

Згідно з прогнозами фахівців, у найближчі 10 років тре­ба чекати посилення притягальної функції США щодо країн обох Америк. Передбачають, що на початку наступ­ного століття Північноамериканська угода про вільну тор­гівлю перетвориться на Американську зону, в яку поряд зі США, Канадою і Мексикою увійдуть Аргентина, Брази­лія, Панама й Чилі.

Внаслідок змін у всесвітньому господарстві торговельні об'єднання групуються зараз з претензією на світове лідер­ство. Безсумнівно, країнам Американської зони протистоя­тимуть не тільки країни-члени ЄС, а й Азіатсько-тихооке­анська зона економічного співробітництва на чолі з Япо­нією.