Інші затрати ( знос нематеріавльних активів , орендна плата , обов`язкові платежі , відсотки по кредитам банка, податки включені у собівартість продукції ,відрахування у позабюджетні фонди тощо.)

Групування затрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріалоємкість, енргоємкість, трудоємкість, фондоємкість та встановити вплив технічного прогресу на структуру затрат.[2] Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури, питомої ваги окремих затрат, визначення розміру національного доходу тощо. Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів, утворення нормативної бази виробництва, аналізу тощо. Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки, визначенні ефективності виробництва.[5] Кожна галузь має свої особливості структурної побудови затрат у розрізі елементів. Наприклад, у добувних галузях висока питома вага на оплату праці, у машинодобуванні матеріальні затрати майже дорівнюють затратам на оплату праці.

Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. [4] Групування затрат за статтями калькуляції вказує куди, на яке ціле та в яких розмірах використані ресурси. Воно необхідне для розрахунку собіртості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, встановлення центрів акумулювання затрат та пошуку резервів їх скорочення. Основними положеннями про склад затрат на виробництво не передбачена система групуваня статей затрат. Це питання вирішують сьогодні самі підприємства. Найпоширенішою є слідуюча система групування (див. Таблицю 3).

Таблиця 3. Групування затрат за статтями калькуляції .[3]

Сировина і матеріали ;

Зворотні відходи (відраховуються );

Куповані вироби ,напівфабрикати;

Паливо та енергія на технологічні потреби;

Основна зарплата працівників, зайнятих у виробництві;

Додаткова зарплата працівників, зайнях у виробиві;

Вірахвання на соціане страхування;

Відрахування на обов`язкове медичне страхування;

; Затрати на утримання і експлуатацію машин і

обладнання;

Загальновиробничі затрати;

Загальногосподарські затрати;

Втрати від браку;

Інші виробничі затрати;

Позавиробничі затрати.

У деяких галузях відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі статей калькуляції значне. За своїм складом статті калькуляції можутьбути одноелементними або комплексними, які складаються з кількох елементів затрат. Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу, визначення факторів, які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку.

За способом перенесення вартості на продукцію витрат поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат належать витрати, пов`язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені дот їх собівартості. Іншими словами, це вартість усього, що надаються.[3] До них входять:

--матеріальні затрати, тобто вартість сировини і деталей кінцевого продукту;

--трудові затрати, тобто витрати на заробітну плату робітникам виробникам за час, затрачений ними на виробництво продукції.

До непрямих витрат належать витрати, пов‘язані з виробництвом кількох видів продукції, вони включають до собівартості шляхом розподілення пропорційно відповідній базі. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях, інструкціях. Ними можуть бути: маса сировини або матеріалів, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці, технологічна собівартість). Непрямі витрати називають також накладними, до них включають оренду приміщень і обладнання, витрати на електроенергію і опалення ,виплату зарплати персоналу, безпосередньо не зайнятому у виробництві продукції ,витрати на утримання офісу (плата за телефон, поштові послуги, канцелярське обладнання), затрати на реалізацію продукції, відсоткові ставки по кредитам .Розподіл затрат на прямі і непрямі дозволяє управляти собівартістю продукції. Знизити собівартість можна як за рахунок зниження непрямих затрат, так і за рахунок збільшення обігу виробництва і реалізації продукції.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні. До умовно-змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обігу виробництва і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції тощо. Їх “поведінку “в залежності від обсягу виробництва можна представити графічно [5] (див. Графік 1 ):

Умовно-постійні –це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням )випуском продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов‘язані з обслуговуванням і управлінням виробничої діяльності цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

На графіку 2 зображені разом крива постійних затрат ( Fixed Cost ), крива змінних затрат VC (variable Cost ) та загальні затрати ТС ( Total Cost ) [7]

ТС=VС+FС

Графік 2 . “Поведінка” змінних , постійних і загальних затрат .

Слід пам‘ятати, що постійні затрати є незмінними тільки в межах певного діапазону обсягу виробництва. Тому їх часто називають умовно-постійними. Діапазон, у межах якого “поведінка“ постійних затрат не змінюється, називається областю релевантності. [5] При обсягу виробництва столів, наприклад, від 500 до 5000 шт., постійні затрати – 36000 грн. за рік. Якщо обсяг виробництва буде більше релевантного діапазону, ( тобто більше 5000 шт. ), то будуть потрібні додаткові затрати на оренду і постійні затрати збільшаться. Тому і у деяких джерелах наведена класифікація витрат за ступенем залежності від прийняття рішень – релевантні і нерелевантні.

В ринковій економіці затрати ще класифікують на бухгалтерські (явні ) і альтернативні (неявні ) [1], [2].

Бухгалтерські затрати – це фактичні затрати на виробництво певної кількості продукції, затрати факторів виробництва за цінами їх придбання .

Неявні затрати – це альтернативні суми грошей, які можна було б стримати при іншому використанні ресурсів.

Для виміру затрат на одиницю продукції використовують категорії середніх загальних затрат (АTC=TC/Q ), середніх постіцйних затрат (AFC=TFC/Q), середніх змінних затрат (АVC=TVC/Q ). Середні затрати важливі для визначення прибутковості фірми: якщо ціна дорівнює середнім затратам, то фірма має кульовий ефект, прибуток відсутній. Якщо ціна менше середніх затрат, то фірма несе збитки і навпаки.[1]

З метою встановити максимальний обсяг виробництва , на який може розраховувати фірма, розраховують маржінальні затрати. Маржінальні затрати (МС = ТС/ Q) – це додаткові затрати на виробництво кожної додаткової одиниці у порівнянні з існуючим обсягом випуску. Вони дуже важливі для стратегії фірми.

Дуже важливою ознакою класифікації затрат є розмежування їх за собівартістю. Існують затрати, які включаються до собівартості і які не включаються до собівартості. Склад затрат, які включаються або не включаються до собівартості продукції, визначається законодавчо.

2. Аналіз загальної суми затрат на виробництво.

Підприємство, затрати якого аналізуються, називається "Шик". Воно випускає і реалізує ковдри і подушки з гусиного пуху. Продукція дуже дорога, бо використовується дорогі матеріали: гусиний пух, атлас, шовкові нитки. Закупівля пуху відбувається у трьох, так званих, приймальних пунктах у селах, які створима, сама фірма з метою забезпечення себе матеріалом. Пух приймається у селян за ціною 40 гривен за кілограм.

Основні засоби і технологія виробництва:

У наявності є два вантажних автомобіля для забезпечення рітмічного постачання виробництва матеріалами і розвозки готових виробів до пунктів реалізації ( Кожний автомобіль коштує 22 500 гривень. Ці цифри необхідні для розрахунку суми амортизації):

машина по очистці пуху та вдуванню його в подушки та ковдри (коштує 4 500 грн.), очищує пух від пилу та під натиском повітря вдуває його в потрібній кількості в вироби.

електронний ніж для різання тканини (коштує 501 грн.). Закрійщик вимірює на верхньому слої атласу площу подушки чи ковдри. За допомогою кількох розрізів цього ножа отримуємо багато готових викройок з атласу.

чотири швейні машини (900 грн. кожна). Три швачки зшивають викройки ковдр. Одна викройки подушок. Маленький шматочок виробу залишається незашитим для того, щоб в нього вдувати пух. Після цього швачки зашивають цей шматочок тканини.

Потрібно розподілити пух рівномірно вздовж ковдри. Це робить руками закрійщик. В нього робота набагато легша, тому залишається час.

Три швачки вздовж ковдри прошивають нитками, щоб закріпити пух рівномірно по площі виробу.

Матеріали ( за планом ) :

На одну ковдру: ниток – 100 метрів ( 20 коп./метр),

пуху - 3 кілограми ( 50 грн./кг після обробки (чистки)),

атлас - 8 кв. метрів ( 15 грн./кв.метр)

Планові затрати матеріалу на одну ковдру = 290 гривень.

На одну подушку: ниток – 2,5 метрів ( 20 коп./метр),

пуху - 1 кілограм ( 50 грн./кг після обробки ( чистки)),

атлас - 1,7 кв.метрів ( 15 грн./кв. метр)).

Планові затрати матеріалів на одну подушку = 80 гривень. Матеріали (фактичні). Підприємство вирішило змінити на краще дизайн ковдр: вишити його різноманітним орнаментом. Тому затрати ниток збільшились. Підприємство збільшило обсяг виробництва продукції. Йому потрібно більше пуху. Тому на приймальних пунктах вирішили залучити більше селян які б приносили пух. Тому підвищили ціни за кілограм до 45 гривень. Після очищення ціна за кілограм становить 55 гривень. Підприємство вирішило змінити норму витрат пуху на одну ковдру до 2,5 кг і норму витрат атласу до 7,5 (не за рахунок площі ковдри, а за рахунок залишків атласу на шви). Це все значно змінило собівартість виробів. Аналіз матеріальних затрат див. у п. 2.3. Продуктивність праці швачок та обсяги виробництва:

По плану: передбачалось, що одна швачка шиє 5 ковдр в день, тобто 3 швачки шиють 15 ковдр в день, за місяць – 345 шт. Передбачалось, що у швачки, яка відповідає за пошиття подушок витрачається 15 хвилин на одну подушку, тому за 8 годин роботи вона шиє 32 подушки, а за місяць – 736.

Фактично: директор підприємства став наполягати на підвищенні продуктивності праці і встановив такі норми, що 1 швачка шиє 8 ковдр в день. Відповідно 3 швачки за місяць шиють 552 штуки. Швачка повинна шити подушку за 10 хвилин , 48 в день і 1104 за місяць.

Фонд заробітної плати.

За планом на підприємстві працює слідуючий персонал - 20 чоловік: робочий по машині № 1 (див. осн. Засоби) з окладом 300 грн., закройщик – 300 грн., 4 швачки – по 300 грн. кожна, директор 500 грн., головний бухгалтер – 450 грн., менеджер по забезпеченню матеріалами – 350 грн., менеджер по реалізації – 350 грн., механік – 300 грн., електрик – 300 грн., 2 водія по 300 грн. кожний кладовщик – 200 грн., 3 прийомщика пуху на селах – 200 грн. Кожний, грузчик – 200 грн., прибиральниця – 150 грн.

Фактично: підприємство взяло на роботу художника дизайнера для того, щоб він розробив оригінальний орнамент для ковдр. Він працює 1 місяць по трудовій угоді за 200 грн. На підприємстві залишили 1 менеджера, який займається і забезпеченням матеріалами і реалізацією готових виробів. Його зарплата – 420 грн. На підприємстві залишили 1 робітника, який працює і механіком і електриком. Його заробіток 390 грн.

Детальний аналіз змін, що відбулись, див. у розділі 4.

Підприємство знімає в оренду приміщення. З прийомних пунктів, 2 склада (для матеріалів і готової продукції ), цех та кабінети директора, менеджера, головного бухгалтера, кімнату для робочих. Загальня платня 5040 грн.

За енергію підприємство платить 700 грн., за воду –70 грн., за топливо – 1000 грн., за утримання офісу (факс, телефон, канцелярія) – 300 грн., за послуги банку – 55 грн. Амортизація –2842 грн. (2машини –2 група основних засобів; машина №1, 4 швейні машини – 3 група основних засобів).

3. Аналізматеріальних затрат .

Як правило, найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають затрати на сировину і матеріали. Тому дуже важливим джерелом зменшення собівартості продукції є скорочення матеріальним. Загальна сума затрат залежить від обсягу випуску продукції, її структури та змін питомих затрат на окремі вироби.